Мюнхгаузен в Одесі: де знайти будинок барона, його «напівконя» та інші визначні пам’ятки

Ви знаєте, що в причорноморських полях досі скаче на своєму напівжеребці (точніше, на половині жеребця) барон Мюнхгаузен? Якщо ви думаєте, що таке запитання поставить одесита в глухий кут, то дуже помиляєтеся. По-перше, у нас є вже Остап Бендер, який за п’ять хвилин «створив» у мізках слухачів такі Нью-Васюки, що й сьогодні дехто в них вірить (вони здебільшого в кріслах чиновників сидять). А по-друге, цей барон Мюнхгаузен таки стоїть на половині свого коня на самісінькій одеській землі. І що найголовніше — має на це право.

«Будиночок Мюнхгаузена» в селищі Чорноморське

Під боком у Одеси розташувалося селище міського типу Чорноморське. Місце це історичне — у селищі був застрелений провокатором легендарний Григорій Котовський. В останні роки селище прославилося аквапарком. Але мало хто знає, що там, у мальовничому куточку, є цілий острівець німецького барона, який прославив і наші місця. Казковий будиночок, який є рестораном. Хоча більше схожий на музей. Але, потрапляючи туди, розумієш: ніякий це не музей, тут продовжує жити «великий враль усіх часів і народів». І навіть не треба називати хто. Це зрозуміло за родовим гербом, оленячою головою з вишневим деревом на лобі. Ви ж уже згадали, хто стріляв по оленях вишневими кісточками? Звичайно, барон Мюнхгаузен. І кожен розповість обов’язково хоч одну історію з його життя. На перший погляд, фантастичну. Але, чорт забирай, ми ж у все це віримо! Тому що, напевно, правда, в житті все може бути.

Біля «будиночка Мюнхгаузена» знаходимо і гармату з ядром, на якому літав барон. І скульптуру, яка практично повторює ту, що стоїть на батьківщині героя, у німецькому містечку Боденвердері. Відчайдушний рубака і дотепний оповідач так захопився боєм, що не помітив «втрати». На жаль, його кінь став удвічі коротшим. І тільки коли вершник спробував зрозуміти, чому ж його загнаний звір ніяк не нап’ється, озирнувся — а коня-то ззаду немає. Весь розважальний комплекс під Одесою, названий на честь Мюнхгаузена, будував архітектор Александ Леонов. Виготовляли чорноморський варіант «напівконя з вершником» на… Одеській кіностудії. На вигляд проста мідна фігура тулуба тварини приховує в собі доволі складну гідротехнічну конструкцію, що регулює роботу фонтану. Одесити, щоправда, кажуть, що вони перевершили навіть його — найбільшого вигадника. Річ у тім, що в місті часто не буває води, і цей фонтан «швидше сухий, ніж мокрий». Тому, жартують одесити, у барона очі ще більш здивовані, ніж повинні бути — ніяк він не може зрозуміти: що ж п’є кінь? А якщо щось п’є, куди ж це дівається? Ні, до такого не додуматися було навіть «великому фантазеру». Ті ж одесити для довірливих туристів напридумували всяких прикмет. Типу: доторкнися до носа Мюнхгаузена — і тебе ніхто не водитиме за ніс. А потримаєшся за шпагу барона — і будеш такий же хоробрий.

Барон фон Мюнхгаузен бився під Одесою

Але от запитання: на честь чого цей вояка взагалі тут намагається «пити нашу водичку»? А на найзаконніших підставах. Історики вже довели, що прототип літературного героя, Ієронім Карл Фрідріх барон фон Мюнхгаузен воював в околицях Одеси під час російсько-турецької війни. Він тоді значився в Нижегородському драгунському полку, який воював із турками в районі Очакова і фортеці Єні-Дунья (на її місці виникла 1794 року Одеса). Чи не цих своїх предків мав на увазі Ося Бендер, називаючи себе сином турецькопідданого? Оце так! Утім, усе може бути…

І пам’ятник цей більше має права стояти саме тут, на одеській землі, ніж у Німеччині. Ну посудіть самі. На сторінках вічної книжки про нашого героя автори Рудольф Распе та Готфрід Бюргер чітко дають «рекогносцировку» цієї події. Саме коли барон скакав за турками і увірвався до фортеці, ворог в останню секунду зачинив браму, відрізавши таким чином задню частину коня.

Місцеві вояки (а в цьому районі довго був військовий полігон) з піною біля рота доводили, що це запросто могло бути. Та й на ядрі політати — «тьху і розтерти», головне, щоб «штани не пропалило, і зістрибнути з нього вчасно». Тому в самому селищі Чорноморське, барона ніхто не називає авантюристом, а кажуть: «Наша людина». Тобто з чудинкою і навіть трохи з божевіллям, що вміє красиво жити і ще красивіше про це розповідати.

З турками, скажуть скептики, ще можна погодитися, хоча фантазер Мюнхгаузен міг вигадати, що в Росії творив свої чудеса… Так, міг би. Але, по-перше, з історією не посперечаєшся. А по-друге, не так уже й багато понавигадував барон про свої пригоди. Багато що було правдою. Ну, ментальність у Європі інша! Не могли повірити вони в те, про що розповідав відставник! А він так смачно все описував, наче наново переживав «дєньчкі служби золотые». Згадував сани з покоями і залом для балів. Усі сміялися. Проте Катерина II справді подорожувала у величезних санях із кабінетом, спальнею і бібліотекою. Байка про куріпок, прострелених шомполом, ще правдивіша. На огляді в одного солдата вистрілила рушниця, забитий у дуло шомпол вилетів із такою силою, що роздрібнив ногу коня принца Антона Ульріха (барон при ньому пажем був, пам’ятаєте?) — кінь і вершник упали на землю. Усе це знайшло відображення в офіційному службовому донесенні британського посла. І таких прикладів, як кажуть в Одесі, є. Просто «смачно» розповідав усе це Мюнхгаузен, письменники ще виразніше виклали його подвиги, а наш одесит, Корній Чуковський, так віртуозно переклав пригоди барона, що, здається, начебто цього справді в житті не могло бути…

Ким був барон Мюнхгаузен

Барон Мюнхгаузен, ім’я якого стало прозивним як хвалька і брехуна, народився 289 років тому. Цей дворянський рід відомий був із XII століття. Його представники займали важливі пости при дворі німецьких князів, а Герлах фон Мюнхгаузен був засновником знаменитого Геттінгенського університету. Йти б Карлу Фрідріху стопами родичів, та в далекій Росії німецькому принцу Антону Ульріху знадобилися пажі. Ось 17-річний Карл і загримів у холодну Русь разом зі своїм другом фон Хоймом. Утім, пишуть, що юні романтики самі жадали пригод. Вони їх отримали. Поповнивши лави Бевернського кірасирського полку (де наш герой писався як Мініхгоузін або Мінігаузін), дорвалися до блискучого петербурзького життя. Але повністю впасти в розпусту юнацьких гулянок по-російськи їм не вдалося. Росія воювала з Туреччиною, і вірний паж змушений був супроводжувати Антона Ульріха до діючої армії саме до нас, у нинішню Україну. Перша битва з турками була, м’яко скажемо, невдалою. Деранули російські вояки аж до Києва, де й перезимували. До речі, тоді, 1739 року, на Водохресному ярмарку, поруч із Києво-Могилянською академією, Мюнхгаузен запросто міг «по-тусуватися» з нашим філософом, тоді 16-літнім студентом цієї самої академії Григорієм Сковородою.

Чи то міцна київська зима загартувала війська, чи то були інші причини, а тільки наступний похід на османців завершився гучною перемогою. Турків розбили, через Дніпро переправилися, армія обложила Хотин. У ці славні дні, до речі, і здійснив один із найзнаменитіших своїх подвигів Мюнхгаузен — літав на гарматному ядрі. Можна в це не вірити, але, можливо, саме ця ідея лягла в основу підготовки розвідників у майбутньому. Ну не ядром, а парашутом закидали в чужі «фортеці».

Але принцип-то Мюнхгаузен подарував…

 Вячеслав Воронков