Фінська “СВО” та українська: агресор один і той самий

84 роки закінчилася Фінська війна. Росія, представлена тоді як СРСР, напала на сусідню Фінляндію. Того разу все було як зараз в Україні – фіктивний привід, гібридні атаки, брехня пропаганди і “м’ясні” штурми. Наш постійний автор Валерій Боянжу присвятив цій події свій новий запис в авторському блозі “Одеського Життя”.

Незвичайна медаль

Дата закінчення так званої “фінської кампанії” – 12 березня 1940 року, тобто рівно 84 роки тому. Так склалося, що за свій чвертьвіковий журналістський досвід за цю тему я взявся вдруге.

Уперше це було так. Років з 15 тому, 9 травня з букетом бузку я традиційно вирушив до “Вічного” вогню (тоді газ на його пальники вже подавали лише до цієї дати). У херсонському парку Слави – безліч ветеранів (уже не так війни, як просто літніх людей, переважно з ювілейними, трудовими медалями на грудях).

Букет до вогню я не доніс, дорогою презентував його з поклоном зовсім мініатюрній старенькій з БОЙОВОЮ медаллю на сарафані. Це була медаль “За бойові заслуги”, але висіла вона на маленькій прямокутній колодці, а не на великій 5-кутній, а отже, її вручили на самому початку тієї війни.

Бабулька від подарунка розквітла красивіше за букет. Я представився і запитав: “Ви, мабуть, з самого 41-го на фронті?” “Ні, з самого 39-го, восени на фінську війну добровольцем пішла” – усміхнулася співрозмовниця. Ну який же при пам’яті журналіст пройде повз таку “забійну” тему!? Пам’ятається, я тоді “розкрутив” фронтовичку на цілу газетну шпальту.

Ну а тут і зараз – коротко. Звали її (тепер уже в минулому часі) Надія Іларіонівна Комлик. Закінчивши медучилище, записалася добровольцем-медсестрою після нападу СРСР на Фінляндію 30 листопада 1939 року. Медаль – за порятунок життя кількох десятків поранених бійців, яких витягла під вогнем із поля бою.

Одному з них, коли в операційній медсанбату виявилося, що немає донорської крові потрібної йому групи, тут же віддала свою – прямим переливанням. Виявилося, що він вижив, після війни, вже наприкінці 1940-х, знайшов її після довгих пошуків. Вони одружилися, прожили парою все життя, але дітей у них не було: снарядний осколок, що влучив у живіт, не забрав у медсестри Наді життя, але позбавив її можливості стати матір’ю…

Фінська “СВО”

А тепер – про ту, прозвану “зимовою” війну, про те, хто і для чого її розпалив, про її підсумки. Скажу відразу, що приводом для цієї публікації стала не так березнева дата її закінчення, як чіткі паралелі, що явно лежать на поверхні, між тим нападом на Фінляндію і цим нападом – на Україну.

Війна між СРСР і Фінляндією розпочалася після інциденту 26 листопада 1939 року – артилерійського обстрілу військової частини в прикордонному радянському селі Майніла на Карельському перешийку, унаслідок якого загинули, за твердженнями москви, четверо військових.

СРСР звинуватив в обстрілі фінів. Як оголосив тоді глава радянського МЗС Молотов, це була “мерзенна провокація фінської білогвардійщини”. Громадськість Фінляндії та Заходу в цю версію подій не повірила: адже перед цим москва безуспішно вимагала від Гельсінкі перегляду кордону, територіальних поступок і створення радянських баз на фінській території.

Брехлива радянська преса постійно писала, що фінський кордон “загрозливо” близький до Ленінграда. І, мовляв, фіни влаштовують на кордоні провокації, обстрілюючи територію СРСР і починаючи тим самим війну.

Фінляндія мала передати Радянському Союзу деякі райони на Карельському перешийку та острови у Фінській затоці, а також здати в оренду місто Ханко. Натомість Фінляндія отримала б у 2 рази більшу за розміром, але менш цінну в економічному і стратегічному плані територію в Карелії: фактично самі лише ліси і болота. Схема була, в принципі, та сама, за якою було підписано договори про взаємодопомогу з балтійськими країнами, що в підсумку закінчилося їхньою окупацією.

Однак фіни тиску СРСР не піддалися. Після того, як переговори з офіційним фінським урядом зайшли в глухий кут, вранці 30 листопада радянські літаки скинули бомби на фінські міста, а сухопутні війська почали вторгнення.

Перед цим Радянський Союз сформував так званий “народний уряд” Фінляндії. Його очолював комуніст Отто Куусінен, який втік до Радянського Союзу ще 1918 року. 1 грудня СРСР оголосив про визнання цього уряду, що дало привід не спілкуватися з офіційним урядом.

“Ручний уряд” тут же попросив Радянський Союз про допомогу у створенні Фінляндської Демократичної Республіки. Про “ФДР” жартували як про республіку, створену на квартирі Куусінена.

Крім СРСР жодна інша країна не визнала “народного” уряду цієї радянської маріонетки. Фінська компартія заявила, що у Фінляндії йде революція, якій, на прохання “народного уряду”, має допомогти Червона армія.

Мовляв, таким чином, це не війна і аж ніяк не агресія проти Фінляндії. При цьому вже щосили звучала нахабна брехня радянського міністра Молотова, який заявив, що радянські літаки скидають на міста Фінляндії, яка нібито голодує, хліб, а не бомби.

Фіни назвали “хлібним кошиком” радянські касетні авіабомби, що летіли на фінські міста, і вигадали власний “подарунок” радянському міністру. Він називався нині всім відомим терміном “коктейль для Молотова”.

“Взяти Гельсінкі за три дні”

На початку бойових дій чисельність військ Червоної армії більш ніж у 1,5 раза перевищувала фінську: 250 тисяч солдатів і офіцерів у фінів, 426 тисяч – в угрупованні вторгнення. Гармат і мінометів у дивізіях Червоної армії було в 5 разів більше, ніж у фінів, літаків – у 9 разів більше. У фінів було “аж” 32 танки і два бронеавтомобілі. Ще близько 30 танків залишилися з часів Першої світової і годилися тільки, щоб використовувати їх як нерухомі бойові точки. Червона армія мала у своєму розпорядженні 2289 танків.

Тому москва була впевнена, що фінів вдасться розгромити за кілька днів. Але “зимова війна” тривала понад три місяці і коштувала Червоній армії величезних втрат, бо бойовий дух фінів, які захищали свою Батьківщину від агресора, був дуже високим, а навички, потрібні для війни на власній території, – істотно вищими, ніж у противника.

За 105 днів “зимової війни” радянська сторона втратила вбитими і зниклими безвісти майже 127 тисяч осіб, 246 тисяч солдатів було поранено, контужено, вони зазнали важкого і середнього обмороження. Фінські втрати становили 26 тисяч осіб, 43 тисячі були поранені.

Для Сталіна стало шокуюче несподіваним те, що на захист своєї країни став весь фінський народ. У Фінляндії ніхто не вірив, що країна зможе в разі поразки зберегти свою незалежність. Тут добре знали і про репресії 1937-38 років у СРСР, коли серед інших було розстріляно тисячі фінів, закрито газети фінською мовою та школи з вивченням фінської мови.

Хоча жодна країна не вступила у війну на боці Фінляндії, побоюючись нападу з боку СРСР, дипломатичну підтримку Гельсінкі надавали Велика Британія, Франція та США. Скандинавські країни пішли далі, таємно чи відкрито всі вони допомагали Фінляндії грошима та зброєю.

Данія приймала евакуйованих фінських дітей. Зі Швеції надійшло 107 гармат, 90 000 гвинтівок і 42 млн патронів. Стокгольм також надав кредит Фінляндії для придбання 85 протитанкових гармат. Шведи організували збори грошей для фінів, шведські медики їхали працювати у фінські лікарні, селяни везли продовольство, банки видавали кредити… І все ж таки, після того, як радянський контингент збільшили до 760 тисяч осіб, тобто він майже втричі став більший за фінський, Червона армія традиційно “м’ясними штурмами” домоглася переваги…

Підсумки Фінської війни. СРСР під тиском величезних втрат і міжнародної дипломатії все ж зупинив своє просування. При цьому Фінляндія втратила 11% своїх територій. 430 тисяч фінів звідти стали вимушеними переселенцями і були переміщені вглиб країни. Але Фінляндія зберегла свою незалежність.

***
Чи не правда, багато аналогій із нинішньою агресією росії проти України? Так – та не так: багато, але не все. Неабиякою мірою зараз оговталися від ситого сну ВСІ наші сусіди і далеко не тільки сусіди. До ожирілого мозку багатьох дійшло, що “українська криза”, як кажуть наші “брати – китайці”, може легко трансформуватися в планетарну. І ці багато хто зараз дедалі активніше “ворушать батонами”. Ще не “розкочегарилися” як треба, але процес іде. Це докорінно відрізняє нашу ситуацію від фінської.

У Чилі під час революції (1973 рік) було популярне гасло “Venceremos” (Венсеремос – ми переможемо!) Що ж, нехай нашим гаслом стане українське співзвучне “НЕ ВСЕРЕМОСЬ!!!”. Ми переможемо!!! Ех, тільки от скоріше б…

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса