АКТУАЛЬНІ НОВИНИ

 
   

КОНТАКТИ
Інформація повинна бути вільною.
Посилання — норма пристойності.




При використанні матеріалів посилання на джерело обов'язкове. Copyright © 2018-2026.
Top.Mail.Ru


 Ветерани як виправдання для існування муніципальної варти. Де тут Мінветеранів?


Сегодня, 19:00 |

Один з аргументів, який я постійно чую на захист київської "Муніципальної охорони", — її не можна розформовувати, бо там працюють ветерани. А куди вони підуть? Де знайдуть роботу?

І це дійсно дуже хороше запитання. Бо я можу навести приклади зі свого підрозділу, де наші ветерани після років служби, бойових дій, поранень і втрати здоров'я стикаються з величезними проблемами під час пошуку гідної роботи.

Повернення до цивільного життя саме по собі складне. А коли виявляється, що твій військовий досвід роботодавцям незрозумілий, твої компетенції не вміють оцінювати, а держава не створила дієвої системи переходу від військової служби до цивільної професії, стає ще складніше.

Але повернімося до мунварти. За даними "Бабеля", з 1409 працівників "Муніципальної охорони" 207 мають статус ветерана або учасника бойових дій. Це близько 15%. Натомість заброньованих працівників там 361.

І саме ветеранами нам пропонують виправдовувати подальше існування цієї структури.

Але мене цікавить навіть не ця маніпуляція. Мене цікавить, чому після армії ветерану пропонують знову бути передусім людиною для виконання силових функцій.

Людина пройшла війну. Керувала людьми, організовувала логістику, працювала з технікою, засобами зв'язку, займалася плануванням, навчала інших, ухвалювала рішення в умовах, у яких більшість цивільних керівників ніколи не опинялися.

І що ми можемо їй запропонувати? Стояти на охороні комунальних об'єктів? Патрулювати парки? А як на Теремках — силою забезпечувати рішення міської влади, аж до фізичного витіснення людей?

Тобто весь цей досвід, знання, навички та управлінський потенціал ми вирішили звести до здатності застосовувати фізичну силу?

Я не знецінюю роботу охоронців. І не стверджую, що кожен у мунварті виконує саме такі завдання. Але мене обурює сама логіка, за якою наявність охоронної роботи видають за велике досягнення ветеранської політики.

Ми що, воювали роками, щоб після служби нас розглядали переважно як потенційних вишибал?

А де механізми переведення військових компетенцій у цивільні? Де робота з роботодавцями? Де розвиток ветеранів як управлінців, інженерів, викладачів, підприємців, керівників проєктів?

І тут у мене виникає пряме запитання до Міністерства у справах ветеранів.

Шановне Мінветеранів, а в чому, власне, полягає ваша робота, якщо працевлаштування ветеранів у нас перетворюється на аргумент для збереження сумнівних комунальних структур?

Чому міська влада може використовувати ветеранів як щит від критики, а ми досі змушені пояснювати, що ветеран не має сприйматися як ще одна людина, якій потрібно знайти хоча б якесь місце після демобілізації?

Це людина з величезним досвідом, який держава повинна навчитися використовувати, розвивати й інтегрувати в цивільне життя.

І ця відповідальність лежить не лише на міській владі. Саме Мінветеранів має координувати політику, за якої ветеран не опинятиметься перед вибором між безробіттям і роботою, що не відповідає його можливостям та бажанням.

З липня міністерство очолює Віталій Кім. Людина без власного досвіду військової служби. Я не вважаю, що ветеранський статус автоматично означає управлінську компетентність. Але мене цікавить, чому держава, яка постійно говорить про унікальність військового досвіду, не поспішає робити його реальною перевагою навіть на рівні керівництва ветеранською політикою.

У вересні Кім говорив про програму створення 100 тисяч робочих місць для ветеранів, про співпрацю з бізнесом, адаптацію робочих місць та перенавчання. У жовтні Мінветеранів прозвітувало про працевлаштування 1325 ветеранів за липень-жовтень.

Добре. Це конкретні цифри, і їх варто аналізувати.

Але мені цікаво, що стоїть за ними.

Яку саме роботу отримали ці люди?

Чи відповідає вона їхній кваліфікації?

Скільки з них змогли опанувати нові професії?

Скільки отримали роботу з перспективою розвитку?

Скільки людей з пораненнями та інвалідністю отримали адаптовані робочі місця?

І скільки з цих людей залишаться працевлаштованими через рік?

Бо недостатньо просто записати ветерана в статистику працевлаштованих.

Потрібно забезпечити людині майбутнє, а не просто зайняти її чимось після війни.

Державна програма "Ветеран.Робота" на 2026-2027 роки вже передбачає професійну адаптацію, перекваліфікацію та розвиток кар'єри.

Тоді чому ми досі чуємо аргумент, що без конкретної мунварти ветеранам нікуди буде піти?

Це ж пряме визнання того, що альтернатив або недостатньо, або вони не працюють так, як повинні.

І я хочу почути від Мінветеранів не чергову презентацію можливостей, а відповідь: що конкретно міністерство готове зробити для ветеранів, які втратять роботу в разі ліквідації мунварти? Чи здатне воно забезпечити їм інші варіанти працевлаштування, навчання і професійного розвитку?

Бо якщо вся система ветеранської політики тримається на тому, що ми не можемо закрити комунальну охоронну структуру, інакше ветерани залишаться без роботи, то у нас дуже великі проблеми.

І це стосується не тільки мунварти.

Мені здається, що в держави досі переважає дуже примітивне сприйняття військового.

Поки ти можеш воювати — ти потрібен.

Поки можеш виконувати накази, тримати позиції, працювати в умовах постійного ризику — ти потрібен.

А коли через поранення, виснаження або стан здоров'я більше не можеш виконувати функції військового, починається зовсім інша історія.

Тобі потрібно самостійно шукати роботу. Самостійно пояснювати роботодавцю, що твій військовий досвід чогось вартий. Самостійно розбиратися в програмах, проходити бюрократичні процедури й доводити, що ти ще здатен бути корисним суспільству.

Іноді складається враження, що держава просто забиває х** на військового в той момент, коли більше не може використовувати його як військового.

І замість того, щоб змінювати цю систему, нам пропонують радіти, що ветерана хоча б узяли охоронцем.

А якщо він хоче бути не охоронцем?

Якщо хоче керувати підприємством, розробляти технології, будувати бізнес, навчати людей, працювати в державному управлінні?

Якщо він після років війни взагалі більше не хоче мати справу з силовими функціями?

Чи готова держава побачити в ньому когось іншого, крім колишнього військового?

Окреме питання — це реальна участь ветеранських спільнот у формуванні політики. Не формальні зустрічі, не фотографії з міністрами й не чергові круглі столи та відкриття ветеранських центрів. А системна робота зі зверненнями, публічні відповіді на пропозиції та залучення тих, хто знає проблеми повернення з війни не з презентацій.

Питання до Віталія Кіма як до міністра просте — чи будується система, яка допомагає ветерану реалізувати свій потенціал, чи система, яка просто має кудись його прилаштувати після служби? Бо це дві принципово різні державні політики.

І повертаючись до мунварти. Я не пропоную викинути ветеранів на вулицю й залишити без засобів до існування. Навпаки. Я вважаю, що місто й держава мають забезпечити їм альтернативи. Реальні, а не на папері.

Але ветерани не повинні бути заручниками існування жодної комунальної структури.

Якщо організація неефективна, якщо до її діяльності є серйозні питання, якщо її працівники використовують силу проти громадян — це потрібно розслідувати, оцінювати й ухвалювати рішення. А не прикриватися тим, що в штаті є ветерани.

І саме тут Мінветеранів мало б продемонструвати, що здатне захищати інтереси ветеранів, а не залишати їх залежними від конкретного "роботодавця".

Ветеранська політика — це не про те, щоб знайти людині місце, де вона не помре з голоду. Це про те, щоб у людини після війни було повноцінне життя, професія, дохід, можливість розвиватися і право самостійно обирати своє майбутнє.

Не треба використовувати ветеранів для виправдання існування мунварти. Зробіть так, щоб ветеранам не доводилося залежати від її існування.

Оце і буде справжня ветеранська політика.

Аліна Михайлова,

керівниця медичної служби "УЛЬФ"

Джерело


Газета: Слово
 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.