Від Засядька до Корольова: як в Одесі зароджувалася космонавтика і ракетобудування

В Україні 12 квітня відзначають День працівників ракетно-космічної галузі та Міжнародний день авіації і космонавтики. І тут, як в історії з гоголівським Вієм, з усіх кутів умить полізли вперті факти, які нишком підштовхують у бік і підзужують: «Панове, а чи не здається вам, що 12 квітня треба вважати Днем одеської космонавтики?». Давайте розбиратися.

Історія з географією

Починати краще з чогось головного. Наприклад, з Головного конструктора космічних кораблів, завдяки кому День космонавтики отримав законну дату — 12 квітня. Це Сергій Павлович Корольов.

Сергій Корольов народився в українському місті Житомирі 12 січня 1907 року. Потім жив і навчався в Одесі, а 1924 року вступив до Київського політехнічного інституту.

У 1938 році за звинуваченням в участі в троцькістській змові Сергія Корольова було засуджено: 10 років таборів і 5 років поразки в правах.

На щастя, НКВС славилося «дбайливим ставленням до ворогів народу», особливо до тих, які вміли писати не тільки анонімки, а й формули. Для них було створено ЦКБ-29 (тюремне конструкторське бюро), яким керував, як з’ясувалося, «англійський шпигун» Андрій Туполєв. До речі, там же, в тих же «комфортних» умовах перебував у ті роки й інший одесит Валентин Глушко, батько рідинних ракет і всіх ракетоносіїв від «Востока» до «Протона»… Але поки що про одеський період життя Корольова.

Корольов в Одесі

1917 року Сергій Корольов разом із матір’ю і вітчимом (батько рано помер) переїхав до Одеси. Вітчим завідував портовою електростанцією, тому сім’я оселилася у двоповерховому флігелі на Платонівському молу. Син швидко дорослішав, і, правду кажуть, що за дітьми в цьому віці треба пильнувати. За Сергієм не встежили. Поблизу розміщувався досить засекречений загін гідролітаків, що ніс охорону державного кордону. Сергій вплав добирався до місця дислокації загону червоних льотчиків і, не ризикуючи вилазити з води, звідти годинами спостерігав за буднями авіаторів. А ті нишком спостерігали за допитливим хлопчиськом і, врешті-решт, не витримали і витягли його з води.

Корольов зрозумів, що потрапив, і приготувався до найгіршого. Його відвели до командира загону. Той був суворий:

— Ну, шпигуне, зараз я поставлю тобі запитання, і від того, як ти на нього відповіси, залежить твоя доля. Тобі подобається літати?

Хлопчик знизав плечима:

— Не знаю, я ніколи не літав.

— Тоді проведемо експеримент. Зараз ти полетиш із нашим пілотом на планове чергування, а коли повернешся, прийдеш до мене і чесно відповіси на запитання.

Ви здогадуєтеся, що відповів майбутній конструктор космічних кораблів. Він не будував в Одесі ракет, але в Одесі, вступивши до ТАВУК (Товариство авіації та повітроплавання України), створив проєкт планера К-5, бо спочатку його покликало небо, а потім і зірки.

Вважається, що перші ракети Корольов створював, почавши це робити в уже призабутому бюро ГІРД (Групі вивчення реактивного руху). Але історії ракетобудування трохи не пощастило: засекретивши ракети як бойову зброю, вже попутно засекретили все і всіх, хто до ракет мав відношення.

Ракети одеським коштом

У запорошених архівах загубилося й ім’я поручика Олександра Дмитровича Засядка, чий рід починався від козаків Запорізької Січі. Йому довелося воювати під командуванням Суворова і Кутузова. Навіть в облозі Парижа 1814 року брав участь. Саме в закордонних походах Засядько почув про англійського винахідника Конгрейва. Цей Конгрейв служив у колоніальних військах в Індії, де дізнався про секрет старовинної зброї ще Стародавньої Індії — ракети. Старанно скопіювавши індійське ноу-хау, Конгрейв, повернувшись до Англії, виготовив такі ж ракети, застосувавши їх у війні проти Франції (1807 рік).

Усі росіяни везли з Парижа милі французькі дрібнички, а Засядко привіз у своєму ранці секрет. Отримавши на той час чин полковника, Засядко був відряджений в армію Барклая-де-Толлі. Тут він уперше продемонстрував офіцерам і феєрверкерам можливості реактивної зброї. Незабаром про це доповіли імператору Олександру І. Той був захоплений, і захоплення імператора зрозуміле. А за свій винахід полковник Засядко не попросив жодної копійки. Його Величність навіть піт із чола витер: «Слава Богу! Є ще офіцери в армії, які служать з однієї тільки честі!».

Хоча ні, один привілей попросив винахідник: дозволити й надалі продовжувати досліди з ракетами. За свої гроші, звісно. Тут спливає для когось малозначна, а для одеситів приємна подробиця. Під Одесою батько залишив нашому герою пристойний маєток. Його-то і вирушив продавати тепер уже генерал-майор Засядко. Продав, та ніби як капіталу не нажив, бо на ці гроші продовжив удосконалювати свою ракетну установку. Дрібниця, але виходить, що ракети для Російської імперії робилися на одеські гроші. Саме ці ракети, зроблені на одеські гроші, і разили ворога в російсько-турецьку війну.

Але «капітал» в Одесі Засядко все ж отримав. В Одесі він одружився, взявши за дружину Єлизавету Максимівну Грессер — дочку градоначальника Одеси. Когось здивує натяк на «капітал», а в Одесі знають: одеська дружина — ось найнадійніший капітал.

На Місяць, як із гармати

Начальником артилерії Чорноморського флоту, що базувалася в Одесі, був Георгій Еріхович Лангемак. Тут у нього народилася ідея оснастити бойові кораблі флоту ракетною зброєю.

Це Лангемак озброїв кораблі реактивними снарядами, що стали основою реактивного міномета «Катюша». За вже знайомою схемою 1937 року органами НКВС винахідника заарештували. А потім розстріляли як німецького шпигуна. Щоправда, не зовсім зрозуміло, кому більше шкодили «Катюші», завдаючи ударів по німецьких військах. Але як багато незрозумілого оточувало громадян СРСР.

Космос близко

Космос завжди притягував тих, хто вважав, що наш дім — Земля, але не можна все життя просидіти вдома. Це все можна сказати про хлопчика з Ближніх Млинів Георгія Добровольського, чиїм проспектом щодня їздять жителі нашого селища Котовського. Добровольський потрапив до загону космонавтів і був його душею. Він одним із перших дізнався, що таке в умовах «холодної війни» перегони на випередження американців у космосі. Через поспішність і непідготовленість чергового етапного польоту Добровольський і двоє його товаришів загинули.

Але, можливо, більше за інших наблизив до нас космос ще один одесит Валентин Петрович Глушко. Він народився в Одесі. На певний час сім’я покидала рідне місто, бо час був такий, батько, чесна російська людина, пішов в армію Денікіна. Але потім знову одеська адреса (Авчиниковський провулок, 12). Валентин став учнем Реального училища Св. Павла. І тут доля піднесла сюрприз. Дорога реаліста в училище проходила вулицею Садовою — Валентин щодня проходив повз будівлю, яку вінчав купол. Тоді там була обсерваторія. Одного разу наважився, зайшов. І відтоді щовечора родина знала, де шукати 13-річного сина — в обсерваторії біля телескопа. У бібліотеці училища бібліотекарка навіть не ховала на полицю книжку Жуля Верна «З гармати на Місяць». Щодня один постійний читач її неодмінно брав, але не читав — вивчав.

Але коли той читач почав замовляти ще й книжки з хімії, особливо про вибухові речовини, бібліотекар доповіла про те директору. Довелося пояснювати. Валентин зізнався начальству, що мріє про політ на Місяць. Але тут Жуля Верна треба істотно редагувати: для зльоту ракети потрібен не вибух, а паливо, яке з силою вибуху викидає величезну енергію.

14-річний підліток виклав свої ідеї в листах до теоретика освоєння космосу К.Е. Ціолковського. Отримав схвалення. А в 16 років підготував до видання книжку «Необхідність міжпланетних сполучень».

Але Валентин Петрович Глушко не був лише теоретиком. Згодом він став провідним конструктором ракетних реактивних двигунів. Це його двигуни піднімали в повітря всі наші ракетоносії. І, головне, це Глушко після відходу Корольова створив багаторазовий ракетно-космічний комплекс «Енергія-Буран».

Ось так. З найгучнішими іменами або космічними розробками пов’язане ім’я Одеси. Звідси починався шлях у космос. Головне, щоб цей шлях ніколи не закінчувався.

Валентин Крапива