Оглядаючи світлини цієї виставки, відчуваєш тепло, яке випромінюється від кожної жінки, прикрашеної хусткою. Ці хустки, пов’язані різними способами, надають особливого шарму, вишуканості кожній учасниці фотопроєкту. Вони — як м’які пензлі, що розфарбовують кожен портрет, додаючи кольору, текстури, глибини. Тому складається враження, що великі світлини, виставлені у холі коледжу, — справжні твори мистецтва.
Ініціаторка виставки, викладачка Віра Буяновська зізнається, що задум фотопроєкту, який об’єднав би колег-педагогів, у неї виник давно. А от поштовхом для його втілення стала зустріч студентів 31-ї групи із військовослужбовицею Оленою Борейко.
«Ми зустрілися в історичному музеї. І захотілося показати цю героїню в іншому образі, серед побутових речей, показати її у вигляді прекрасної господині. Я вірю, що прийде час, Україна переможе і пані Олена повернеться до своїх рідних, зніме військовий стрій і знову стане звичайною українською жінкою, — розповіла пані Віра. — Головним атрибутом фотопроєкту обрали хустку-берегиню, яка підкреслює жіночу вроду і є символом української родини. Звідси й назва виставки».
Щоб здійснити задум, потрібні були не лише фотомоделі, якими стали викладачі та студенти закладу. Потрібні були ще й справжні фотохудожники. І їх також знайшли серед своїх. Чудові світлини зроблені колишніми випускниками педагогічного коледжу Юлією Древіцькою і Дмитром Шендеруком, яким допомагала студентка 31-ї групи Тетяна Синячова. А от над створенням образів фотомоделей працювала костюмерка цього освітнього закладу Ольга Горячева.
Утім, можливо, нічого не вийшло б, якби не допомога директорки Гольмянського сільського будинку культури Олени Перепилюк, директорки Борсуківського сільського етнографічного музею Ірини Борбели і директора Балтського історичного музею Петра Ткача, які для створення образів фотомоделей надали хустки та різні старовинні предмети.
Сама ж ініціаторка дійства Віра Буяновська використала дбайливо збережену сімейну реліквію — бабусину хустку та васильківського півника:
«У моєму образі представлена хустка моєї бабусі. Вона для мене дуже мила й дорога. Не випадково тримаю і вазу та півника — майоліку від Васильківського заводу, який став дуже популярним на початку війни. Мабуть, усі бачили світлину, коли на вцілілій стіні будинку у місті Бородянка, розгромленому російською ракетою, встояла кухонна шафа з таким півником. Відтоді цей півник став символом стійкості і незламності українського народу. На нашій світлині він є вісником Перемоги, яку всі ми так чекаємо».
Як уже мовилося, українська хустка — це не просто аксесуар, вона є символом не лише краси, а й гідності та незламності. Тож не випадково на фотовиставці чільне місце відведено захисницям, які нині перебувають у лавах Збройних сил України — Олені Борейко, солдатці-зв’язківці 124-ї окремої бригади територіальної оборони, та Ользі Нюнько, лейтенантці, начальниці групи сигналу, колишній колезі — педагогині коледжу.
Привертають увагу й дві фотографії, які відображають сімейні історії. На одній з них — військовослужбовець Павло Маковський з матір’ю пані Мариною. Світлина викликає відчуття великої сили материнської любові й материнської підтримки. На другому знімку — викладачка Інна Присяжнюк з донькою Валерією. Тут бачимо ніжність материнських почуттів і гордість, з якою мати дивиться на свою доньку.
Має значення й те, що всі світлини зроблені на чорному тлі.
«Ми спеціально їх відтворили саме на чорному фоні, щоб показати наш бурхливий і непростий час, у який живемо»,
— пояснила Віра Буяновська.
Однак, попри це темне тло, дивлячись на фото, ви відчуваєте світло надії і дух незламності, глибоке захоплення та почуття поваги до жінок, які з такою гідністю носять свої хустки. Відчуваєте їхнє людське тепло, їхню силу духу, їхню любов до Батьківщини.
Тижневик «Ваш інтерес»
Символ краси і незламності
