З ПОЧУТТЯМ ГОСПОДАРЯ Й СИНІВСЬКОЇ ОПІКИ

Головною цінністю Лиманського району, втім, як і будь-якого іншого сільського району Одещини, були й залишаються люди, здатні творити найголовніше земне багатство — хліб. Їхню працю не можливо переоцінити. Вони заслуговують найвищої похвали і поваги. Серед них — й одноосібники, які є історичним продовженням справді українських родинних селянських господарств. Ці люди, на рівні з фермерами, важко працюючи, виробляють значну кількість сільськогосподарської продукції. Одноосібники, як ніхто, живуть відчуттям відданості справі, спорідненості з матінкою-годувальницею, наслідуючи своїх батьків, дідів, прадідів.

Олександр Миколайович Кучеренко був серед перших у Дмитрівці, хто ще за часів існування місцевого колективного господарства подав заяву про вихід з нього і став хазяйнувати на землі самостійно. До служби в армії і вже після демобілізації юнак встиг попрацювати на виробництві, здобув професійно-технічну освіту. Починав у господарстві водієм, а невдовзі успіш-но освоїв роботу всіх сільськогосподарських машин та знарядь і певний час трудився тут головним інженером. Тож іти, образно кажучи, у самостійне хліборобське плавання йому було не страшно. До того ж, дуже хотів відчути себе справжнім господарем на власній землі.

Нелегко було попервах. Однак виручала міц-на чоловіча дружба й під-тримка такого ж, як і він, дмитрівського одноосібника — Вадима Володимировича Савченка. Вони постійно допомагали один одному в проведенні всього циклу польових робіт. Так три-вало впродовж десяти років. Та з часом у Савченка підросли сини, тож почали поратися сім’єю.

На самому початку одноосібного господарювання у Кравченка був лише старенький гусеничний трактор Т-74, а згодом з’явилися колісний МТЗ-80, також не в кращому стані, та вантажний автомобіль ЗІЛ—130. Із причепного інвентарю — дві сівалки, борони, культиватори та деяке інше начиння. З часом, за рахунок родинних паїв та оренди земель запасу сільської ради, його поле розширилося до 50 гектарів.

За чітко складеною сівозміною, одноосібник вирощує озимі пшеницю та ячмінь, кукурудзу, соняшник та баштанні культури. Дотримуючись вимог агрономічної науки, Олександр Миколайович не прагне, за прикладом деяких колег, нещадно експлуатувати ріллю задля швидкого збагачення. Навпаки, ставиться до неї бережливо, по-синівському. Зокрема запровадив щорічне використання пару — агрозахід, що перешкоджає виснаженню родючого шару ґрунту. Не забуває про внесення поживи, дотримується й інших перевіре-

них практикою хліборобських правил. Професійне, грамотне ставлення до землі дає змогу вирощувати в умовах південного степу щедрі врожаї всіх культур. Навіть нинішнього, вкрай посушливого року, з кожного гектара пшеничного поля зі-брав по 62 центнери зерна. Та ще й якого — з районованих елітних сортів, яке місцеві сільгоспвиробники купують

у нього на насіння. До речі, цьогоріч на деяких земельних ділянках у районі практично нічого було й молотити.

Баштанні культури та врожаї, яких домагається Олександр Миколайович, — тема, яка за-слуговує окремої розмови.

Скажу лише, що вирощена ним «солодка» продукція є ще й екологічно чистою,  за що її дуже цінують не лише жителі Доброслава, а й інших населених пунктів Лиманщини.

Слід зазначити, час від часу на виконанні найрізноманітніших сільськогосподарських робіт зайняті всі члени роди-

ни Кучеренка. І все ж найбільша його опора і надія — син Віктор — продовжувач хліборобської справи. Хлопець уже із 13- річного віку, скажемо так, осідлав трактор, згодом — комбайн та автомобіль. Після за-кінчення загальноосвітньої школи не вагаючись пішов учитися в Петрівський державний аграрний технікум, який закінчив з відзнакою. Батько впевнений, що з сина вийде справжній сучасний аграрій.

Насамкінець хочу тепло й сердечно привітати родину Кучеренків, як і всіх сільгоспвиробників, із завтрашнім Днем працівників сільського господарства й побажати їм усіх гараздів. Доземний уклін і щира подяка вам, мужні люди із золотими руками, для яких хліборобська праця була, є і залишиться сенсом життя.

Іван РАФАЛЬСЬКИЙ.