Але проаналізуймо ситуацію разом. Наразі говорити про те, що є підстави для закінчення війни, не можна. Поясню, чому.
Російську Федерацію не задовольняє поточна ситуація на фронті. Тобто, умовно кажучи, вийти з новорічними привітаннями і заявити, що війна завершена, але при цьому навіть не досягти проміжних цілей «спеціальної військової операції»
(зокрема, виходу на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей) та ще й у ситуації, коли певна частина територій РФ контролюється Силами оборони України, виглядатиме щонайменше самогубно для російського диктатора.
Погодьтеся, щось треба «продавати» внутрішньому споживачеві, а росіяни хотіли почути в новорічному привітанні хоча б про умовні перемоги.
На тлі заяв російського диктатора про те, що рівень інфляції в РФ сягнув історичного максимуму (9,4% замість запланованих 8,5%), говорити про закінчення війни без досягнення навіть тактичних цілей виглядатиме абсурдно. Тому ці заяви, радше, фантазії відомих медійних персонажів.
Тепер розглянемо реальну ситуацію. Наразі РФ докладає максимум зусиль для витіснення ЗСУ з Курської області. Адже до моменту інавгурації Трампа підійти із втратою частини російської території виглядатиме неприпустимо для російського електорату. Також росіяни намагаються до 20 січня вийти на адміністративні кордони Донецької області. Але як це можливо? Військових ресурсів для цього нема.
Тут знову-таки вже питання стосується заяв, які лунають в інформаційному просторі. Не будемо брати інформаційних «циганів», тобто відомих медійних персонажів. Мене більше цікавить заява народної депутатки Безуглої про те, що вже до інавгурації Трампа росіяни зможуть вийти на адміністративні кордони Донецької області. Яким чином? На чому базується подібний характер заяв?
Наразі під контролем Сил оборони України — найбільші промислові міста Донецької області. Це так звана Слов’янсько-Краматорська агломерація: Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка і частина Часового Яру. Плюс, відповідно, є Торецька агломерація, де тривають запеклі бої, але подальший наступ окупантів фактично призупинено. І, відповідно, Покровська агломерація: це Покровськ, Мирноград, Добропілля тощо. Також Лиман і Сіверськ. Тобто, це великі промислові міста Донецької області.
Для розуміння: Бахмут окупанти штурмували дев’ять місяців. А він, порівняно зі Слов’янсько-Краматорською агломерацією, є невеликим містом. Відповідно, росіяни можуть ви-йти на адміністративні кордони Донецької області лише за умови політичних домовленостей, правильно? Ми можемо припускати це. Бо військової складової, яка свідчила б про можливість подібних сценаріїв з боку Російської Федерації, наразі нема.
Причому зауважте: останні тижні нас намагаються переконати, що у Сил оборони України все погано. З’являються інші відомі інформаційні персонажі. Це, наприклад, керівник фонду «Повернись живим» Тарас Чмут. Є заяви й інших осіб про те, що в Силах оборони України нібито хаос і взагалі нерозуміння поточної ситуації.
Натомість реальна ситуація є іншою. Успішний характер боїв триває, і є рух. Сили оборони України повернули раніше втрачені позиції на Вогнетривкому заводі у Часовому Яру. Плюс, відповідно, повернули позиції на флангах. Йдеться про бої в райо-ні населеного пункту Кліщіївка, адже просування з цього напрямку давало б окупантам змогу створити загрозу оперативного оточення і вийти на Костянтинівку.
Досить серйозні успіхи. Бачимо й успішний характер боїв на Лиманському напрямку в районі Білогорівки. Так, у районі Тернів ситуація складна. Побіля Куп’я-нська вдалося призупинити
подальше просування російських окупантів у районі так званого плацдарму через Двуріччя. Успішно відбито декілька масованих атак російських окупантів.
Аналогічна ситуація на Херсонському і Запорізькому напрямках. Ви пам’ятаєте, нас лякали можливістю проведення широкомасштабної десантної операції на правий берег Дніпра? Натомість є успішний характер контратак саме Сил оборони України і покращення тактичного становища.
Більше того, очільник Херсонської обласної військової адміністрації повідомляв про те, що окупанти планують використати 300 плавзасобів для проведення такої операції. Хто його уповноважив — це відкрите питання. Але наразі всі спроби проведення десантної операції були успішно нейтралізовані Силами оборони України.
Аналогічна ситуація на Запорізькому напрямку, де нас місяць лякали можливістю прориву до Запоріжжя і масштабування театру бойових дій із перенесенням за Дніпро. Натомість, є успішний характер контратак саме з боку Сил оборони України і покращення тактичного становища.
Виникає питання: а для чого тоді створюється в інформаційному полі подібна негативна картинка? Знову-таки, пам’ятаючи заяви Безуглої про можливість виходу на адміністративні кордони Донецької області.
І тут ми переходимо до головного. Які вимоги висуває росі-йська сторона щодо припинення війни? Участь НАТО ми навіть не розглядаємо — це політична риторика. Тобто це спроба підвищити політичну напругу, так само, як і заяви Лаврова про можливий вихід Російської Федерації з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї малої та середньої дальності. Це елементи політичної гри Російської Федерації.
Основні сценарії, які озвучуються, включають виведення Сил оборони України з Курської області. І тут я вже не злим тихим словом згадаю Bloomberg, де стверджують, що Сили оборони України можуть покинути територію Курської області, посилаючись на ймовірність додаткового залучення військовослужбовців КНДР у кількості 8000 осіб.
Російські окупанти, на жаль, мають поповнення особового складу на рівні 36—40 тисяч щомісячно. Поясніть мені, будь ласка: яким чином 12000 уже залучених військових КНДР плюс 8000 потенційно залучених, тобто сумарно 20000 (а це менше, ніж 50% від щомісячних можливостей поповнення росі-йських окупантів), здатні кардинально змінити хід бойових дій на користь російської армії? Не здається дивним?
Тобто ми вже можемо сформувати певну цілісну картину того, навколо чого відбуваються переговори. Суть — у виведенні Сил оборони України з Курської області та, відповідно, у встановленні контролю окупаційної армії на територіях Луганської і Донецької областей. От, у принципі, картина склалася.
— Після того, як оприлюднили інформацію про російський літак, який два дні перебував у Сполучених Штатах, прозвучала заява Захарової, що це була не більше, ніж ротація російських дипломатів зі США. Відповідно, наскільки ймовірно, що саме про це російська делегація могла домовлятися у Штатах, можливо, навіть в обхід України?
— Давайте знову-таки проаналізуємо ситуацію. Якщо це чергова ротація дипломатів, то чому одна із високопосадовців Російської Федерації коментує сам характер чергової ротації? Скільки у Російської Федерації диппредставництв? Вас це не дивує?
Мовою професіоналів це називають «контрольованим витоком інформації». Спочатку вкидається інформація про присутність російської делегації, Захарова робить заяву, що це чергова ротація, а потім на сцені з’являються представники так званої росі-йської опозиції, які у своїх ме-діа вже поширюють інформацію про персональний склад цієї делегації, наголошуючи на тому, що там Патрушев, представник так званих яструбів війни, і перший заступник Лаврова.
Тобто нам чітко навіть дають зрозуміти, хто представляє Росі-йську Федерацію. Тож, з одного боку, Російська Федерація робить вигляд, що вона договороздатна і готова до діалогу. І якщо дипломати присутні серед представників російської делегації, це дає підстави говорити про можливість дипломатичного врегулювання. Але з іншого боку — присутність Патрушева. А Патрушев відомий як «яструб війни».
Також проаналізуймо, на тлі чого відбувається візит російської делегації. А саме заяви Лаврова про вихід РФ з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Заяви Лаврова і Пєскова про можливі варіанти врегулювання війни в Україні. Тобто готується певний інформаційне тло для перебування російської делегації. З одного боку, вони, як завжди, підвищують ставки, а з іншого — фактично диктують або озвучують власні умови.
Відтак говорити про чергову ротацію дипломатичного корпусу Російської Федерації зі Сполучених Штатів уже нема жодних підстав. Усі прекрасно розуміють, про що мова. А йдеться про те, що намагаються, відповідно, вже з’ясувати позиції, як то кажуть, звірити годинники з представниками новообраного президента США. Адже можна припустити, що не з Байденом ведуться переговори.
— Ви згадували зараз про Лаврова. Була від нього заява, що Росія не погоджується з тим, що пропонує команда Трампа. Судячи з того, що ви перед цим сказали, це може бути наслідком цієї ситуації. Так само Пєсков заявив, що нема жодних передумов для завершення війни прямо зараз, фактично нівелюючи заяви деяких медійників. У цьому випадку, якщо говорити про нову адміністрацію США, наскільки ті заяви, які лунали від них раніше, можуть вплинути на прискорення переговорного треку? Чи можуть розпочатися дипломатичні контакти між країнами стосовно врегулювання війни?
— Насправді, це вже триває. Наявність російської делегації не заперечує сама Російська Федерація. Тому можемо говорити, що перші контакти вже відбулися. Але на тлі чого? Росію змушують до початку мирних переговорів.
Давайте подивимося не лише на Україну, а й на геополітичний розклад подій. Послаблення позицій РФ за останній місяць спостерігається в ключових точках земної кулі, правильно? Це Близький та Середній Схід. Незважаючи навіть на заяви нового керівництва Сирії, військова присутність Російської Федерації в цьому регіоні зведена до мінімуму. Але основне — Росія втратила можливість контролювати нафтовидобуток у цій країні, а це була основна причина її присутності.
Порт Тартус і база Хмеймім, які використовувалися для впливу на перебіг подій у Середземноморському регіоні та на африканському континенті, також втратили своє стратегічне значення.
Також, відповідно, відбулася втрата позицій РФ у Секторі Ґаза. Це споконвічний російський анклав, бо саме за підтримки Росії функціонує терористична інфраструктура Хезболли, ХАМАСу та інших організацій.
Крім того, Сполучені Штати та Ізраїль посилили тиск на хуситів. Саудівська Аравія почала наземну фазу операції, що стало ударом по проксі-силах Росії, які контролювали транспортні артерії Червоного моря. І головне — на цьому тлі лунають заяви про можливу військову операцію проти Ірану, фактично ламаючи вісь зла. Це означає, що Росія може втратити свого стратегічного партнера.
У Закавказзі ситуація також змінюється. У Грузії вже створюється загроза для російської присутності в регіоні. У Вірменії кроки прем’єр-міністра ставлять під питання російську військову базу в Гюмрі. Заяви Молдови щодо націоналізації стратегічних об’єктів у Придністров’ї також звужують вплив Росії.
Фактично Росію змушують звужуватися до її власних кордонів через позбавлення зон стратегічного військового впливу.
Економічний тиск на РФ теж посилюється. Йдеться не лише про секторальні та персональні санкції, а й про безпрецедентні факти затримання танкерів РФ у Балтійському морі. Вже вирішили, що бавитися санкціями нема сенсу, потрібно переходити до конкретних дій — і це було продемонстровано.
Тут варто звернути увагу на досить цікаву позицію КНР. Із липня заборонено постачання до Російської Федерації товарів подвійного призначення, що є серйозним ударом по російському військово-промисловому комплексу. Та й позиція Китаю щодо проведення взаєморозрахунків між РФ і КНР також є показовою. Це втрата можливості Росії впливати на ситуацію.
Таким чином, ми бачимо прямий політичний, економічний і військовий тиск на Російську Федерацію з боку новообраної адміністрації Сполучених Штатів. Саме тому Росію фактично змусили сісти за стіл переговорів.
Зверніть увагу, що на цьому тлі Росія намагалася зберегти обличчя, зокрема використовуючи ядерну риторику. Наприклад, випробування ракети «Орешник». Ця ракета позиціонується як носій ядерного заряду, але останні заяви російського диктатора свідчать, що «Орешник» розглядається як альтернатива ядерній зброї.
Це свідчить про те, що тиск з боку Китаю та Індії на Російську Федерацію, особливо щодо можливості застосування ядерної зброї, дає свої результати. Тепер вже навіть ядерна риторика зменшилася.
На тлі цих подій Сполучені Штати провели випробування власної системи протиракетної оборони над ГУАМом, знищивши балістичну ракету середньої дальності. Це було сигналом Путіну: США мають ефективні засоби протиракетної оборони, які здатні нейтралізувати «Орешник». Крім того, в Ізраїлі американська система протиракетної оборони THAAD успішно відпрацювала проти балістичних ракет. Це ще один сигнал Росії.
Риторика російського диктатора також змінилася. Він заявив, що «орешников» у них і так небагато. Це показова заява, оскільки раніше білоруський диктатор казав про можливість розміщення десятків «орешников» на території Республіки Білорусь. Виникає питання: що саме вони будуть розміщувати, якщо, за даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, цих ракет є не більше десяти, і вони лише експериментальні?
Це і є передумови, як Російську Федерацію змушують розпочати так званий мирний діалог. Але не варто перебувати в режимі «теплих ванн». Тиск чиниться і на Україну.
Звернімо увагу на риторику західних партнерів щодо зниження мобілізаційного віку та заяви американських високопосадовців, включно з представниками новообраної адміністрації США, щодо можливого припинення військово-технічної співпраці. Це свідчить про політичний і військовий тиск на обидві сторони війни одночасно.
— Відповідно, чого чекати Україні, якщо справді чиниться такий тиск? Як скоро Росія може змінити свою позицію (наскільки це реально у межах її риторики), і чи побачимо ми реальні кроки щодо врегулювання?
— Основний момент полягає в тому, що зникла риторика про «нелегітимного українського президента». Це показово. Якщо вже ведуться консультації (а вони ведуться — можна припустити присутність російських високопосадовців у Сполучених Штатах), це свідчить, що відпрацьовуються певні механізми.
Якщо російські медіа змінили риторику щодо нелегітимності Зеленського, то це пряме свідчення підготовки переговорних майданчиків. Росія може заявляти, що не братиме участі у другому Саміті миру, але ключові політичні гравці будуть домовлятися. Давайте називати речі своїми іменами.
До чого готуватися Україні? Важливо уникнути паніки та зради. Наприклад, усі цитують Дональда Трампа щодо можливого тиску на Україну, аби змусити її сісти за стіл переговорів. Але є й інша частина його заяви: якщо Росія не сяде за стіл переговорів, Україні дадуть стільки зброї, щоб змусити РФ до цього.
У плані Трампа щодо демаркаційної лінії, зокрема, йдеться про «лінію» протяжністю 1300 км. Ця цифра включає 100 км Курської області Російської Федерації, які контролюються Силами оборони України. Тому говорити про зраду з боку Америки або те, що інтереси України не будуть враховані, поки що передчасно.
Однак слід бути реалістами: йдеться про можливі територіальні поступки. Головне для української влади — комунікувати з суспільством. Не через окремі заяви в медіа чи витоки інформації, а напряму, пояснюючи можливі сценарії.
Приклад з історії — Брест-Литовські мирні угоди, які підписували комуністи Леніна з кайзерівською Німеччиною. Вони пішли на територіальні поступки, але пояснили: це потрібно для отримання часу. Часу, щоб сформувати армію і згодом повернути втрачені території. Комуністи навіть погодилися на контрибуцію, яку виплачувала Радянська Росія. Все це завершилося потрясіннями у Москві, Санкт-Петербурзі та навіть вбивством німецького посла Мірбаха. Але комуністи отримали необхідний час, щоб сформувати армію, а згодом військовим шляхом повернути втрачені території.
Якщо навіть комуністи змогли до цього дійти, то цей приклад заслуговує на увагу. Я звертаюся до чоловіків: у вас бували ситуації, коли проти вас виступав супротивник, сильніший за вас? У таких випадках не завжди можна дати адекватну відсіч одразу. Але проходив час, ви готувалися і, зрештою, давали гідну відповідь, враховуючи зовнішні загрози.
Аналогічна ситуація може стосуватися й української держави.
Інший приклад — Ельзас і Лотарингія. Ці території були повернуті Францією через десятиліття, але вони були повернуті.
А от якщо будуть підкилимні домовленості, не зрозумілі українському суспільству, то саме це стане найстрашнішою загрозою.
Анастасія ЗАРЕМБА
Переговори перед... переговорами
