“Здачі немає”, або як в Одесі порушують права споживачів

Ось така «непередбачувана» ситуація сталася зі мною: на годиннику було близько 20:00, і у продажу препарату від зубного болю мені ввічливо відмовили. Натомість виявили «жест доброї волі» та підказали адресу аптеки, яка працює до 21:00. І справді, аптека працювала. На касі мене зустріла мила дама, яка знайшла потрібні ліки. Коли для розрахунку я дістала з кишені купюру в 200 гривень, фармацевт перетворилася на злісного монстра:

– У вас дрібніше щось є? – обурено спитала жінка.

– Ні, це все, що я маю, – невпевнено відповіла я.

– Немає здачі! – твердо відповів вона, натякнувши на вихід.

– А ви знаєте, що існують права споживача? – ділово запитала я.

– І що тепер, ви пропонуєте мені подарувати вам ліки? – зухвало відповіла фармацевт.

– Залишіть його собі! Бардак! Повна анархія! – сказавши, що скаржитимуся, я нервово вийшла з аптеки.

Мучачись від зубного болю, я не стала шукати розмін купюри, а горда й уперта пішла у бік будинку, бурчачи під ніс, що мої споживчі права були порушені. Адже в пункті 2.13 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України №637» сказано: підприємства та підприємці мають забезпечити наявність у касі банкнот та монет для видачі здачі. Відсутність такої монети веде до адміністративної відповідальності. Тому якщо вам кажуть, що не мають решти, то вчиняють правопорушення.

Але кому потрібні ці правила, якщо їх ніхто не дотримується? У мирний час я б звалила все на державу (чому аптеки працюють до 20:00, коли доступу до медицини практично немає, а люди навіть не дотримуються комендантської години, чи приносять фармацевти клятву Гіппократа і що робити, коли ти маєш лише 200 гривень і ти вмираєш), але зараз не до цього. Та й справа не в правилах, а в «старій і добрій» людяності. Як виявилося, нам все ще потрібно вчитися розуміти та допомагати один одному, а якщо це не виходить, ось тоді закон нам у допомогу!