У цьому сенсі капіталізм був завжди. Конкурентна боротьба за со-ціальний статус у племені, конкурентна боротьба різних племен за обмежені ресурси. І навіть феодалізм — це той самий капіталізм у суспільстві, де основним ресурсом була земля. А як з комунізмом? Він також був завжди. Там, де людей вдавалося перетворити на отару з одним чабаном на чолі — це і був комунізм з рівністю між вівцями, але не з чабаном, і справедливістю у найпримітивнішому її розумінні.
До речі, супутником комунізму завжди був інститут рабства, тому що завжди була робота, яку вільна людина не бажала виконувати за малу винагороду або й без неї. Рабство було атрибутом багатьох відомих цивілізацій, зокрема комуністичного Радянського Союзу. Щоправда, називалися ці раби в’язнями концтаборів і колоній, де вони активно використовувалися на будовах комунізму. Цих великих і середніх будов у передвоєнні роки було понад дев’ять тисяч, а рабів — кілька мільйонів. За царя їх було приблизно у сто разів менше. Але й більшість населення Радянського Союзу — селяни — за Сталіна були майже такими ж рабами. Робота в колгоспі була примусовою, без вихідних, і за неї нічого не платили. У селян не було паспортів, і вони не мали права залишати без особливого дозволу місця проживання навіть на добу. Тобто комуністичний Радянський Союз слід порівнювати не з пізньою Російською імперією, а з класичними рабовласницькими країнами, з тією лише різницею, що в останніх раби ніколи не становили більшості населення.
Кому психологічно потрібен конц-табір? Тим, хто програє у конкурентній боротьбі, а таких незрівнянно більше, ніж переможців. У концтаборі їм також житиметься погано, якщо не вдасться пробитися у число його охоронців. Але відчуття того, що всім розумникам житиметься не краще, а можливо, й гірше, забезпечує їм душевну рівновагу. Ці маси посередностей є не тільки безпечними для людства, а й корисними. Вони забезпечують стабільність суспільства і формують необхідне середовище для виявлення серед них — через конкуренцію — справжніх талантів. З наукової точки зору, чим масштабніша система, тим імовірніша поява в ній великих флуктуацій — справді непересічних особистостей. Утім, це так, якщо за посередностями не стоїть потужна фінансова підтримка власників грошей2. Серед останніх особлива категорія — люди, які «зробили» швидкі й великі гроші. Найбільше шансів на такі швидкі гроші дає віртуальний світ фінансів та інформації. Гроші вони «зробили», але існуюча еліта не поспішає прийняти їх до своїх лав і ділитись владою. Тобто гроші не обов’язково означають високий соціальний статус. За нього потрібно боротися окремо.
Більшість світових катаклізмів — це прояв боротьби старих еліт суспільства з новими. Всі європейські так звані буржуазні революції ХІХ сторіччя були зумовлені боротьбою за владу між старою землевласницькою і новою промисловою елітами. Світові війни ХХ століття були спричинені боротьбою за владу між старою промисловою елітою і новою фінансовою. Сталін і Гітлер — лише пішаки у цій війні. На Гітлера ставили промисловці, вони програли — і Гітлер покінчив життя самогубством. На Сталіна ставили фінансисти — і він виграв. Виграв особисто ще 12 років життя, поки його нарешті не отруїли. Якби програв у 1941-у, то життя закінчилося б саме тоді. Щоправда Радянський Союз зазнав жахливих і безпрецедентних у світовій історії втрат, але кому цікаве життя десятків мільйонів малоосвічених, погано вихованих, агресивних і злиденних людей?.. Кількість офіційно визнаних втрат Радянського Союзу спочатку визначалася у шість мільйонів і досягла на тепер 27 мільйонів. Та у цих оцінках слід покладатися не стільки на вдосконалення методик розрахунків і новітні архівні дані, скільки на фізичну нестачу населення по закінченню війни. Останнє число також точно не відоме, але легше піддається оцінці, яка сягає 40—50 мільйонів (для України — 14 мільйонів). Це була плата радянського народу за додаткові 12 років життя свого вождя.
Перш ніж почалася Друга світова війна, як військовий конфлікт, відбулася світова фінансова криза, що завдала надзвичайно потужного удару по промисловій еліті світу. Воєнні дії лише переможно довершили почате у 1929 році під час чорної п’ятниці на біржі Нью-Йорка.
Нині влада у нашому світі належить грошам, велика влада — великим грошам. Але гроші — це досить ефемерний символ влади. Фактично великі гроші — це код у пам’яті комп’ютера. Якби раптом усі комп’ютери світу вийшли з ладу, то люди володіли б лише світом речей, а не комп’ютерними кодами. У простих громадян залишилася б їхня нерухомість, у промисловців — їхні заводи, у письменників — їхні книжки, у художників — їхні картини. А що залишилося б у фінансистів, крім ноутбуків? Можливість конвертувати владу грошей у владу прямого примусу є реальною лише в умовах концтабору. Тому фінансові кола психологічно налаштовані на такий світовий концтабір-матрицю, де вони могли б обміняти комп’ютерні коди з їхніми грошима на почесні місця серед керів-ництва концтабору.
ХХІ сторіччя вивело на світову арену нову еліту — інформаційну. Інформація не лише коштує грошей, інформація сама є грошима. Інформація не лише впливає на владу, інформація сама є владою. (Зверніть увагу, наскільки активну участь олігархи від інформації беруть у роз-дмухуванні ковідної істерії) Але справжньою владою вона стає лише у разі монопольного становища в інформаційному полі. За гроші можна купити людину і примусити її виконувати твою волю. Якщо внутрішньо людина з цим не згодна, то може зрадити. Інформація ж здатна примусити людину до виконання певних дій, переконавши її у правильності цих дій.
Перші кроки до найвищої сходинки влади інформаційна еліта зробила ще в ХХ сторіччі. Підвладні великим грошам засоби масової інформації Західної Європи переконали суспільство у тому, що наш національний провідник Симон Петлюра — «клятий антисеміт» (а це абсолютно не відповідало дійсності), і за одностайним рішенням присяжних його вбивця був звільнений з-під варти прямо у залі суду в Парижі. Дещо пізніше ЗМІ Західної Європи переконали суспільства у тому, що ніякого Голодомору в Україні не було, і ніхто на урядовому рівні не висловив Москві навіть найменшого докору за вбивство 10,5 мільйона українців. Хіба що Геббельс у своїй промові на з’їзді націонал-соціалістичної партії відкрито звинуватив більшовицький уряд у геноциді українського народу. Навіть католицька церква, яка була обізнана з усіма деталями Голодомору-геноциду, не наважилася заявити про цей найбільший у ХХ столітті злочин проти людяності.
Якщо люди 90% часу дивляться телевізійні канали, де підтримується кандидат А, а 10% часу — ті, де підтримується кандидат В, то 90% цих людей на виборах проголосують за кандидата А. Така незборима сила навіювання. Ми це добре відчули на власних виборах. Але ця незборима сила ідеально працює лише в умовах монопольного становища, а ці умови найкраще реалі-зуються знову ж таки в умовах концтабору. Згадайте засоби масової інформації Радянського Союзу: одна партія, один лідер, одна точка зору на все і для всіх. І більшість це щиро підтримувала. Отже, фінансисти і представники інформаційного бізнесу неочікувано отримали подарунок долі у своїй боротьбі за панівне становище в суспільстві або збереження такого у вигляді коронавірусу.
Ліві погляди — лівий фашизм — є реальним ідеологічним підґрунтям для створення світового концтабору. Тому численний прошарок лівої гуманітарної інтелігенції західного світу при за фінансової підтримки різноманітних фондів просто заполонив культурну сферу цього світу, зокрема його університети. Зверніть увагу на рівень обмежень у країнах, керованих лівими й умовно правими урядами, оскільки справжніх правих урядів у сучасному світі нема.
Одним з найважливіших підсумків Другої світової війни була саме перемога лівих сил над правими в масштабах всієї планети. Західний світ змінив напрямок еволюції в бік комунізму, і зараз ми спостерігаємо плоди цих змін. Так, в Італії, де при влади цілком лівий уряд, ковідні обмеження мають тотальний характер і ковід-істерія набрала найвищих у Європі обертів. Більшою вона є лише у Китаї, де завдяки коронавірусу комуністи зуміли відвернути увагу населення від провалів економічної політики. А от у Швеції, де при владі поміркований правий уряд, а сама країна є конституційною монархією, суттєвих обмежень на внутрішнє життя не запроваджували. Конституційними монархіями з правими урядами є також Велика Британія та Данія, де спочатку під тиском лівої опозиції ввели суттєві обмеження на життя, а потім майже повністю скасували, навіть носіння масок у багатолюдних місцях. Решта країн Європи десь між цими полюсами. Те ж у США. У тих штатах, де при владі республіканці, ковідні обмеження мінімальні, а там, де демократи, — максимальні. Випадковість? Не думаю.
Всі світові революції задумувалися невеликими купками людей і вимагали порівняно невеликого фінансування. За таких умов вони були б неможливими, якби не колосальна армія дурнів, які заради пустих обіцянок готові були реально ризикувати власним життям. Перед 1917 роком у Російській імперії селянам належало 80% орної землі, а панам — 20%. Ще зо десять років і більшість панів продала б селянам і цю землю. Але ж завжди хочеться все й негайно. Гасло більшовиків «Земля — селянам!», тобто ці 20%, повело за ними десятки мільйонів. У висліді селяни спочатку отримали ніби на дурняка ці 20%, а за кілька років втратили всі 100% землі разом із правом бути вільними людьми.
Ковід-істерія повернула багатьом людям у формальній владі відчуття справжньої, реальної влади. Якщо ти кажеш людині: «Чини на власний розсуд», то яка у тебе щодо неї влада? Якщо ж ти кажеш людині категорично: «Ні» і людина перед цим «Ні» цілком беззахисна, то у тебе над нею максимальна влада. Приємна тепла хвиля підступає до серця такої людини при владі. Вона вже думала, що Радянський Союз помер назавжди. А от ні — він нагадав про себе і зародив у надію на повернення.
У ковідної істерії є передісторія й обов’язково має бути продовження. Згадайте «свинячий» грип, «пташиний» грип, СНІД... Ще у ті не надто далекі часи почалося розгойдування людської психіки задля вироблення правил керування людиною через страх. Страх паралізує волю і розум людини, такі необхідні для неї властивості у протидії зовнішньому примусу, але шкідливі для в’язнів світового концтабору. Страх збільшує владу тих, хто цим страхом керує. Згадайте кадри початку так званої пандемії, зроблені у Китаї та Італії. Чи вдасться зараз хазяям грошей на підґрунті цієї «пандемії» створити сучасний цифровий концтабір-матрицю — залежатиме від поведінки більшості людей. Якщо цього разу не вдасться, то чекайте наступних спроб і нових «пандемій». І кожна наступна спроба з урахуванням набутого досвіду буде ще тіснішим зашморгом на горлі людства, ніж попередній.
Я не виступаю ні за вакцинацію, ні проти неї3. Я виступаю за право кожної людини самостійно вирішувати всі питання, що стосуються її життя. Якщо вона не має права керувати власним життя, то що залишається від її свободи?
Попереду — важка боротьба за свободу кожної людини. Вона завжди супроводжуватиме сучасну людину та її нащадків. Відсидітися не вдасться. Ті, хто не підтримав Українську Народну Республіку у 1918—1920 роках, сподіваючись відсидітися за чужий рахунок, мільйонами вмирали від Голодомору і непосильної праці у концтаборах.
Ситуація з коронавірусом гірша, ніж можна було б собі уявити. Той ентузіазм, з яким ковідоістерію підтримали майже всіма політичні режимами, схильні до тоталітаризму, свідчить або про збіг інтересів хазяїв грошей та авторитарних режимів, або про глобальність влади хазяїв грошей уже на нинішньому етапі розвитку людства.
Нові великі гроші перекочували із Заходу в обмін на нафту і газ до російських олігархів — гаманців Путіна. Путін практично безконтрольно може їх використовувати на просування своїх поглядів, свого порядку денного, своїх економічних і політичних інтересів, скуповуючи західні засоби масової інформації, профспілкових і партійних діячів від крайніх лівих до крайніх правих. Саме тому і є такою кволою реакція Європи на воєнний напад рф на Україну. Тому такою потужною є «п’ята колона» в Україні. До класичних хазяїв грошей долучилися створені ними нувориші з московії. А, як свідчить історія, нові великі гроші небезпечніші за старі. Старі гроші грають проти людства у гру під назвою «ковід», нові — у відкриту агресію. «Ковід» і війна — це різні форми боротьби за тотальну владу. І першою жертвою цієї агресії стала Україна. Решта кроків можливі лише після успішного першого.
Я переконаний у перемозі на всіх фронтах. Вірмо у себе, працюймо для України!
Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор.
1 Фашизм є цілком нейтральним словом й означає консолідацію нації в ім’я досягнення певної мети. Зловісний відтінок надали цьому слову світові засоби масової інформації, асоціюючи його із «вселенським злом» у вигляді Німеччини в часи канцлерства Гітлера. Консолідація нації — фашизм — можлива на основі різних прошарків населення країни і на основі різних ідей. Найнебезпечнішу форму він набуває тоді, коли консолідація відбувається на основі черні та її інстинктів. Таким він був у часи сталінізму в Радянському Союзі, хоча формально тоді його називали інакше.
2 Те, що йдеться саме про хазяїв грошей, видно з того, що у США на фінансування всіх аспектів ковід-проєкту були виділені кілька трильйонів доларів — точніше, просто надруковані Федеральною резервною системою.
3 За твердженням багатьох медиків, вірус, від якого нині помирають люди, на момент створення вакцин ще не був виділений у чистому вигляді. У цьому разі створення повноцінної вакцини неможливе. А чим же тоді щеплюють людей?
Ковід і війна: що спільного?
