За гарчання моторів оштрафують. Якщо наздоженуть

У парламенті з'явився довгоочікуваний проект закону щодо покарання за гучну їзду на мотоциклах і спорткарах. Наскільки довгоочікуваний?

Та років двадцять: я, херсонський журналіст, гарантую. Бо чудово пам’ятаю всі свої численні публікації у газеті «Гривна» на цю тему.

 Тачки купили, а совість ні

Адже нескладно уявити таку ситуацію: ніч, відкриті кватирки та вікна (особливо влітку), на вулицях тиша, люди відпочивають після нелегкого трудового дня – і раптом з вулиці долинає дикий рев двигунів. Це пролітає зграя наших диких співгромадян на потужних мотоциклах і спортивних авто, спеціально модернізованих для того, щоб вивергати до непристойності гучні, немов гарчання, звуки. Ці наші дикі співгромадяни знайшли величезні гроші на придбання цієї техніки, але не знайшли у собі навіть на копійку совісті, щоб зрозуміти, що цим своїм ревом вони заважають спати багатьом тисячам людей. Так-так, саме тисячам, адже «вишивають» вони у містах не окраїнними вуличками, а у центрі, багатокілометровими проспектами, забудованими висотками з тисячами мешканців.

Закон має працювати, а не просто бути

Отже, 4 серпня у Верховній Раді було зареєстровано законопроект №9564, який за перше ж подібне правопорушення передбачає штраф у 17 тисяч гривень, а за наступне – 34 тисячі. У пояснювальній записці сказано, що ці звуки схожі на звуки безпілотників «Шахед» і нервують населення. На мою суб’єктивну думку, це не відповідає істині. «Шахеди» я кілька разів чув в Одесі – це інший звук. А згаданий ближчий до того, що я чув у Херсоні на початку березня минулого року, коли вздовж будинку пройшла танкова колона рашистів.

Здається, згадка у документі про безпілотники – це лише спроба хоч якось виправдати ігнорування цієї теми багато попередніх років. Мовляв, не було «Шахедів», і ці звуки нікого не турбували. Гаразд, головне, щоб закон зараз продумали до потрібного рівня. Щоб працював, а не просто був. Не раз і не два я, і як пересічний обиватель, і як представник ЗМІ, звертався до компетентних органів. Проте міліція, як потім і поліція, не мала бажання ганятися за цими шустрилами по нічних вулицях. Та й який сенс? А потім що? Адже претензії не до швидкості, а до шуму. Санепідстанція, яка швидко виписує штрафи бізнесу за шум у виробничих приміщеннях, цим питанням не займалася. Принаймні в Херсоні я не чув про жодну спробу СЕС зробити такий трудовий подвиг на нічних вулицях.

Коротше кажучи, якщо закон зараз ухвалять формально, як нерідко у нас буває, то користі від нього ніякої не буде. Закон має працювати, і кара за його порушення має бути невідворотною.

Про порушення і покарання

Увечері 9 серпня довелося мені бути на площі 10 квітня (місто Одеса). Я з цікавістю спостерігав, як поліціанти проводили роз’яснювальну роботу серед дрифтерів. Це ті орли, які їздять у крутих тачках вулицями, гарчать моторами і дрифтують, тобто розвертаються на такій швидкості, що на проїжджій частині залишається чорний слід від покришки.

Що цікаво, достоту так два роки тому, 10 серпня 2021 року, українці були приголомшені ситуацією в Києві на Софіївській площі. По ній, навколо пам’ятника Богдану Хмельницькому, посеред білого дня дрифтували якісь бездарі, знівечивши чорними слідами понад дві тисячі квадратних метрів мощення – дуже дорогої жовтої клінкерної цегли. Повідомили, що покарання за хуліганство передбачає позбавлення волі на чотири роки. Але надалі я так і не знайшов в Інтернеті судове рішення щодо цього кримінального провадження. І ось – умовляння дрифтерів в Одесі. Я із задоволенням замість прочитання лекції порозбивав би їм лобове скло – краще б запам’ятали. Та не можна, це так само є хуліганством. Тож найчастіше наше лихо – це не лише відсутність законів, а й відсутність механізму контролю за їхнім виконанням.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса