Кораблів багато, а маяк завжди один

З Вчителем ми були знайомі років вісім. Але особисто спілкувалися не дуже часто. Кожний займався своїми справами і не любив обтяжувати інших. Але він полюбляв життя, свою професію, талановитих людей, гумор і свободу.

Як відомо, нічого випадкового не трапляється. Але одного разу ми ненароком зустрілися на вулиці. Учитель виглядав енергійно, але втомлено. Його літературна робота, відкриття забутих і нових імен, безліч планів, задач, контактів, бажання щось зробити, допомогти комусь, попри почесні звання, вік і хвороби, не давали можливості розслабитися і тримали на плаву.

Він упізнав мене. Ми зупинилися та привіталися.

— Давно від вас нічого не було. Чи є нові оповідання?

Питання було несподіваним, але я відповів:

— Щось є. Подивлюсь і обов’язково надішлю.

— Ви поспішіть. Час летить. Його не так багато. А може зараз із собою щось є новенького для нашого літературного альманаху?

— Є.

— Чудово. Давайте ось тут на лавці під деревом присядемо, і ви мені почитаєте.

Присіли. Звідкись прибігла руда кішка, застрибнула на лаву і лягла біля Вчителя. Я переглянув у своїй папці декілька аркушів і витягнув, як мені здалося, найкоротше оповідання.

Сьогодні я можу лише подякувати долі за ті хвилини нашого спілкування.

— Слухаю. Читайте.

«У першу суботу вересня сонце огорнуло місто теплом. Перший осінній холод відступив. Вранішні вулиці майже безлюдні. Поспішаю до національної бібліотеки, щоб продовжити цікаве дослідження. Знайшлися нові свідчення початку ХХ століття про долю секретної експедиції. Вона вирушила на пошуки золота інків і зникла безвісти. Якщо не помиляюсь, то мені вдалося наблизитись до розгадки таємниці. О, як блажен азарт шукань!

У прохолодному бібліотечному залі тихо. Симпатична бібліотекарка сидить за комп’ютером і, виконуючи свою роботу, млосно зітхає.

На моєму столі серед стосів старих газет і журналів лежить столітня книга. На одній із сторінок я побачив печатку золотисто-червоного кольору.

(Цей відтінок несподівано мене схвилював. Я на мить відволікся від головного, поринув у спогади та порівняння. Ба! Це колір чорнила відмінних оцінок, які ставила нам наша перша вчителька).

Червоногарячий штамп сповіщав: «Дублетъ. 1910 рік». Перебираючи у голові варіанти значення слова, я вголос запитав:

— Що таке «Дублет»?

Дівчина почервоніла і підвелася. Вона поправила сукню, клацнула гумкою спідньої білизни об пружну талію і, не дивлячись на мене, тихо промовила:

— «Дуплет»... Це таке кафе тут недалеко. Там домашня кухня, музика, можна затишно посидіти разом. Я чекала, довго чекала, що ви...

Я посміхнувся. Закрив стару книгу. Подав дівчині руку, і ми пішли пити каву у то саме кафе, що було неподалік».

Хвилюючись закінчив читання. Наставник, як завжди, мовчав. Я не бачив його обличчя. Але пам’ятав по зустрічах у літературній студії його уважне слухання всіх авторів: і прозаїків, і поетів. Це його стиль. (Головне, щоб автори не підкачали.) Хвилина очікування результату пройшла і Учитель сказав: «Беру!». Відчуття таке, як отримати відмінну оцінку на іспиті. І стрибати від радості до блакитного неба, вкритого монументальними білими хмарами.

За даними Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, в неділю, 6 серпня 2023 року, в Одесі хмарно з проясненнями. Без опадів.

Вітер південно-східний, 7—12 м/с.

Температура вночі 22—24°С, вдень 27—29°С.

Температура морської води 23—24°С.

6 серпня 2023 року в Одесі завершив свій земний шлях мій літературний Вчитель Євген Голубовський.

Ігор ПАНОЧИШЕН