Загальна довжина річки становить близько 30 км, з яких приблизно 8 км проходять безпосередньо через Татарбунари, формуючи історичне та природне середовище міста.
У безкраїх просторах Північного Причорномор’я вода завжди була найбільшою цінністю, а там, де серед сухих балок і хвилястих рівнин з’являлося джерело чи струмок, виникали шляхи, поселення і життя. Саме таким місцем стала долина Кагача — вузька смуга зелені серед степу, яка століттями давала притулок людям, тваринам і рослинам. Для степових територій кожне джерело має виняткове значення, адже природних поверхневих вод тут небагато, а від їх наявності залежить саме існування поселень.
Особливістю річки Кагач, або Фонтанки, є її джерельний характер, що формує унікальний мікроландшафт серед степу. У верхній частині долини, поблизу джерел, річка місцями нагадує справжній гірський струмок — із прозорою холодною водою, швидкою течією та характерним шумом води, що пробивається серед каміння і коріння рослин. Для степової місцевості подібні умови є винятковими і створюють особливе середовище для існування багатьох видів живих організмів. Неважко уявити, яке це полегшення — серед розпеченого степу зупинитися біля прохолодного струмка, втамувати спрагу, занурити після довгої і виснажливої дороги ноги у воду.
Такі річки значущі не лише для життя людей, а й, скажімо, для птахів, бо є надійними місцями для зимівлі і харчування. Наприклад, щозими тут можна спостерігати гірську плиску (Motacilla cinerea) — вид, типовий для швидкоплинних струмків і джерельних водотоків, який знаходить у цих умовах необхідні ресурси для життя. Наявність гірської плиски у степовій зоні є показником того, що джерельні води річки створюють особливий, нетиповий для рівнинного ландшафту мікроклімат. Крім цього виду, джерельні ділянки Кагача використовують і багато інших птахів, особливо в зимовий період, коли річка, що не замерзає завдяки постійному надходженню підземних вод, стає важливим місцем для пошуку корму і виживання.
За приблизними оцінками, сумарний дебет усіх джерел Кагача сьогодні становить понад 10 л/с, що для степової території є досить значним показником. У минулому цей показник був ще вищим — не менше 20 л/с, що забезпечувало стабільну водність долини, живлення численних криниць і формування унікального природного ландшафту. Ще кілька десятиліть тому водоносною була майже вся долина річки, наповнюючись із п’яти — семи потужних джерел вище за течією. Саме ця водна артерія стала природною основою життя на цій території і зумовила появу тут людських поселень.
Долина Кагача розташована в регіоні, який протягом тисячоліть був важливим коридором пересування народів між Дунаєм, Причорномо-р’ям і внутрішніми районами степової зони. У різні історичні періоди ці землі використовували кочові племена — скіфи, сармати та інші, для яких джерела води були ключовими орієнтирами у степу. Пізніше ці території активно використовували ногайські татари, які облаштовували стоянки біля природних джерел, використовуючи їх для напування худоби і тимчасового мешкання. У XVIII — XIX століттях тут почали формуватися постійні поселення представників різних народів, а наявність стабільних джерел води стала вирішальним фактором у формуванні поселення, яке згодом перетворилося на місто Татарбунари. Символічно, що сама назва міста пов’язана з водою: слово «бунар» у тюркських мовах означає «криниця», що підкреслює визначальну роль джерел у його історії. Таким чином, річка Кагач — це не просто природний об’єкт, а історична основа існування Татарбунар.
Однак у другій половині ХХ століття під впливом масштабних господарських втручань природний стан Кагача почав змінюватися. У 1970-ті було проведено меліоративні роботи, які суттєво трансформували природний вигляд річки та її долини. Русло ви-прямили та поглибили, заплави осушили, прилеглі території розорали, звели чимало гребель та пересипів. Подібні заходи були характерними для того часу і мали за мету збільшення площ орних земель, але, на жаль, призвели до суттєвого порушення природного гідрологічного режиму. Наслідком цього стало поступове зменшення водності річки, деградація природних заплавних екосистем і погіршення якості води у криницях, які впродовж тривалого часу були основним джерелом водопостачання для мешканців Татарбунар.
Ситуація ще більше ускладнилася після землетрусів 1981 та 1990 років, які істотно вплинули на підземні водні горизонти регіону. За багаторічними спостереженнями науковців, після цих подій значна частина джерел втратила свою потужність, а в багатьох власників ділянок правого берега річки висохли криниці. До того водоносною залишалася майже вся долина річки, але після змін у підземній гідрологічній системі її водність почала зменшуватися. Дебет джерел Кагача, який раніше становив не менше 20 л/с, скоротився приблизно вдвічі, що стало одним із найпомітніших проявів деградації водної системи.
На початку XXI століття річка Кагач опинилася під впливом нових викликів, пов’язаних як із природними, так і з антропогенними чинниками. Однією з головних проблем стало подальше зменшення водності, пов’язане зі змінами клімату, підвищенням температури повітря та зменшенням кількості опадів. Утім, значну роль відіграють і локальні фактори, спричинені господарською діяльністю людини. У багатьох місцях порушено прибережні захисні смуги, які повинні виконувати роль природного бар’єра для забруднювачів і забезпечувати стабільність берегів. Розорювання земель майже до самого урізу води призводить до змивання ґрунту, замулення русла та поступової втрати природних біотопів. Окремою серйозною проблемою є близькість міського сміттєзвалища, що на околиці Татарбунар, з якого разом із внутрішніми ґрунтовими водами у водоносні горизонти можуть потрапляти небезпечні речовини, а це становить потенційну загрозу для джерельних вод та якості води у криницях.
Річці шкодять і штучні насипи, і спрямлення її русла, і різні перешкоди, що заважають воді рухатися природно. Разом зі стоками з прилеглих територій це призводить до застою, замулення окремих ділянок і поступового зникнення природних водно-болотних куточків. Для степу навіть невелике зменшення кількості води має серйозні наслідки, адже саме вода підтримує життя у долині.
Якщо сучасні тенденції збережуться, річка може поступово втратити свою природну функцію (окремі її ділянки вже починають пересихати). Для степового регіону це означатиме не просто зникнення водотоку, а втрату ключового елементу ландшафту, що формувався протягом тисячоліть.
Річка Кагач — це більше, ніж річка. Це природна основа існування Татарбунар, історична пам’ять регіону і символ життя серед степу. Те, що вчора напувало людей, їхні сади та городи, завтра може просто зникнути, як уже зникли десятки малих річок у нашому Буджаку. Це серйозний виклик, особливо в умовах стрімких кліматичних змін.
Кагач — більше, ніж річка
