Сила країни, народу, духу

В цей день, 22 січня, ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. Адже 22 січня 1918 року вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія — об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу.

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка» — зазначено в Універсалі Директорії УНР від 22 січня 1919 р.

Однією з важливих наукових проблем, які вивчаються українськими ученими, є події Української революції 1917-1921 рр. В цьому напрямку зроблено вже чимало. Видаються статті, брошури, монографії, довідкові видання, захищаються дисертації тощо. Революційним подіям 1917-1921 рр. в Україні і темі соборності України присвячено величезний масив різножанрової літератури: фундаментальні праці Національної академії наук України, монографії провідних українських учених, присвячені темі соборності, вивченню взаємин УНР і ЗУНР на міжнародній арені тощо; збірки документів; збірки матеріалів «круглих столів» і конференцій, а також популярні видання.

Ряд важливих аспектів теми висвітлено у монографіях і наукових розробках І. Кураса, В. Солдатенка, П. Гай-Нижника, Р. Тимченка, І. Матяш, І. Дацківа, В. Сергійчука, О. Реєнта, В. Лозового, Я. Калакури, Я. Файзуліна, В. Верстюка, В. Коваля, В. Литвина, В. Огієнка, Т. Бевз, В. Капелюшного та ін.

Відзначаючи цю значну подію, Одеська національна наукова бібліотека пропонує ознайомитись з літературою, яка надійшла до фонду Одеської національної наукової бібліотеки останнім часом і дослідженнями, які варті уваги читача.

У монографії Василя Шейко «Інтелігенція і влада в часи української революції 1917-1921 років» (Харків, 2020) аналізуються проблеми взаємин старої інтелігенції та влади Української революції 1917-1921 років. Автор завважує, що під час революції тривала жорстока боротьба за владу в Україні як внутрішніх сил, так й інтервентів. За цей час змінилося більше чотирнадцяти різних влад як внутрішніх, так і зовнішніх сил. І всі вони прагнули залучити стару інтелігенцію на свою сторону. Адже, на думку В.Шейко, без старої інтелігенції, яка здобула освіту і вишкіл в умовах царату, жодна соціальна сила не могла ані завоювати владу, ані утримати її і, тим більше, здійснити спробу відновлення соціального життя чи побудувати принципово нове суспільство. У дослідженні висвітлюються проблеми взаємин інтелігенції і влади під час революційних подій кінця ХІХ — початку ХХ сторіч, питання різноманітних поглядів інтелігенції на різні влади і режими, її роль у розвитку суспільства.

Біобібліографічний довідник «Коли кривавивсь і хитався світ: українські літератори на сторінках одеської преси періоду національно-визвольних змагань 1917-1919 років» (Одеса, 2019), підготовлений фахівцями Одеської національної наукової бібліотеки, висвітлює життя та діяльність українських літераторів, учасників подій Української революції 1917-1921 років, які друкувалися на сторінках одеських періодичних видань того часу.

У довідник увійшли 97 персоналій. З них більше третини представників «розстріляного відродження», яких радянська влада знищила і прирекла на забуття. Лише після здобуття Україною незалежності про них стало відомо широкому загалу. Частині з цього списку поталанило більше, їм вдалося емігрувати, доля розкидала їх до Чехословаччини, Німеччини, Канади, США, вони розлетілися по далеких краях і звідти намагалися вірно служити Україні, нагадувати світові що Україна існує, у найважчі дні вірити в те, що в неї є майбутнє, що вона буде вільною. Є тут й імена, які згодом стали класиками української літератури, зокрема Павло Тичина, Іван Франко та інші.

Книга «Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 рр.» (Київ, 2016, перше видання вийшло у 1971 р.) — це спогади й роздуми Михайла Шкільника (1891-1972), правника, громадського і політичного діяча часів визвольного руху в Україні 1917-1921 рр. У своїй праці М. Шкільник, пишучи з відстані майже півстоліття, осмислює й інтерпретує українські визвольні змагання з перспективи його багатого життєвого досвіду та його особистої філософії — філософії державника-демократа, людини непартійної, але громадсько активної й відповідальної. Праця М. Шкільника — це спроба оцінки й переоцінки подій, діячів і концепцій українських визвольних змагань. Він критично розбирає успіхи та невдачі українських змагань за державність та гостро (іноді дуже гостро) засуджує помилки окремих політичних партій та державних діячів того часу.

Вагомий внесок у дослідження подій Української революції 1917-1921 рр. зробили одеські учені. У колективній монографії «Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917— 1920 рр.» (Одеса, 2011) учені кафедри історії України Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, доктори наук Тарас Вінцковський, Тарас Гончарук, Анатолій Мисечко, Олександр Музичко, професор Вадим Хмарський за допомогою біографічного методу показали процес розгортання українського національного руху в Одесі, на півдні України, вплітаючи сюжети у загальнодержавний контекст перетворень упродовж 1917-1920 рр. У монографії представлені біографічні дослідження провідників українства, життя яких пов’язано з Одесою, і для яких наше місто стало своєрідним трампліном до міністерських посад у столиці: Всеволод Голубович, Володимир Чехівський, Сергій Шелухин, Петро Климович, Іван Липа, Віталій Боровик, Михайло Слабченко та багато інших. Автори залучили широке коло архівних джерел, пресу і композиційно поєднали фактичний матеріал, презентуючи портрети понад тридцяти провідних діячів визвольного руху, з теоретичним осмисленням проявів Української революції у південному місті України.

Цінним науковим доробком є книга доктора історичних наук Олександра Музичка «Південна вісь соборності: націєтворчі процеси в Українському Причорномор’ї (кінець XIX — перша половина XX ст.)» (Одеса, 2015). У монографії розглянуто маловідомі аспекти історії громадсько-політичного та культурного життя Українського Причорномор’я, особливо Одеси, наприкінці ХІХ — першій половині ХХ ст. у контексті процесу українського націєтворення. Звернено увагу на цю землю як складову загального українського етнокультурного простору, зв’язки з видатними українцями та іншими народами. Книга здебільшого присвячена культурно-духовним явищам українського суспільства, чинникам, що єднають націю: мова, релігія, історична пам’ять, освіта, наука тощо. «Найбільшою цінністю українців, поряд з українською мовою, є соборність — територіальна і духовна єдність українського народу на всій його етно-державній території та діаспорі, а також мешканців України інших національностей, що відчувають світоглядну спільність з українцями...», — зазначає автор.

На теперішній час є значні здобутки вітчизняної науки у вивченні зазначеної проблеми. Підтвердженням цього є збільшення наукових конференцій, присвячених українській соборності, які залишають по собі матеріали доповідей, змістовні збірники наукових статей, спеціальні випуски профільних видань.

Досліджувана тема не лише дуже важлива, а й широка і багатогранна, про що свідчать численні наукові праці і книжки, які слугують певним кроком до ідеалу сильної соборної України.

Світлана ГЕРАСИМОВА. Провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю та реклами ОННБ