Радянські назви одеських вулиць: ким був Посмітний і як тепер називається ця вулиця

З 2024 року вулиця Посмітного в Одесі називається Балтиморською. Макар Посмітний був головою колгоспу. Але не простого, тому й прославився. Подробиці про нас, і чому вулицю перейменували на Балтиморську, читайте в авторському матеріалі Валерія Боянжу.

Чудо-колгосп

Якщо для початку коротко, то Макар Анисимович Посмітний, чиє ім’я носила вулиця в Приморському районі, – організатор колгоспного виробництва, голова колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС Березівського району Одещини, двічі Герой Соціалістичної Праці.

Він народився у 1895 році в селі Джугастрове (нині – Іванівський район Одеської області). У юності у сусідньому хуторі Гладкий найнявся батраком. Влітку 1914 року разом із іншими батраками влаштував бунт, протестуючи проти злиднів, був заарештований та відправлений на фронт.

У роки Першої світової служив командиром кулеметного розрахунку. Потім після перемоги більшовиків у Громадянській війні став активістом колгоспного руху. У 1924 році у Гладкому виникло товариство зі спільної обробки землі. Серед засновників колгоспу був і Макар.

Невдовзі очолюване ним господарство у Гладкому стало зразковим – завдяки правильній організації роботи, знанню справи та новаторству. У 1929 році Макар Посмітний першим у країні (!) запропонував садити лісові смуги вздовж полів – для запобігання виносу чорнозему вітром (під час сильних степових бур вітр змітав землю), сам і виводив людей на посадку дерев.

До 1938 року в селі (велика рідкість на ті часи!) вже не було безграмотних. Там побудували електростанцію, готель, клуб, олійницю, млин, великий корівник, школу, пробурили 2 глибинні свердловини, провели дротове радіо.

У роки Другої світової Посмітний став командиром гарматного розрахунку. Був поранений, знову потрапив на фронт, воював до 1945 року, чесно заслужив 2 медалі «За відвагу». Повернувшись із війни, знову на посаді голови колгоспу відбудовував зруйноване.

У 1947-му колгосп став мільйонером. У 1948-му – рекордний на той час урожай пшениці з гектара – 33 центнери. Усього за 1 рік побудували нову електростанцію, кузню, слюсарку, нафтобазу, корівники, цементно-черепичний завод. Потім, з роками, з’явилися винзавод, борошномельний комбінат, обладнаний для виробництва і фасування круп, пекарня, плодовоовочевий комбінат.

Посмітний запровадив у колгоспі інтенсивну систему меліорації, і господарство отримувало не один урожай на рік.

У 1960-ті роки за його наполяганням у Березівському районі Одещини був побудований і почав функціонувати піонерський табір. А ще побудували лікарню на 50 ліжок.

До 1967 року господарство Посмітного на рахунку мало 3,3 млн рублів: це був просто трудовий подвиг з урахуванням ущербності колгоспного руху. Середньомісячна зарплата по республіці тоді дорівнювала 80 руб., а у Посмітного люди отримували по 120 рублів. І плюс натуральна оплата – зерно, консервація, крупи, борошно, овочі…

Макара Анисимовича Посмітного люди щиро любили та поважали і за життя, і після його смерті у 1973 році. Було ж за що і любити, і поважати.

Але пройшли роки… Ось повідомлення одеського сайту «Думська» від 6 березня 2015 року: «Сьогодні, 6 березня, розбитий вандалами пам’ятник Макару Посмітному після реставрації знову встановили на однойменній вулиці, повідомляє прес-служба міськради. У жовтні 2013 року, нагадаємо, невідомі збили бюст із постаменту та варварськи розбили його». А потім, відповідно до нового українського законодавства, і вулиця його ім’я забрали…

Брат чи не брат

Тепер вона Балтиморська, на честь міста – побратима Одеси. Це велике місто у штаті Меріленд (США), населення минулого року перевищувало 560 тисяч душ.

Побратим – це від слова «брат». Тут із цим все нормально. 4 вересня 2022 року в Одесі з візитом побувала американка Карина Мендель – Глава комітету з питань співпраці Балтимора та Одеси. Зустрівшись із мером Одеси Трухановим, вона сказала: «Багато хто питає, чому в такий складний час я вирішила приїхати. По-перше, я закохана в Одесу. По-друге, я народилася в Україні, тому для мене дуже важливо організувати допомогу своїй рідній країні». Ось це – БРАТСТВО!

А ось у питанні з іншим побратимом Одеси, угорським містом Сегед, пахне, схоже, не братством. З тих країв аж ніяк не чути хоча б голосів співчуття одеситам (це як мінімум, я вже не кажу про Україну загалом). «Помовчують у ганчірочку», як кажуть, поки Орбан – їхній прем’єр-міністр.

Так може ім’я нормального українського трударя-патріота Посмітного можна було залишити на вуличних табличках, а Балтиморську зробити замість Сегедської!? Гаразд, я в Одесі «залетний», біженець: не буду «сувати свій ніс у чуже питання» та лізти з порадами в одеську топоніміку.

У мене і в рідному Херсоні, відверто кажучи, подібна ідея «не вистрілила». Там адже у нас теж вулиця так званого «побратима» мається – на честь угорського міста з дуже важко вимовною назвою Залаерсег.

Мікрорайон цей на сьогодні – з найсмертельно небезпечних. Туди щодня і щонічно прилітає – з Лівобережжя від орків, перед якими так ректально схиляється хитро…опий голова Угорщини. По вулиці Залаеґерсег кров і сльози ллються, але щось не чути, що в місті Залаеґерсег народ із синьо-жовтими прапорами мерію пікетує, допомагати побратиму-Херсону вимагає. Так і в Сегеді все тихо і благопристойно…

Валерій Боянжу