Війна в Україні — це глобальна справа

Але перед відповіддю на питання, де перекинути той або інший батальйон чи бригаду, маємо собі поставити значно серйозніші запитання, адже війна є політичною справою.

— Що ви маєте на увазі?

— Важливо розуміти, де ми в даний момент перебуваємо в політичних процесах. Я з великою увагою стежив за візитом Президента України Володимира Зеленського у Вільнюс (липневий саміт НАТО. — Ред.) і бачив, скільки зусиль він докладає, щоб Україна стала членом Північноатлантичного альянсу і щоб був виконаний вихідний пункт до цього, тобто надання Києву гарантій безпеки.

Я не політик, а військовий і виконую поставлені завдання. Президент і прем’єр-міністр Польщі чітко висловлюються щодо підтримки України. Ми стараємося бути прикладом для інших країн, адже разом можемо робити більше. На мою думку, ЄС, країни НАТО, вся західна цивілізація можуть і повинні зробити більше для України, щоб не дати росіянам часу. Це війна на взаємне знищення. Це війна за ресурси, росіяни мають інші стандарти щодо втрат, щодо резервістів, щодо чергових танків із 60-х років минулого століття, які вони направляють на фронт. Вони корумпують цілий світ, аби отримувати технології, яких їм бракує. Це не порівняти з тим, що робимо ми.

Україна не може собі дозволити довгу війну, вам не вистачить людей, щоб її вести, а потім відбудовувати країну. Ми це цілком усвідомлюємо. Прийняття мільйонів українців за кордоном, які виходили з-під вогню, що було важливо з моральної точки зору, а також відновлення контролю над країною — це перша фаза. Але ми маємо створити умови, щоб українці поверталися додому. Тому Україна має перемогти, ми взагалі не повинні допускати іншого варіанту.

— Як ви оцінюєте заяви деяких західних політиків і військових експертів, зокрема й польських, які кажуть, що успіхи української армії на фронті є скромними і це може впливати на рівень подальшої військової допомоги Заходу?

— Якби успіхи були більшими, то ми говорили б про зовсім іншу ситуацію. Але Україна воює з росією, яка не є якоюсь невеликою країною, чи лише з групою Вагнера, а з потужною, сильною армією, яку підтримує їхнє суспільство. Ця армія має також ядерну зброю. Тому я б скоріше запитав цих коментаторів: чи на місці українців вони б краще підготуватися і мали більший прогрес? Відтак я би змінив акценти, щоб морально підтримувати українців, а не рецензувати й критикувати їх. Це аморально з людської точки зору. Цю енергію треба краще використати та організувати більше військової техні-ки й озброєння, більше допомоги і моральної підтримки, адже для України ця війна — про все, для нас, поляків — також.

— Ви сказали, що перебуваєте у постійному контакті з українським командуванням...

— Так, з генералом Залужним.

— Якими є найбільші потреби ЗСУ на даний момент і яким чином Польща допомагає Україні?

— Ми, фактично, від першого дня направляли в Україну бронетехніку, боєприпаси, бойові засоби, медицину. Всього багато. Це дуже чутлива інформація, не хочу її деталізувати, аби не полегшувати комусь (росіянам. — Ред.) справи. Ми також інвестуємо в навчання, логістику, щоб техніка була справною, адже це нова техніка для української армії. Ми і так вражені, наскільки швидко українські військові опановують цю техніку. Тому допомога відбувається на багатьох рівнях. В основному я займаюся тим, щоб знати оперативні потреби української армії і щоб якомога швидше розуміти, чим ми можемо допомогти. Але ми хотіли б, щоб кожна країна направляла в Україну таку ж кількість зброї, як Польща. А якщо взяти до уваги, що ми є прифронтовою країною, то ціна передачі цієї зброї для нас значно вища, аніж для інших держав Європи.

— Чому, на вашу думку, Україна повинна перемогти в цій війні?

— Бо якщо ми втратимо Україну, то штовхнемо Білорусь в обійми москви. Якщо ми втрачаємо Україну й Білорусь, то втрачаємо довіру до себе як до Північноатлантичного альянсу і західної цивілізації. А на все це дивиться Китай. Тому це глобальна справа. Війна в Україні не є локальним конфліктом, а найважливішою війною, яка має глобальне значення.

Юрій БАНАХЕВИЧ