Сарата: поселення на Одещині 200 років тому заснували німецькі колоністи

До підніжжя пам’ятника засновникам Сарати на Лютеранському цвинтарі щороку кладуть свіжі квіти. Після депортації німців у 1940 році цвинтар з могилами перших німецьких переселенців було повністю зруйновано. Але сучасники намагаються по крихтах відновлювати історію. Пам’ять має велику силу – вона робить нас більш відповідальними і вселяє в нас надію!

Сарата — унікальне містечко. Свого часу йому пощастило з напрочуд діяльними засновниками — видатними релігійними реформаторами Ігнацем Ліндлом та Крістіаном Вернером. За неповні два роки, які вони перебували в Сараті, ці люди створили економічно розвинене поселення та духовну громаду, що ґрунтується на християнських принципах.

Трохи більше ніж 200 років тому благодатний Буджак став притулком і для мандрівних німецьких колоністів, які на заклик імператора Олександра Першого, з метою економічного освоєння північно-західного узбережжя Чорного моря, прибули в пустельні землі.

10 березня 1822 року неподалік нічного привалу вони спорудили вівтар з кількох каменів. І з молитвою пастора Ігнаца Ліндла заснували поселення під назвою Сарата.

З листа одного з колоністів (від 27 травня 1822 року), опублікованого Г. Далтоном, відомо, що 1 квітня в Сарату прибуло 50 возів з переселенцями. До кінця 1822 року в Сарату переселилися ще 40 католицьких сімей з Баварії та стільки ж лютеран із Вюртемберга (за деякими відомостями – до 10000 осіб). Кожна сім’я одержала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того, колоністам видавалося по 2 тисячі рублів на сім’ю для спорудження житла та господарських приміщень, придбання худоби та інвентарю. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків, а чоловіки від рекрутської повинності.

За перший рік існування Сарати було збудовано 100 будинків, працювала школа, притулок, промислові та сільськогосподарські підприємства.

У 1840 році на кошти мецената Крістіана Фрідріха Вернера була побудована лютеранська кірха. У ній було встановлено орган. Подібно до багатьох протестантських храмів, вона відрізняється стриманим і простим зовнішнім виглядом, практично позбавлена обробки. Серед декоративних елементів впадають в очі лише чотири колони у грецькому стилі, які прикрашають фасад.

Лютеранська кірха в Сараті на момент заснування була єдиним храмом з органною музикою на всю область. Рівно сто років церква служила парафіянам за своїм призначенням – була осередком духовного становлення Бессарабії.

За часів радянської влади вона втратила свою релігійну складову і виконувала роль культурної інституції.

У 1995 році робота кірхи була відновлена за кошти Товариства бессарабських німців на чолі з Едвіном Кельном. Наразі богослужіння в ній здійснюються пасторами Саратської церкви євангельських християн-баптистів.

Анна Терзивец