СКАРБИ УКРАЇНИ. ТЕПЕР — ДЛЯ КОЖНОГО

Презентація ресурсу «Скарби України: цифрова колекція книжкових пам’яток у фонді Одеської національної наукової бібліотеки» відбулася в рамках міжнародної науково-практичної конференції «Бібліотека як складова культурного, наукового та національного розвитку держави. До 190-річчя ОННБ».

Подія викликала великий інтерес: у відділі рідкісних видань і рукописів — аншлаг. Серед гостей — визнані фахівці бібліотечної справи з низки областей України, науковці, краєзнавці, ну і, звісно, читачі. Атмосфера дружня, ділова і водночас святкова.

Проєкт «Скарби України…»: слугуватиме створенню страхового фонду книжкових пам’яток, які підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; забезпеченню вільного віддаленого доступу до документів з фонду ОННБ; задоволенню культурних, освітніх, інформаційних, науково-дослідних та інших потреб користувачів; поширенню інформації про культурне надбання України, впровадженню сучасних інформаційних технологій у діяльність книгозбірні, створенню сегменту Української цифрової бібліотеки. Онлайн-ресурс, на якому представлять цифрову бібліотеку книжкових пам’яток з фондів ОННБ, буде доступним у режимі 24/7.

На першому етапі втілення проєкту планується оцифрування документів українською мовою 1801—1922 років, незалежно від місця їх видання, та будь-якою іншою мовою, надрукованих на території сучасної України протягом 1801—1860 років.

Після опрацювання документів за вказаними критеріями цифрова бібліотека  поповнюватиметься визначеними «Порядком відбору рукописних книг, рідкісних і цінних видань до Державного реєстру національного культурного надбання», затвердженим наказом Міністерства культури України № 437 від 14.06.2016 р.

Це вже другий проєкт, який втілює бібліотека під егідою Міністерства культури за сприяння Українського культурного фонду — державної установи, створеної у 2017 році задля сприяння розвитку національної культури і мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального й духовного потенціалу особистості та суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір.

Генеральна директорка ОННБ Ірина Бірюкова наголосила, що презентація має за мету не лише представити сам проєкт, його можливості та значущість для наукової спільноти, а й стимулювати рух бібліотек до участі у таких грантових проєктах.

— Насправді нелегко пройти експертизу, нелегко написати проєкт. Але надихають успіхи наших колег. Так, у Харкові нещодавно відбулася презентація колекції оцифрованих періодичних видань також за підтримки Українського культурного фонду. Я прошу звернути увагу на цю інституцію як на прекрасний механізм підтримки наших інноваційних ініціатив.

Без цієї підтримки ми не змогли б утілити минулого року перший проєкт — «Старовинна гравюра — національне надбання України». Він сприяв введенню в науковий обіг гравюр, які зберігаються у фонді ОННБ, майстрів ХVI—XIX століть з Англії, Італії, Нідерландів, Німеччини, України, Франції.

Й ось цьогоріч ми наважилися підготувати проєкт, який здобув схвальну експертну оцінку. Ліна Володимирівна Арюпіна, координаторка проєкту, не вперше очолює діяльність нашої фахової команди. Ми відчуваємо готовність подати й низку інших пропозицій. До цього нас стимулює багатство фондів нашої бібліотеки та наша місія удоступнити ці видання широкому колу користувачів. Відтак можу сказати: це важка праця, але вона здійсненна. І бібліотеки різних рівнів підпорядкованості та відомчої належності, володіючи неймовірними фондами та неймовірними ідеями, спроможні здобувати підтримку держави. Тож не треба боятися: певна річ, проєкти розглядаються дуже уважно, але їхній зміст завжди є важливішим, навіть за фінансову складову. І ми бачимо великий парад презентацій ініціатив, які реалізують бібліотеки України. Хочеться ще більше працювати й рухатися вперед.

Заступник генерального директора ОННБ з наукової роботи та інформатизації Ліна Арюпі-на продовжила:

— Проєкт «Цифрова бібліотека», реалізований за сприяння Українського культурного фонду, передбачає оцифрування та забезпечення відкритого віддаленого доступу до фондів Одеської національної наукової бібліотеки, де зберігаються понад 5 мільйонів документів, з них 200 тисяч — рідкісних книжкових пам’яток, що є винятковою цінністю з точки зору історії, культури, етнології та науки України і підлягають внесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.

За державний кошт ми отримали нову техніку, тому процес сканування прискорився. На сьогодні вже оцифровані 50 книжок, а це — 500 тисяч сторінок. Робота триває і проєкт втілюватиметься не один рік.

Ліна Арюпіна продемонструвала колегам можливості сайта. Відкривали оцифровані книги, видані в Одесі у друкарні Юхима Фесенка. Шукати можна в різний спосіб, за автором, назвою чи місцем видання, і побачити книгу у високій якості цілком, з текстом, ілюстраціями та всіма особливостями примірника.

Лариса Козловська, голова комітету з культури, міжнаціональних та міжконфесійних відносин громадської ради при Одеській ОДА, керівник народного ансамблю «Козацьке коло»:

— Сьогодні не кожна людина має доступ до фізичної (паперової) книги, насамперед — через нестачу коштів та низку інших причин. Ми проводили консультації з територіальними громадами області, з громадськими організаціями, вони вважають, що оцифрування книг буде дуже корисним для людей. Чому? Бо, по-перше, не всі сільські жителі можуть отримати інформацію із живої книги, по-друге, ми повинні берегти наші бібліотеки від фізичного нищення, повинні розуміти, що можуть трапитися стихійні лиха, пожежі, повені тощо.

Чому потрібно оцифровувати книгу? Бо є рідкісні, крихкі видання, які мають обмежений наклад. Оцифрування скорочує шлях до видання, адже ми не тратимо кошти на його транспортування до книгозбірень у містечках і селах. Багато бібліотек має скромний бюджет, отже це економія коштів, а людина отримує потрібну їй книгу. Також це доступ до історичного контексту, протидія дезінформації — людина має право на знання з першоджерел. Люди з особливими потребами, пенсіонери, студенти, що навчаються дистанційно чи в позаурочний час, отримують доступ до цифрової книги.Отже, цифрова книга — це великий набуток, вона трансформує нашу інформаці-йну систему й відроджує інтерес до бібліотек, які є вмістилищем справжніх знань.

Наталія Петрова,  кандидат історичних наук, доцент, заступник декана з наукової та виховної роботи факультету історії та філософії ОНУ ім. І.І. Мечникова:

— Кожен з нас, хто писав, скажімо, у школі реферат, виступав у ролі науковця-початківця. Але я про дещо неприємну правду нашого життя. Щороку, на початку вересня, ми записуємо першокурсників до бібліотеки. А цьогоріч у мене вперше був випадок, коли двоє моїх студентів заявили, що вони не бажають записуватися до неї. Причому це не були якісь невігласи.

Вони стверджували, що сьогодні все можна знайти в інтернеті. Мала з ними дуже емоційну розмову, що не все можна знайти в інтернеті, що не всім знайденим, згідно із законом про авторське право (який в Україні, на жаль, не працює), можна користуватися. Це інше питання, але воно актуалізує проблему діджиталізації.

Ми розуміємо, що сьогодні та сучасна людина, яка вже не піде до бібліотеки, вона ніколи цього скарбу не побачить, вона навіть не захоче його побачити, вона не може про нього дізнатися, бо в деяких сучасних джерелах про це навіть не буде написано. Саме тому важливо оцифровувати все, що можна, відповідно до закону «Про авторське право та суміжні права».

Про збереження спадщини. Видання, які увійшли до першого траншу оцифрування, для мене є особливо важливими, бо з багатьма я пройшла доволі тернистий шлях, щоб свого часу, коли починала писати дисертацію, отримати дозвіл з ними працювати. Вони не були дозволені до видачі студентові або аспірантові. Якщо ви професор, то — будь ласка, а якщо ні, то «нічого мацати ту книгу». Це правильно. Сьогодні я зіткнулася з цікавою проблемою: студенти мені розповіли, що курсові роботи вони пишуть, використовуючи навіть не ноутбук, а… телефон. Тобто нині навіть на сайт зайти для них досить складна операція. Вони використовують QR-код. І наявність тут цього QR-коду дає нам шанс сподіватися, що вони, принаймні, зацікавляться: а що ж там є?

Отже, для них зібрано від Острозької Біблії до Опису України Гійома де Боплана, написаного французькою, який показав Європі, хто такі українці, й був перекладений усіма європейськими мовами. Він написав хрестоматію українського життя і вперше наніс на карту Україну й окремо Московію, це для нас важливо. Книгу побачать не лише історики, етнологи, але й усі, кому цікаво.

Перші оцифровані книжки не були випадковими, сюди увійшли видання, які для Одеси є ключовими. Існує така розхожа думка, що Одеса «не українське місто», що тут живе багато представників різних народів, а відтак вона «ніколи не була українською». Але дуже важливим є те, що саме в Одесі, під час заборони української мови, виходили українські видання. Саме в Одесі, де ніхто цього не очікував. І вони тут є оцифровані. Серед них — казка невідомого автора «Маруся»,  перше українське видання, яке побачило світ в Одесі 1834 року. Тепер можна тим, хто стверджує, що «ніколи тут не було української мови», показати (бо вони того не знають), що понад тисячу українських пісень тут зібрав Маркович, але хто це бачив, хто до того архіву дійшов? А тепер — будь ласка: QR-код і читайте в будь-який зручний для вас спосіб. Зайдіть на сайт.

Справді, кожному дати книжку неможливо. Вивчення наших південних регіонів не можливе без праць Скальковського, якого також оцифрували в першу чергу. Дуже часто за цим виданням зверталися дослі-дники, і воно було в фізично складному стані, унеможлмвлювалася праця з ним.

Видання, яке не увійшло до буклету, але воно оцифроване, присвячене специфіці господарства нашого регіону в контексті розвитку туризму та туристичної привабливості нашого краю. Ми зустрічалися з представниками ЄС, які прокладають туристичні маршрути, зокрема Етно-гастрономічні тури, тури сиру і вина тощо. Виходили передачі про те, яка у нас смачна овеча бринза і які у нас унікальні породи овець. Одне з перших видань, присвячене тому, як тут освоювалися степи, як тут не просто ходили вівці, а вівці дуже рідкісних порід, — «Ручная книга овцеводов, составленная на французском языке» 1842 року Демоля. Це дуже цікаво, це показує тяглість тут традицій господарювання, особливості того, що специфічні кліматичні умови дозволяли вирощувати специфічні породи овець. Такі видання дають можливість поєднати наше минуле й сьогодення, показати етнографічну забарвленість.

Низку праць присвячено історії Запорозького козацтва. Тепер не треба науковцям  зі Львова їхати й отримувати купу дозволів, щоб працювати у нас. Тепер можна в будь-якій точці світу, за філіжанкою кави, почитати або Боплана французькою, або Скальковського російською, або казку «Маруся» українською. Я впевнена, що цей проєкт матиме продовження і що інші раритети також будуть оцифровані.

Тетяна Подкупко, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних наук Одеського національного медичного університету:

— Принагідно вітаю ОННБ і її дружній колектив з ювілеєм. Як кажуть, «колишніх» не буває, а я мала честь належати до цієї команди і 15 років працювати в нашій бібліотеці.

Щодо самого проєкту. Як фахівець ХVII століття можу наголосити, що це має дуже величезне значення для вивчення багатьох речей. В Одесі більшість істориків займається ХІХ і ХХ століттями. Але згаданий уже Боплан пише про давнішу освіту, про ставлення до жіноцтва. Хоча ми говоримо, що Європа дуже демократична, а, виявляється, в української жінки було стільки прав і можливостей, що вона була не тільки шиєю, яка керувала чоловіком, а перебирала й інші чоловічі функції. Тобто Боплан — це цікавий погляд на нас ззовні.

Що стосується доступу. Я тут працювала, і ті, хто мене застав, знають, як я дуже хворобливо ставилася до того, щоб хтось наблизився  до джерел. Якщо цей «хтось» був без рукавичок або приходили студенти, які «просто хотіли погортати» «Одесский вестник» ХІХ століття, це ставило мене у досить складне становище. З одного боку, хочеш популяризувати, хочеш розповісти, що є, а з іншого боку — «Не торкайтеся! Не чіпайте! Відійдіть від скла!». У даному випадку проєкт вирішує всі питання — «однією кулею всіх зайців!». З одного боку, ми пишаємося тим, що у нас є, з іншого — не хвилюємося за збереження раритетів.

Цифрова колекція  дає можливість почерпнути інформацію не лише історикам, вона стає в нагоді бібліофілам і бібліографам, а також, нарешті, дає змогу студентам, які мають таке бажання, «просто погортати». У бібліотеці, у фондах якої — п’ять мільйонів одиниць зберігання, є дуже багато того, чим ми хотіли б поділитися з усім світом.

Окрасою культурної події були українські пісні. Їх натхненно виконували юна бандуристка, учениця Одеської середньої спеціалізованої музичної школи ім. П.С. Столярського Аніта Сиркіна і народний ансамбль «Козацьке коло» (керівник Лариса Козловська).

Учасники конференції отримали буклети «Скарби України: цифрова колекція книжкових пам’яток у фонді Одеської національної наукової бібліотеки». Там — інформація про вже оцифровані книги українською та англійською.

Для перегляду електронної колекції книжкових пам’яток скористайтеся посиланням odnb.odessa.ua/rarities або QR-кодом на буклеті.

Володимир ГЕНИК.