Як п’яниця та картяр з Одеси став особистим ворогом Гітлера: історія Олександра Маринеско та спуску його імені

“Одеське Життя” продовжує розповідати про радянські назви вулиць міста. Сьогодні зупинимося на особистості підводника Олександра Марінеско – моряка, який потрапив до списку особистих ворогів Гітлера та перипетіях його долі.

Військовий мимоволі

Список людей, оголошених Гітлером особистими ворогами, не є великим. Туди було внесено Черчілля, Рузвельта, Сталіна, Чарлі Чапліна, радіодиктора Юрія Левітана, художників-карикатуристів “КуКриНікСи” (Купріянов, Крилов, Микола Соколов)… Там значився і радянський підводник одесит Олександр Маринеско. Серед топонімів Одеси є узвіз Марінеско.

Він народився 1913 року в Одесі, в сім’ї робітників. Батько Іон Марінеску – родом із Румунії. Служив на румунському флоті, побив офіцера. На березі був посаджений у карцер, втік до Росії. Працював на підприємствах Одеси кочегаром, слюсарем. Мати – із місцевих.

1926 року Олександр Іванович Маринеско – учень матроса торгфлоту. У 1930 році закінчив школу юнг, ходив матросом 1-го класу на пароплаві. Одеський морський технікум закінчив 1933 року, став штурманом далекого плавання, помічником капітана.

І тут – призов на військову службу, направлення до спецкласів командного складу ВМС. Захоплення це у Марінеско, що не поважав військову дисципліну, не викликало: він мріяв повернутися в торгфлот. Але потрапив 1934-го на підводний човен на Балтфлот. Влітку 1938 року в “чистці” в РСЧА він був демобілізований (ймовірно, у зв’язку з румунським корінням), але незабаром відновлений. З 1939 року Марінеско командував підводним човном М-96.

У 1940 році вона стала однією з найкращих у Балтфлоті, Марінеско нагородили золотим годинником. Але з дисципліною одесит все ж таки не дружив, скоріше “дружив” із гранчастою склянкою. “Під балабасом” він кинув недопалок у кут каюти свого друга, командира іншого човна, внаслідок чого – пожежа. Догана. І незабаром – ще одина: недбалість Марінеско стала причиною зіткнення його човна з катером.

Пив, курив, лаявся матом

Навесні 1941 року в Таллінні Марінеско разом із секретарем парторганізації “забухали” в ресторані, влаштували бійку з місцевими і з’явилися на підводний човен із запізненням, причому Марінеско – “на бровах”. Вихід у море було зірвано. В результаті Марінеско депремували.

У липні – перший бойовий похід, але німців не зустріли. Натомість “полетів” дизель. Його “підлатали” в ленінграді восени 1941-го, але в походи човен не виходив. Німці наближалися, настрої були упадницькі – і серед екіпажів, і серед командирів. На М-96 в екіпажі, згідно з політдонесенням, процвітало пияцтво, а Марінеско організував серед офіцерів дивізіону підводних човнів карткові ігри на гроші. Його виключили із кандидатів у члени партії “за систематичну п’янку, розвал дисципліни”.

Читайте також: Боровся з церквою та українцями: різкі повороти долі вулиці Галана в Одесі

Перший похід та бій зі своїми

У серпні 1942-го вийшли у похід. Виявили німецький конвой, торпедували великотоннажний транспорт. Після атаки підводний човен через помилку командира занадто швидко вискочив на поверхню, був атакований. Але обійшлося без суттєвих ушкоджень.

За тиждень, враховуючи малий запас палива та повітря, Марінеско вирішив достроково повернутися з походу, не давши про це радіограми командуванню. М-96 після підйому була обстріляна радянськими сторожовими кораблями, які не знали про її присутність.

Катери скинули на підводний човен дві глибинні бомби. Потім М-96 повторно спливла і була знову обстріляна катерами, які невдовзі розпізнали свй підводний човен і припинили вогонь. Пошкоджень у результаті М-96 не отримала.

Висадка розвідників і новий підводний човен

За підсумками походу командування зарахувало М-96 потоплення транспорту, Марінеско отримав орден, його повторно прийняли до кандидатів у члени ВКП(б). Потім був похід у листопаді 1942-го: на ворожий берег висаджували розвідгрупу, що полювала на шифрувальну машину “Енігма”. Марінеско отримав чергове військове звання і, незважаючи на запис у характеристиці “на березі схильний до частих випивок” рекомендували на більший підводний човен.

У 1943 році Марінеско отримав човен С-13. Німці створили потужні протичовнові загородження у Фінській затоці, там загинуло кілька радянських човнів. 1943 року С-13 у бойові походи не ходила. За новим командиром підводного човна знову фіксувалися випадки порушення дисципліни та “аморалка” – п’янка та “самоволка”, потрапив на гауптвахту. У політдонесенні зазначалося: систематично п’є і, за наявності сім’ї, має стосунки з іншими жінками.

1944 рік. 1 жовтня С-13 Марінеско вийшла у похід. Виявили транспорт, чотирма торпедами не потрапили. Марінеско вирішив знищити транспорт артогнем. Після влучень транспорт, за доповіддю Марінеско, спалахнув і почав тонути. Згідно з німецькими документами, це був вантажний пароплав, він отримав пошкодження, викинувся на мілину. Незабаром був знятий та відремонтований.

Загроза трибуналу

Похід завершився 11 листопада. Аж до середини січня 1945-го Марінеско “козоводив” за повною програмою. У нетверезому стані привів у свою каюту фінську жінку, з якою провів ніч. Наступної ночі п’яний Марінеско зайшов до каюти жінки-лікаря і вдарив начальника санітарної служби, який попросив його піти.

Згідно з політдонесенням, він залишив особовий склад підводного човна без контролю, часто не знав, що відбувається на підводному човні, багато випивав. Наслідком цього стали порушення дисципліни з боку екіпажу С-13 – пияцтво, “самоволки”, зв’язки з фінськими жінками.

5 січня 1945 року Марінеско пішов у самоволку, 2 дні “гудів” у шинку зі шведкою. Справа дійшла до військового трибуналу, а це могло закінчитися навіть “вишкою”. Командувач Балтфлотом погодився перенести суд на дату після повернення С-13 з чергового бойового походу та врахувати результати полювання на німацьки судна. В результаті Марінеско був максимально мотивований на бойовий успіх, і С-13 пішла у похід, за результатами якого Марінеско став особистим ворогом фюрера.

Переможців не судять

30 січня 1945 року С-13 атакувала та потопила плавказарму 2-ї навчальної дивізії підводних човнів Німеччини (колишній лайнер) “Вільгельм Густлофф”. Він став найбільшим судном, потопленим радянськими підводними човнами (і ВМФ СРСР загалом).

Точна кількість людей на борту і досі загадка. Згідно з радіограмою, переданою кораблем незадовго до виходу, і документами, на борту перебували 4922 особи: 918 курсантів і офіцерів 2-ї навчальної дивізії підводних човнів, 173 члени екіпажу, 373 жінки допоміжного морського корпусу, 73 тяжко поранених, жінки та діти. За деякими даними, на борт було прийнято ще 89 поранених і 500—600 біженців, що збільшує загальну кількість людей, що перебували на борту, до приблизно 5600 осіб.

Нарешті, згідно з свідченням санітарного чиновника, який відповідав за облік людей, що прибули на борт, всього було прийнято 8956 біженців, відповідно загальна кількість людей, що знаходилися на борту, збільшується до 10 582 людини. З тих, хто перебував на борту, було врятовано 1252 особи, 13 з яких внаслідок сильного переохолодження незабаром померли.

Таким чином, вижили 1239 осіб, у тому числі 528 підводників, 83 члени екіпажу, 123 жінки допоміжного морського корпусу, 86 поранених військовослужбовців та 419 біженців. Загинули 3700—9300 осіб, переважна більшість із яких були біженцями. З юридичної точки зору, «Вільгельм Густлофф» був озброєним кораблем ВМФ і був законною військовою метою (на жаль, нам зараз знайомий цей термін).

Ввечері 9 лютого С-13 виявила корабель, на кшталт крейсера, але як потім виявилося – транспорт для поранених “Штойбен”. З двох торпед потрапила одна, незабаром “Штойбен” затонув. Там було близько 4200 осіб — 2680 поранених військовослужбовців, 800—900 біженців, 270 осіб військового медперсоналу, 12 медсестер, 100 військовослужбовців-пасажирів, 64 зенітники, 61 людина військової команди судна та 160 осіб. З них вдалося врятувати, за різними даними, від 658 до 749 людей. “Штойбен” був законною військовою метою.

Питання трибуналу для Маринеско було знято, його представили до звання Героя. Але не дали: репутація… У квітні-травні 1945-го човен знову був у поході, який був оцінений як незадовільний через безграмотні дії командира.

Читайте також: Чому одну з головних вулиць селища Котовського назвали на честь «політичного» генерала

 Пияцтво, злодійство та в’язниця

З кінця травня у Марінеско знову “самоволки” одна за одною, п’янки, бійки з товаришами по службі, сторонні пані в його каюті. Закінчилося кількома епілептичними нападами через алкоголізм і відсторонення від командування човном у серпні зі зниженням у званні. Восени його звільнили у запас.

Він у 1946 році влаштувався на Балтійське пароплавство, ходив у старпомах і… пиячив, навіть на вахті. Влітку 1948-го його звільнили. Став заступником директора з АХЧ ленінградського НДІ і … в 1949 році був засуджений на 3 роки позбавлення волі за зловживання службовим становищем (розкрадання двох тонн торф’яних брикетів) і 240 кг кінського волосу, призначеного для утеплення інституту (його Марінеско здав у пропив на новорічні свята), а також за присвоєння ліжка, що належить інституту. Термін відбував у таборі Дальстроя, достроково звільнений у 1951 році. Далі – диспетчер на заводі, знову прогули, п’янки.

1962 року ревізія виявила фінансові порушення: щоб отримувати більшу пенсію, Марінеско за 9 років надав 15 підроблених довідок. За це суд засудив його на 2 роки позбавлення волі умовно.

З життя Олександр Марінеско пішов у 1963 році, напівжебраком.

Доля вулиці

За традицією цієї рубрики повідомлю, що раніше узвіз Маринеско називався Софіївським, а за радянських часів був названий на честь російського письменника Володимира Короленка, який бував у Одесі у 1893, 1897 та 1903 роках. Ім’я Маринеско йому присвоїли 1987 року, під кінець СРСР.

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса