Скульптура Григорія Сковороди — чудовий дарунок бібліотеці до ювілею українського філософа

— Ми сьогодні переосмислюємо з новою силою спадок Сковороди, — відмітила генеральний директор Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова. — Певно, настав особливий час, аби вчитатися, вдуматися, зробити висновки… Як нащадки ми маємо не тільки зберегти та помножити пам’ять про великого мислителя, просвітителя і гуманіста, який на багато років випередив свій час, а й осмислювати його проникливу мудрість, яка не втрачає свого значення і в сьогоднішні часи. В часи таких історичних викликів ми маємо інший рівень відповідальності перед його спадщиною.

Кожен з нас має свою улюблену фразу, своє гасло з надбання Григорія Савича. Для нас, бібліотекарів, є девізом його слова про споріднену працю: «Сродна праця — це найсолодша у світі річ». Це твердження унаочнилося сьогодні в найстарішій публічній книгозбірні України, адже поява тут цієї скульптури є також результатом спорідненої, сродної праці. Ця мудра думка Сковороди має підтвердження і в тому фактові, що наша книгозбірня за всіх часів і умов працює вже 193 роки поспіль, і навіть зараз, в умовах війни, ми намагаємося виконувати свій обов’язок перед читачами.

Усі ми разом мусимо докласти максимум зусиль задля відновлення Національного літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди у Сковородинівці на Харківщині та місця його упокоєння, зруйнованого російськими ракетними обстрілами. Бережімо свою культурну спадщину і пишаймося нею.

— Мне образ Григория Сковороды очень близок, потому что меня всегда интересовали мыслители, философы, которые несли в народ свою мудрость, — подчеркнул Александр Князик. — Мне совершенно очевидно, что Григорий Саввич — человек своего времени, а в европейском аспекте — это время энциклопедистов, когда в Европе появились такие гиганты мысли, как Вольтер, Монтескье, Руссо. Это человек того же калибра в том смысле, что он познавал мир, как и эти люди, совершенно с другой точки зрения, чем это было в Средневековье и раньше, до них. Правда, в отличие от французских энциклопедистов, которые писали о смысле человеческого бытия в кабинетах, Григорий Саввич, выйдя из народа, не ушел от него, остался со своим народом. Он никогда не был человеком, который пишет мудрые мысли на диване, это не кабинетный ученый. Он ходил по деревням и весям вот таким, как я его и сделал, — с палицей в руках, как странник. Именно странник, несущий миру мудрость, несущий слово. Поэтому я поместил у него на плече книгу. Он нес людям то слово, которого им не хватало. Поэтому он был очень популярен, везде его принимали как самого желанного гостя. В стилистике украинского казацкого барокко, близкого к народному искусству, я и делал эту скульптуру. Мне казалось, что это очень важно — отразить народный характер. Я очень счастлив, что эта скульптура останется в здании библиотеки, где я провел очень много часов, поглощая те культурные ценности, которые здесь хранятся. И для меня лучшей благодарности не существует, как та, что здесь будет стоять моя работа.

— Григорія Сковороду часто називають філософом-кордоцентристом, кажуть, що він заснував новий аспект філософії — філософію серця, — слово взяла заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Ярослава Різникова. — Він говорив, що серце є корінь життя, обитель огня і любові. І українська культура, по суті, базується на оцьому своєрідному баченні світу. Насамперед, це гармонія людини і всього живого і неживого, що її оточує. Психологи ж мовлять про особливе світосприйняття українців, які дуже емоційно реагують на всі події. І коли аналізуєш історію України і народу, менталітет, календарну і життєву обрядовість українців, то звертаєш увагу на ці особливості. У педагогіці це все також відбивається, зокрема, оця сродність праці, про яку вже тут мовилося. Навіть наше християнство має свої особливості, відмінності від візантійського, яке сприйняли наші предки. Воно лягло на дохристиянську міфологічну основу і отримало нові аспекти кордоцентричності. Для українця важливі не канони самі по собі, а опрацювання їх у душі. І з цього брав основу своїх філософських роздумів Григорій Сковорода.