Справа "Мідас": чи є шанс повернути вкрадене?

Колишній міністр енергетики Герман Галущенко став фігурантом гучної справи "Мідас", у якій ідеться про відмивання понад 112 млн дол. Чи означає підозра і навіть арешт, що держава покарає винних і поверне вкрадені гроші?

"Нічого страшного нема, що є підозра", – спокійно зауважив колишній міністр Герман Галущенко під час розгляду запобіжного заходу. Чому в цих словах є логіка?

Він став другим після Олексія Чернишова публічним фігурантом "справи Мідас", якого не лише оголосили підозрюваним, а й затримали і не дали залишити країну. Ідеться про відмивання понад 112 млн дол., отриманих від діяльності в енергетичному секторі під час перебування на керівних посадах в "Енергоатомі" та уряді.

Утім, підозра і навіть арешт не означають швидкого вироку. Український досвід показує, що справи такого масштабу можуть роками розглядатися в судах.

Достатньо згадати історію Романа Насірова – колишнього голови Державної фіскальної служби, обвинуваченого в незаконному розстроченні податкових зобов'язань компаніям, пов'язаним з "газовою схемою", і завданими збитками на майже 3 млрд грн. Минуло майже десять років, і якщо ВАКС не розгляне апеляцію до квітня, то Насіров уникне відповідальності.

У великих корупційних справах є ще один вимір. Поки суспільство роками стежить за судовими засіданнями, багатомільйонні активи продовжують годувати фігурантів. Ці кошти дозволяють і далі жити розкішним життям, навчати дітей у Швейцарії і головне – оплачувати роботу дорогих адвокатів, які затягують процес, користуючись недосконалістю процедур, і допомагають уникати відповідальності.

Роками повернення злочинних активів не було серед пріоритетів держави. За останні 20 років Україна здійснила лише одне масштабне повернення корупційних активів з-за кордону. Тому зовсім не дивно, що Галущенко, який орендував арештований будинок міністра-втікача Віталія Захарченка, найімовірніше, сплачував по 130 дол. за добу його ж представнику.

Без реального вилучення і конфіскації активів будь-які "посадки" (в усіх, а не лише корупційних провадженнях) ризикують залишитися лише символічними епізодами без фінансових наслідків для винних і повернення викрадених коштів.

Що відомо про активи, повʼязані з фігурантами справи "Мідас"

Масштаб справи "Мідас" вражає навіть на тлі інших гучних корупційних справ. За даними НАБУ, усі надходження фіксувалися в "чорній бухгалтерії" під назвою "Комплекс", за якою у 2021-2025 роках пройшло понад 112 млн дол. Уже частково відомо, як ці кошти розподілялися.

За даними слідства, на користь Галущенка відмили понад 12,9 млн дол. через криптовалюту, швейцарські рахунки та готівку. Чернишов отримав понад 1,2 млн дол. та майже 100 тис. євро готівкою. Разом – це менш ніж 15% загального обсягу. Куди пішла решта – питання, на яке поки немає відповіді, принаймні офіційної.

Це не всі активи, на які має звертати увагу слідство. Адже є сотні інших, які були набуті фігурантами цієї схеми.

За даними ЗМІ, арешт накладено лише на частину їх майна. Зокрема, під арештом перебувають три квартири в Києві та дві в Дніпрі Тимура Міндіча, а також два приміщення та дві квартири в центрі Києва Олександра Цукермана. Крім того, під час обшуку в Ігоря Фурсенка вилучили понад 1 млн євро і понад 1 млн дол. готівкою.

У період реалізації схем на "Енергоатомі" фігуранти та їх близькі обросли дорогими автомобілями та нерухомістю. Лише в Україні фігуранти та пов'язані з ними особи володіють значними статками.

Чи реально стягнути злочинні активи

Основна частина виведених коштів перебуває в іноземних юрисдикціях. Щодо їх повернення є дві новини: погана і трохи краща.

Погана полягає в тому, що повернути приховані за кордоном активи складно. Усе залежить від трьох речей: міжнародних угод між країнами, політичної волі і того, наскільки ефективно працюють українські органи. Важливо й те, з якою державою доводиться співпрацювати.

Для приховання більшості активів використовувалися офшорні структури, зокрема інвестиційний фонд на острові Ангілья, компанії на Маршаллових островах і траст, зареєстрований у Сент-Кітсі і Невісі.

Бенефіціарними власниками компаній стали колишня дружина та четверо дітей Галущенка, а інвестиційний фонд, за версією слідства, очолював професійний "відмивач", громадянин Сейшельських Островів та Сент-Кітсу і Невісу. Усе було зроблено так, щоб повернення коштів стало максимально затратним і тривалим.

Маршаллові острови, де були зареєстровані компанії-"інвестори", досі мають проблеми з прозорістю корпоративної власності. З цією юрисдикцією Україні вдавалось просунутися лише до етапу забезпечення майна перед стягненням – через судові арешти та заборону виходу з українських портів суден, що належать компаніям, зареєстрованим на цих островах. До повернення коштів справа не доходила.

Ангілья, де створили інвестфонд, має механізми співпраці, але на запити там відповідають протягом тривалого часу, а інформація часто обмежена. Місцеве право дозволяє структурувати фонди і трасти так, щоб їхні активи були захищені від рішень іноземних судів. Випадків повернення активів звідти поки не було.

Сент-Кітс і Невіс, де зареєстрований "головний траст" схеми, теж позиціонується як "безпечний офшор". Дані про власників компаній непублічні, що ускладнює розслідування. Хоча у 2019 році там посилили законодавство щодо повернення активів та оновили його у 2024-му, успішних кейсів повернення поки не зафіксовано.

Однак частина коштів виводилася в доларах, а це означає потенційний зв'язок з фінансовою системою США.

Американські органи мають один з найжорсткіших у світі механізмів контролю за відмиванням коштів і можуть переслідувати такі злочини, навіть якщо вони відбувалися за межами країни, але проходили через доларові розрахунки. Тому підтримка США може стати ключовою для відстеження руху коштів і підвищення шансів на їх повернення в справі "Мідас".

Проте є й хороша новина. Швейцарія, куди переказувалася частина коштів на рахунки родини Галущенка, вважається одним із лідерів у сфері повернення незаконних активів. До лютого 2026 року вона повернула країнам понад 2 млрд дол.

Швейцарське законодавство дозволяє заморожувати й конфісковувати активи не лише іноземних посадовців, а і їхніх близьких родичів, якщо вони формально володіють або фактично контролюють незаконні кошти.

Україна і Швейцарія мають правову основу для співпраці. Це дозволяє українській стороні отримувати інформацію про активи у швейцарських банках та офіційно запитувати правову допомогу.

Навіть без спеціальних угод Швейцарія зазвичай відкрита до співпраці. Вона укладає індивідуальні домовленості з країнами, де чітко прописуються умови передавання коштів і контроль за їх використанням.

Передавання активів можливе на будь-якому етапі провадження, якщо держава-заявник має остаточне рішення про їх повернення. Проте це не завжди спрацьовує. Наприклад, кілька мільйонів з швейцарських рахунків дружини "лісника Януковича" досі не повернуті Україні через затягування з рішенням українського касаційного суду. Чим швидше український суд ухвалює рішення, тим швидше Швейцарія повертає кошти.

Україна не має інструментів конфіскації активів до моменту ухвалення фінального рішення суду в кримінальній справі. Цей процес може тривати десятиліттями.

Будинки, квартири, автомобілі та компанії, які перебувають в Україні і належать фігурантам справи, також не можна стягнути до фінального вироку суду, адже країна не має дієвого механізму стягнення.

Цивільна конфіскація необґрунтованих активів, для якої не потрібен вирок у кримінальній справі, поширюється лише на держслужбовців, визначених законом. Більшість фігурантів справи "Мідас" до цього переліку не належать.

Як показує досвід, конфіскація в кримінальному провадженні – це шлях, який може затягнутися на роки або не відбутися взагалі через закриття провадження, спливання строків давності або інші процесуальні диверсії.

Що може допомогти

США, Великобританія та країни ЄС зрозуміли, що залишати гроші в підозрюваних в організованій злочинності до моменту винесення фінального вироку суду нерозумно. За цей час активи зникають, переписуються, дробляться або виводяться за кордон, а суспільство отримує порожні вироки без грошей.

Конфіскація без обвинувального вироку не є екзотикою для українського права.

По-перше, кілька років діє механізм цивільної конфіскації необґрунтованих активів держслужбовців.

По-друге, з 2022 року працює санкційне стягнення активів через Вищий антикорупційний суд. Воно поширюється на осіб, які підтримують агресію проти України. Ідеться про конфіскацію заблокованих активів без класичного кримінального вироку.

Проте в справі "Мідас" цей механізм також не спрацює. Хоча в листопаді 2025 року на Міндіча та Цукермана наклали санкції, вони лише блокують активи. Щоб їх стягнути, потрібно довести зв'язок з підтримкою агресії, а фігуранти справи відкрито цього не демонструють.

Парадокс у тому, що досвід і правові механізми для конфіскації активів без вироку суду є, але на одну з найгучніших корупційних справ останніх років вони не поширюються.

Що робити

Україна має створити реальні інструменти конфіскації, які можна буде застосовувати навіть до фінального вироку суду (якщо відсутні законні джерела походження активів підозрюваного або осіб, повʼязаних з діяльністю злочинної організації).

Мотивації парламенту для ухвалення таких змін може додати те, що це пряме зобовʼязання України, закріплене в дорожній карті з верховенства права.

Проте наразі активи, набуті фігурантами справи "Мідас", імовірно, надовго залишаться лише під арештом замість того, аби працювати на благо держави.

"Мідас" може бути далеко не останньою корупційною схемою такого масштабу, тож закон не може й надалі бути дружнім до збереження незаконних статків.

Поки корупціонери не ризикуватимуть втратити награбовані мільйони – нічого не зміниться. "Мідас" – це тест на здатність держави повертати гроші, а не лише оголошувати підозри.

Тетяна Хутор 

Джерело