«Одеське життя» у блогах: екіпірування для героя

Коли син збирався в армію, попросив упорядкувати своє старе обмундирування. З часів АТО склалося в нього чітке переконання: про екіпірування треба піклуватися самому. Але коли вже опинився в частині, повідомив, що зі спорядженням начебто все гаразд. Тобто – за чотири роки у забезпеченні ЗСУ певний прогрес спостерігається.

Щоправда, перше враження виявилося недовгим. У «голій синтетиці», з якої виготовлено обмундирування, ні взимку, ні влітку почуватися комфортно не може ніхто. А тим більше – воювати.

Якось надягла я таку «казенну» камуфляжну кепку. Повне відчуття було, що зробили її із пластмаси. До того ж – той, яка дуже швидко нагрівається.

Загалом, кинулося сімейство воїна військовими магазинами нишпорити – амуніцію йому збирати. Якщо з натуральних тканин – за дуже добрі гроші. Упевнена, такі ж турботи були і є у багатьох українських сімей.

За радянських та пострадянських часів існувала в нашій країні мережа магазинів «Воєнторг». В епоху дефіциту купити там можна було майже все. І, звісно, ​​військову форму – за дуже демократичною ціною.

До кінця 90-х ця торговельна мережа була благополучно погроблена. А 2005-го – засновано концерн «Воєнторгсервіс». Він є державним господарським об’єднанням та підпорядковується Головному управлінню майна та ресурсів Міноборони. Довгий час концерн вважався мало не банкрутом. Але в лютому розпочалося відновлення мережі. Тут розпочалася і війна.

На сьогоднішній день в Одесі працює лише один магазин концерну – на Великій Арнаутській, 80. Зате з перших днів війни у ​​нашому місті, як гриби після дощу, стали рости магазинчики, контейнери і навіть лотки, що торгують екіпіруванням. Придбати тут можна практично все: від панами та взуття до армійського ножа та ліхтарика-електрошокера. Але дивує загалом не це, а кількість військових, які скуповують чи не весь представлений асортимент. А тим часом, згідно зі статтею 29 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», спорядженням військовослужбовця зобов’язано забезпечити державу. Тобто, потрапивши в частину, воїн повинен насамперед отримати весь набір екіпіровки за списком – залежно від його військово-облікової спеціальності.

Але, певне, щось пішло не так. І виходить, що Міністерство оборони не в змозі забезпечити військові частини гідним екіпіруванням? Неминуче постає питання: чому ж навіть не в спеціалізованому магазині – на Привізному лотку – можна купити якіснішу форму? З яких складів продавець її отримав і чому Міноборони не придбало обмундирування там, де має можливість придбати її приватний торговець? З таких питань, зрозуміло, випливає ціла низка наступних. Дуже хотілося б отримати на них відповіді. Але, здається, такий випадок здасться не скоро.