Як нам пережити зиму?

Сьогодні питання «Як нам пережити зиму?» стоїть перед кожною українською родиною та країною загалом. Свою дієву відповідь на нього мають дати як центральна влада (парламент, уряд і президент) та органи місцевого самоврядування (голови громад і місцеві ради, начальники військових адміністрацій населених пунктів), так і самі люди.

Що ми особисто можемо зробити, щоб убезпечити себе та власне житло від можливих зимових катаклізмів?

«Мінздрав предупрєділ»

Відомий надпис на сигаретних пачках «совкових» часів чудово характеризує стратегію, яку обрала центральна влада під час підготовки до зимових проблем. На жаль, відповідальні за енергетику посадові особи замість того, щоб вести чесний та відкритий діалог із суспільством щодо поточної ситуації в галузі, займаються підстиланням соломки під себе — якщо взимку буде кепсько, вони зможуть сказати: «А ми вас попереджали!». Лише останніми днями риторика урядовців дещо змінилася й топові чиновники почали обіцяти, що «Україна пройде цю зиму». Авжеж.

Зрозуміло, що цієї зими найважливішим буде забезпечення електрикою, й тут у моєму розумінні ситуації виникає певний когнітивний дисонанс.

Так, іще навесні уряд подав на розгляд ВР законопроєкт про добудову третього та четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС, загальна вартість якої у цінах 2017 року становила 72,5 млрд грн, а термін добудови — три й чотири роки відповідно.

Більше того, практично тими ж днями з великою помпою в присутності посла США в Україні Бріджит Брінк, міністра енергетики Германа Галущенка та інших високопосадовців залили перший бетон у фундамент нових п’ятого та шостого енергоблоків Хмельницької АЕС. Загальна вартість цього проєкту — 10 млрд дол., термін реалізації — п’ять років. Амбітна мета проєкту, за словами Германа Галущенка, — «витіснити росіян із європейського ринку атомної енергетики, і це великий геополітичний проєкт спільного інтересу США та України».

Можна, звісно, погодитися, що це стратегічний пріоритет для США, але наскільки це доречно в часи війни та зруйнованої електрогенерації для нас? Ніби виправдовуючись, чиновники заявляють, що «реалізація проєкту здійснюватиметься суто за рахунок коштів АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із залученням кредитних можливостей, без використання коштів з державного бюджету України».

Перепрошую, але «Енергоатом» не має власних коштів — лише платежі населення та бізнесу, тому й витрати, й кредити, й відсотки оплачуватимуть українці, й це з великою ймовірністю (навіть неодмінно) призведе до підвищення тарифів на електроенергію. Наскільки ж цей проєкт на часі зараз? Хтось запитав українців?

Але не можна сказати, що центральна влада взагалі усунулася від вирішення поточних проблем із електропостачанням. Скажімо, 7 червня КМУ ухвалив постанову №673 щодо фінансової підтримки фізичних осіб, які встановлюють у себе сонячні панелі чи вітрові електростанції. Це доволі екзотичні засоби вирішення зимових негараздів, тим паче, що Україна — не Ізраїль, де сонце світить практично цілий рік: у нас у критичні місяці сонця взагалі можна не побачити. Крім того, урядова підтримка зводиться до компенсації відсотків, тіло ж кредиту має виплачувати сама сім’я, але вартість обладнання для альтернативного енергозабезпечення така, що далеко не кожна родина може дозволити собі його купити, навіть у кредит.

Є ще одна халепа, на якій можуть спіткнутися охочі. Річ у тім, що допомогу вони можуть отримувати лише через визначені КМУ банки, а останні встановлюють власні правила оформлення кредитів. Тому, наприклад, якщо вам за 60, то жоден банк вас до програми не підпустить! Тобто найвразливіша категорія населення — пенсіонери — допомогу від держави не може отримати в принципі. Фактично ця програма розрахована на підтримку не людей, а банків.

Звісно, центральна влада може згадати про міжнародну допомогу нашій енергетичній системі. Приміром, лише від американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) надійшли тисячі одиниць техніки й товарів, але ж це не заслуга нашого уряду та влади. Навпаки, тут постає величезне запитання: де воно все? Сила-силенна запитань.

Де 1082 (!) генератори, які на-дійшли від США? На які об’єкти, в які міста вони пішли? Чи встановлені? Чи прийняті в експлуатацію?

Де 145,5 км труб для тепломереж? У яких вони містах? Чи прокладені, чи заповнені теплоносієм?

Де газотурбінна станція потужністю 28 МВт, здатна забезпечити електрикою 100 тис. будинків, шкіл та інших об’єктів? Де 122 мобільні котельні, кожна з яких може обігріти лікарню чи інший критично важливий соціальний заклад?

Відповіді на ці запитання не мають бути військовою таємницею, навпаки, навіть якщо не зазначати конкретної локації, жителі названого міста чи села могли б набагато спокійніше зустрічати зиму, знаючи, що мають додаткове джерело струму або тепла на випадок надзвичайної ситуації.

Тут я не згадую про те, що для кожного генератора чи мінікотельні треба пройти низку технічних процедур і витратити на це кошти з місцевого бюджету — виготовити проєкт, установити «залізо», підвести всі комунікації, випробувати й офіційно ввести в експлуатацію. Інакше вся ця «безкоштовна» закордонна цукерка обернеться на метало-брухт і нікого від темряви та холоду не врятує. Й тут виникає ціла купа проблем…

По-перше, кошти. Не можна сказати, що в місцевих бюджетах їх нема (за підсумками 2023 року на їхніх рахунках залишилося близько 50 млрд грн), але використати їх місцева влада не може — уряд заборонив передавати їх власним комунальним підприємствам (!). А це не лише блокує встановлення нового обладнання, отриманого в межах міжнародної допомоги (лише за технічні умови треба сплатити 80—130 млн грн), а й не дає готувати свої підприємства теплозабезпечення до опалювального сезону. Адже уряд не спростив і не здешевив для муніципалітетів приєднання, а дозволив приєднуватися з подальшим оформленням документів і сплатою за це мільйонів приватним компаніям. Оце так допомога!

По-друге, обленерго вимагають заплатити за підключення додаткових потужностей. Навіть якщо зарезервовані потужності є, але не використовуються, — все одно плати! А є ще одна обставина: мери, почувши про плани Міністерства освіти і науки підвищити зарплати вчителям, почали заздалегідь готувати фінансову «подушку», оскільки з досвіду знають, що з центру на це гроші не дадуть. Їх можна зрозуміти, бо «освіта» — це захищена стаття видатків, за невиконання — кримінальна відповідальність, а «теплопостачання» — ні, тож нехай комунальники ще посидять без грошей. Про американські генератори можна взагалі не згадувати — полежать на складах до наступної зими, їсти ж не просять!

Борги КМУ перед… НАК «Нафтогаз України»

Ні, вам не привиділося, ситуація виглядає так: хазяїн заборгував перед своїм найманим робітником. При цьому крайніми виявилися комунальні підприємства по всій Україні. Протягом багатьох років, коли змінювалася вартість газу, підприємства теплокомуненерго закуповували його за новою ціною, але доки НКРЕКП не змінить тарифів, продовжували нараховувати населенню платежі за старою. Так у підприємств накопичувалися борги — на сьогодні, за підтвердженими даними Мінрегіону, вони становлять 36 млрд грн.

Що робив у цій ситуації НАК «Нафтогаз»? Ясна річ, блокував рахунки. І сьогодні тепловики не можуть розпочати підготовку до опалювального сезону 2024/2025, бо сидять без обігових коштів. Цього року «Нафтогаз» показав прибуток 25 млрд грн і за (негласною) домовленістю переказав 14 млрд грн до держбюджету, щоб далі їх віддали тепловикам, а ті — повернули «Нафтогазу». Від такої «прокрутки» й «Нафтогаз» нічого не втрачає, й підприємства сплачують борги та починають ремонти, і навіть уряд виконує свої обов’язки перед місцевими підприємствами.

Однак цього року нехитра комбінація не спрацювала — втрутився Мінфін і забрав ці конкретні гроші на виплату зарплат і соціалку. Проїв, як то кажуть, одномоментно й безповоротно. І на підготовку до зими не повернув заборговану з держбюджету різницю в тарифах підприємствам тепло- та водопостачання. А це вже понад 50 млрд грн.

А ще ситуація на місцях ускладнюється тим, що з кожної гривні, отриманої за тепло та гарячу воду, підприємство віддає 65 копійок «Нафтогазу». Чому такі привілеї лише за однією статтею платежів підприємства? Може, тому, що в радниках прем’єр-міністра Дениса Шмигаля та на посаді заступника голови наглядової ради «Нафтогазу» перебуває та сама особа — Наталія Бойко?

У підсумку можна сказати, що в стані війни уряд ухвалює недолугі управлінські рішення.

Що робить місцева влада

На відміну від можновладців із Банкової та Грушевського, які повністю залежать від примхливих полі-тичних вітрів (тобто їхня практична діяльність мінімально впливає на їхнє посадове становище), мери міст і голови місцевих громад напряму залежать від результатів своєї роботи на посаді. Хоч який гарний і розумний мер на відосиках, та якщо в місті погано з водою й вивезенням сміття, наступного разу жителі за нього не проголосують.

Саме тому вже починаючи з весни, коли було завдано критичних ударів по українській енергоструктурі, місцева влада почала активно закуповувати генератори, шукати й відновлювати законсервовані потужності теплової та електричної генерації, яких, до речі, залишилося чимало на зупинених промислових об’єктах. Але найголовніше — мери запропонували людям не казкові вітрові та сонячні електростанції «на балконах», а те, що є найпотрібнішим і найпридатнішим у цій ситуації, — електричні генератори.

У Бердичеві, Борисполі, Кременчуці, Лубнах, Львові, Харкові, Дніпрі, Одесі, Тернополі, Чернівцях, Луцьку та інших містах почали діяти програми прямої підтримки мешканців ОСББ та ЖБК, які купляли на свої будинки генератори.

Однак іще далі пішов Київ — влада міста переступила через головний «камінь спотикання» стосовно доступності таких ініціатив для всіх жителів міста: тепер компенсацію можуть отримати мешканці всіх без винятку багатоквартирних будинків, а не лише ОСББ та ЖБК. Для цього треба провести загальні збори співвласників будинку, обрати керуючого та колективно взяти на себе відповідні зобов’язання. З власного досвіду скажу, що це не просто організувати, але можливо, а якщо підкріпити протокол таких зборів підписами половини мешканців, то решта — формальності.

«Відтепер співвласники будинків поверховістю до шести поверхів зможуть отримати до 100 тис. грн компенсації, будинків від семи до 16 поверхів — до 200 тис. грн компенсації, а будинків від 17 поверхів та з даховими або вбудовано-прибудованими котельнями — до 300 тис. грн компенсації», — сказав на сесії депутат Київради Олександр Бродський. Тут слід розуміти, що в цій процедурі «стільці — зранку, а гроші — ввечері», тобто спершу треба зібрати гроші й купити, а потім уже просити компенсацію. (Детально про це — на сайті КМДА.) Тож, можливо, мешканцям потрібно буде спочатку взяти кредит на придбання генератора або домовитися з продавцем про відтермінування оплати — ну що ж, треба трохи «покрутитися».

У яких випадках генератори є критичними в разі відключення електрики? У будинках, вищих за сім-вісім поверхів, для подачі води необхідна безперебійна робота насосів підкачування, що й мають забезпечити генератори. Те саме стосується й циркуляційних насосів для подачі теплоносія й для роботи ліфтів у багатоповерховому будинку. Про електропостачання окремих квартир і будинків ми поговоримо нижче.

У Києві, до речі, це вже четверта муніципальна програма після двох «70 на 30%» для енергоефективних проєктів та «95 на 5%» для заміни ліфтів (перший показник — частка компенсацій із міського бюджету). Тут варто зазначити, що такі проєкти, крім фінансової вигоди, неабияк упливають на згуртованість мешканців — навіть якщо не всі 100% роблять внески, люди однаково відчувають себе об’єднаною спільнотою, а разом переживати негаразди легше.

Що зробити у власному житлі?

До початку великого вторгнення атомна енергетика забезпечувала понад 50% усіх потреб електроенергії в Україні. Теплова та гідрогенерація потрібні були, щоб підтримувати баланс в енергосистемі лише в години пікових навантажень (ДТЕК узагалі гнав свій струм на експорт, де він у рази дорожчий!). Навіть із втратою потужностей Запорізької АЕС, із огляду на те, що сім мільйонів українців зараз споживають європейську електрику, потужностей решти АЕС цілком достатньо, щоб забезпечити країну (і для чого влада лякає українців?). Літні віялові відключення пов’язані переважно з тим, що в цей час на АЕС відбуваються «ремонти», а точніше — заміна відпрацьованих ТВЕЛів на нові (заливають пальне в баки, фігурально кажучи).

Тому головне, що слід зробити українцям, — заспокоїтися. Якщо й чекати відключень узимку, то вони мають бути нетривалими — молитимемося Богові та ЗСУ. До відключень світла слід бути готовими технічно. Не згадуватимемо про запаси води та харчів на два-три дні — це про всяк випадок, адже система забезпечення населення продуктами виявила стійкість уже з перших днів російського вторгнення, тому — поговоримо про енергозабезпечення.

По-перше, про опалення. У приватних будинках люди від самого початку взяли відповідальність на себе, тому до змін кон’юнктури на ринку палива вони звикли пристосовуватися: з газу переходили на електрику, потім на твердопаливні котли або на сонячні панелі — це залежало від гаманця та уподобань господарів — або, врешті-решт, на звичайні груби на дровах. Щодо багатоквартирних будинків, то альтернативи централізованому опаленню в місті практично нема. Тож якщо у вас будинок, вищий за 7—8 поверхів, потурбуйтеся про те, щоб циркуляційні насоси системи централізованого опалення мали, як уже мовилося вище, резервне джерело живлення. У принципі, можна обійтися й без цього, оскільки будь-який будинок тримає температуру близько доби. Та це за умови, що відключення світла будуть прогнозованими, себто за визначеним графіком.

По-друге, про газопостачання для приготування їжі в разі, якщо у вас електроплита. Тут усе доволі просто — купляєте настільну газову плиту, невеликий балон і шланг мінімум на три метри та гадаєте, що все норм. Але це не зовсім так. За радянських часів інспектори газконтор обходили регулярно всі квартири й перевіряли стан конфорок (чистили їх) і витяжок: якщо згоряння газу неповне, нема притоку свіжого повітря, витяжна вентиляція слабка або її взагалі нема, ви труїтимете себе та своїх рідних. Окрім того, в сучасних плитах є запобіжник, що відсікає газ, якщо полум’я раптом згасне (супчик збіжить), а якщо у вашому «туристичному варіанті» запобіжника нема, ви дуже ризикуєте, тому слід забезпечити притік і відтік повітря. Крім того, подумайте, як гаситимете полум’я, якщо загориться плита чи балон. Тут вам стане в пригоді вогнегасник.

По-третє, про захист електроприладів. Передусім слід убезпечити вашу квартиру чи будинок від стрибків напруги під час подачі світла. Якщо перегорить лампочка, це не проблема, а якщо мікрочіп, то це половина вартості приладу. Найпростіший і найдешевший спосіб — поставити на кожну одиницю техніки «розумну розетку» або мережевий фільтр, який відсікатиме подачу струму в разі критичного збільшення чи зменшення напруги, а за нормалізації — відновлюватиме. Однак такий прилад — «тугодум», час спрацьовування в нього відносно великий, тобто плати таки можуть погоріти, але, як кажуть професійні електрики, приблизно в половині випадків він рятує.

Другий, надійніший спосіб, — поставити реле напруги чи струму, яке швидше спрацьовує та яке можна виставити на заданих по мінімуму та максимуму параметрах, однак для цього треба приблизно визначити, яке навантаження по побутових приладах на нього лягатиме. Це доволі просто — скласти робочі потужності всіх приладів, які «висітимуть» на цьому реле, й подивитися, чи достатню потужність (добуток напруги та струму) воно витягне, — в разі перевищення вхідної потужності воно має спрацювати й відключити мережу. Якщо не хочете ламати собі голову, запросіть електрика з досвідом, він усе відрегулює. Майте лише на увазі, що на приладах, де є електродвигуни, — холодильниках, пральних машинах тощо — пускові токи великі й потребують збільшення потужності, що слід урахувати, обираючи реле.

Третій, найнадійніший (і найдорожчий) варіант — установлення стабілізатора напруги на всю квартиру чи будинок. Він вирівнюватиме всі коливання напруги в мережі, прибиратиме різні піки й подаватиме вам «кошерний» струм. Обираючи стабі-лізатор, звертайте увагу на час спрацьовування — він має бути не більшим за соті секунди, що менше, то краще.

Для другого й третього варіантів треба мати власний щиток у житлі, оскільки на сходовій клітині на загальному щиті зазначені прилади захисту не помістяться (та й їх можуть вкрасти). Це додаткові витрати, але й переваги — якщо ви їдете надовго з дому, зможете відключити всі зайві лінії, крім холодильника та морозилки, це убезпечить ваше житло.

Варіанти автономного електропостачання

Тут можна виділити три варіанти. Перший — мінімальний, для комп’ютера, роутера, телевізора та настільної лампи. Цього достатньо для школяра чи віддаленої роботи на комп’ютері. (Вважатимемо, що освітлення решти житла, кухні, туалету протягом кількох годин можуть забезпечити різні акумуляторні пристрої, вибір яких зараз величезний. До речі, батьки, поки нема Інтернету, можуть скористатися моментом і відлучити дитину від смартфону та долучити до книжок). Для мінімального набору згаданих приладів вам достатньо забезпечити потужність не більш як 1—1,5 кВт. Для цього потрібні акумулятор і зарядний пристрій до нього, а головне — інвертор, прилад, який перетворює 12 вольт постійного струму акумулятора на 220 вольт змінного для ваших приладів.

Найдешевший такий набір — із автомобільним свинцевим кислотним акумулятором, але він, мабуть, і найгірший, адже є джерелом хімічного забруднення. Та це ще не все. Насправді його призначення — великі пускові струми для запуску двигуна, а при малих струмах протягом тривалого часу він може розрядитися до 80% ємності, що його просто вбиває. Крім того, в нього обмежена кількість циклів запуску, а час заряджання великий, тому він може не встигнути «заправитися», поки є світло (звісно, є «швидкі» пристрої з великими струмами заряджання, але вони в рази дорожчі за звичайні). Отже, навіть потужні акумулятори для вантажівок не врятують, бо швидко виходять із ладу.

Тому обирайте просунутіші акумулятори з іншим наповненням, скажімо, літій-іонні, — вони дорогі, але можна пошукати проміжні варіанти. Також не раджу брати дешеві інвертори, склепані в шанхайських гаражних кооперативах, бо вони швидко псуються — краще заплатити дорожче за «європейців» чи «українців», але воно того варте.

Зараз на ринку є інвертори, які мають вбудований акумулятор. Це дещо спрощує технічну сторону експлуатації: поки нема світла, він подає струм, коли є — автоматично переключається на заряджання. Знову-таки, звертайте увагу на кількість циклів заряджання-розряджання.

Другий, побутовий варіант для квартири та будинку. Якщо вам потрібно забезпечити освітлення та роботу всієї побутової техніки — холодильника, пральної машини, пилосмоку, газового котла, тобто приладів, де є електродвигуни, то слід брати не лише акумулятор відповідної ємності (щоб його із запасом вистачало на три-чотири години роботи), а й прискіпливо обирати інвертор — у паспорті має бути зазначено, що він видає «чисту синусоїду», а не «модифіковану». Останню двигуни «не люблять», і це для них (та й для вас) дуже ризиковано.

Третій варіант, максимальний — із генератором. Одразу зазначу, що для квартири в багатоповерхівці він не підходить. По-перше, це фактично двигун внутрішнього згоряння, який продукує не лише електрику, а й вихлопні гази та шум, тому сусідам, та й вам, не сподобається, якщо він стоятиме на балконі, — всі «побічні продукти» так чи так потраплять у дім. По-друге, навіть якщо до вашого будинку заходять три фази, слід брати виключно однофазний генератор і розподіляти цю фазу по ваших трьох. До нього слід докупати автоматику, що також дуже недешево, але не бігатимете ж ви вночі вмикати та вимикати його, коли щезне чи з’явиться світло.

Генератор належної потужності може витягнути все навантаження на будинок, але майте на увазі, що коштуватиме це в рази дорожче, ніж 4,32 грн за кВт/год.

Про коріння

Хоч би куди занесла доля наших дружин і дітей через війну, поки тут, в Україні, залишаються їхні чоловіки, батьки й діди, вони зберігають своє коріння. Тому наше завдання — втриматися на цій землі за всяку ціну. Це єдина надія на те, що рано чи пізно наші жінки, діти та онуки до нас повернуться…

Олександр СЕРГІЄНКО,
кандидат  фізико-математичних наук, юрист,
директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста»

Джерело: zn.ua