День визволення Одеси: маловідомі факти про життя міста в окупації

10 квітня Одеса відзначає День визволення. У 1944 році місто звільнили від німецько-румунських військ. Але за цією датою стоїть не лише перемога — а й складна історія життя в окупації, про яку досі знають не всі.

Матеріал підготовлено до Дня визволення Одеси на основі архівних джерел, свідчень очевидців і історичних публікацій. Ми зібрали маловідомі факти, щоб показати не лише сам момент визволення, а й те, через що довелося пройти місту в роки окупації.

Свідків тих подій з кожним роком дедалі меншає, і багато фактів з історії окупації та звільнення Одеси досі залишаються маловідомими.

1. Як Одеса стала центром окупаційної влади

У жовтні 1941 року Одеса опинилася під владою Румунії і стала адміністративним центром Трансністрії — новоствореної провінції, до якої увійшли частини сучасних Одеської, Миколаївської та Херсонської областей.

Керувати регіоном призначили професора Георге Олексяну, а міським головою Одеси став Герман Пинтя — колишній офіцер царської армії.

Саме з цього періоду одесити почали стикатися з явищем, яке запам’яталося чи не найбільше — тотальною корупцією. За гроші можна було вирішити практично будь-яке питання. Навіть уникнути переслідування з боку поліції.

Іноді ситуація доходила до абсурду. Збереглися свідчення, що румунські солдати продавали на ринках радянські пропагандистські листівки — як звичайний товар.

2. Життя, яке намагалися зробити «нормальним»

Попри війну, в Одесі намагалися створити видимість звичайного життя. Румунська влада дозволила приватну підприємницьку діяльність, і багато одеситів скористалися цією можливістю.

На початку 1942 року містяни подали тисячі заявок на відкриття магазинів, ресторанів, перукарень. З’явилися навіть заклади, яких не було в радянські часи — казино чи публічні будинки.

Працювали театри, виходили газети й журнали, діяв університет. Окупанти навіть відновлювали частину зруйнованих будинків.

Але ця «турбота» пояснювалася просто: румунська адміністрація розраховувала, що залишиться в Одесі надовго, тому прагнула налагодити життя на свій лад.

3. Між виживанням і співпрацею

Життя в окупації ставило людей перед складними виборами. Багато хто залишився в місті і був змушений працювати, щоб вижити.

У таких умовах співпраця з окупаційною владою часто була вимушеною. Наприклад, люди могли виконувати просту роботу — прибирати вулиці або працювати у закладах.

Втім, існували й ті, хто підтримував окупантів свідомо. Серед них — колишні білогвардійці, які створювали організації та допомагали Німеччині й Румунії у боротьбі проти більшовизму.

Частина таких людей згодом увійшла до складу так званого «Російського охоронного корпусу».

Нагадаємо, що ми вже розповідали про звільнення Одеси та писали про те, як влаштували для окупантів «тарарам».

4. Терор і злочини окупантів

Окупація супроводжувалася жорстокими репресіями. Один із найтрагічніших епізодів стався у жовтні 1941 року після підриву румунської комендатури.

У відповідь окупанти стратили близько п’яти тисяч заручників. Більшість із них не мала жодного стосунку до підпільної діяльності.

Найбільше постраждало єврейське населення Одеси. До війни воно становило значну частину мешканців міста, але після визволення залишилися лише сотні людей.

Тисячі загинули у концтаборах у Доманівці та Березівці, у гетто, під час розстрілів у селах області. Одним із найстрашніших місць стали порохові склади, де десятки тисяч людей були спалені живцем.

Часто тіла навіть не ховали, а речі загиблих продавали.

Не менш трагічною була доля військовополонених. Їх морили голодом, змушували йти виснажливі переходи, а тих, хто не витримував, убивали.

5. Дивні заборони окупаційної влади

Поряд із жорстокістю існували й відверто дивні рішення. Наприклад, у 1941 році в Одесі заборонили їздити на велосипедах — і дорослим, і дітям.

Згодом з’явилася ще одна заборона — на продаж і вживання насіння. Такі правила виглядали безглуздо навіть у воєнний час і запам’яталися мешканцям не менше, ніж серйозні події.

ЦИФРИ

• 14 учасників визволення Одеси удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

• 27 військових частин, які відзначилися при звільненні міста, отримали найменування «одеських».

• майже 27 тисяч солдатів німецьких та румунських військ загинули під час Одеської операції 1944 року. Втрати Червоної Армії досі засекречені.

Одним абзацом…

… про героїв, чиї імена знає вся країна

Серед тих, хто брав участь у звільненні Одеси від німецько-румунських окупантів, були й постаті, добре відомі далеко за межами міста. Один із них — легендарний снайпер Василь Зайцев, удостоєний звання Героя Радянського Союзу за подвиг у Сталінградській битві.

Саме його історія згодом лягла в основу американського фільму «Ворог біля воріт». Під час Одеської операції Зайцев уже не діяв як снайпер: він командував зенітною ротою і прикривав авангард Червоної Армії від ударів з повітря.

У боях за Одесу відзначився і Василь Маргелов — майбутній творець радянських Повітряно-десантних військ, якого пізніше знатимуть як легендарного «дядька Васю». Саме участь в Одеській операції принесла йому перше генеральське звання.

… про тих, хто йшов у бій на конях

У визволенні Одеси свою роль зіграли не лише люди, а й коні. Хоча в добу танків і бронетехніки кавалерія вже не мала того значення, що раніше, її й далі активно використовували у поєднанні з моторизованими частинами — насамперед для швидких рейдів по ворожих тилах.

Під час Одеської операції особливо помітно проявила себе кінно-механізована група генерал-лейтенанта Ісси Плієва. Саме підрозділи Плієва звільнили від окупантів Березівку та Роздільну, просуваючись уперед там, де швидкість і маневреність були не менш важливими, ніж вогнева сила.

… про німців, які билися проти окупантів 

Серед оборонців і визволителів Одеси були люди різних національностей, і німці — також. Хоча сам цей факт довгий час залишався в тіні, окремі представники німецької громади міста справді зробили вагомий внесок у боротьбу з окупантами.

Так, розвідник Микола Гефт створив диверсійну групу в Одеському порту. Батько і син, Іван та Микола Медерери, воювали в партизанському загоні Молодцова (Бадаєва). Партизана Володимира Мюллера гестапо розстріляло за кілька днів до визволення Одеси.

А ще один німець, Генріх Норайкс, допоміг урятувати багатьох одеських євреїв. Після війни чимало одеських німців-підпільників самі зазнали репресій сталінського режиму, а їхню участь у русі Опору роками воліли не згадувати.

Як рятували одеський зоопарк?

В історії визволення Одеси були не лише трагічні й героїчні сторінки, а й епізоди, які сьогодні звучать майже неймовірно. Один із таких випадків пов’язаний з одеським зоопарком.

Навіть у роки окупації зоопарк не припинив роботу. Щоправда, румунська адміністрація відмовилася його утримувати, тож працівникам довелося самим шукати спосіб вижити. Щоб прогодувати і себе, і тварин, вони відкрили трикотажну майстерню та заробляли власними руками.

У останні дні окупації німецьке командування наказало директору зоопарку — сімдесятирічному вченому-натуралісту Генріху Бейзерту — вивезти до Румунії найцінніших тварин. Особливий інтерес у окупантів викликав зубробізон. Бейзерт, як міг, затягував виконання наказу і пояснював, що тварина дика, небезпечна і перевозити її вкрай складно. Зрештою на директора почали тиснути вже прямими погрозами.

Тоді Бейзерт зважився на хитрість. Завантаживши клітки із зубробізоном та ще кількома рідкісними тваринами, він виїхав із зоопарку і почав просто кружляти Одесою. Машину не раз зупиняли військові патрулі, але на всі запитання директор спокійно відповідав, що виконує наказ про евакуацію. Так він фактично возив тварин містом увесь день, виграючи час, поки до Одеси не увійшли радянські війська.

Ця відчайдушна імпровізація спрацювала. Уже через два дні після визволення міста, 12 квітня 1944 року, врятований Генріхом Бейзертом Одеський зоопарк знову відкрився для відвідувачів.

Іван Свищ