У розпал поширення в світі інфекції коронавірусу — 8 квітня — сповнилося 150 років від дня народження українського мікробіолога й імунолога Олександра Михайловича Безредки, уродженця Одеси, учня та послідовника лауреата Нобелівської премії І.І. Мечникова. Він відкрив спосіб місцевої імунізації, який широко використовується для профілактики низки інфекційних захворювань. Вивчав механізми розвитку інфекцій в організмі, специфічність сприйнятності до мікробів різними клітинами.
Майбутній учений з’явився на світ 8 квітня 1870 року в не дуже заможній єврейській родині. Про його батька, Елімелеха (Михайла) Векслера-Безредки, відомо, що він народився 1842-го неподалік повітового містечка Балти Подільської губернії. Одинадцятилітнім залишився без батька, і його взяв на виховання дядько з Умані. Втім, у дядька хлопчик не затримався і відправився в релігійну школу Х.З. Слонімського у Житомирі. Згодом переїхав до Одеси, де займався приватним викладанням іноземних мов, а також публікував статті в багатьох івритомовних газетах і журналах кінця XIX століття. Підписував їх іменем Е. Іш-Но’омі, що в перекладі на українську означає чоловік Ноомі. Родина мешкала на вулиці Коблевській, 36. До речі, в цьому будинку проживав ще один майбутній бактеріолог — Володимир Хавкін.
Батько докладав багато зусиль, щоб єдиний син зміг отримати пристойну освіту. Після закінчення в 1888-у гімназії Олександр одразу вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету тодішнього Новоросійського імператорського університету. На той час факультет уже не мав тієї слави, що за кілька років до вступу Безредки (тоді на природничому відділенні викладали І.І. Мечников, Л.С. Ценковський), але ще працювали професори М.О. Умов, Ф.Н. Шведов, О.О. Ковалевський, М.Д. Зелінський та інші. Олександр захопився хімією. Свої перші кроки у цій царині робив під кері-вництвом видатного хіміка, винахідника протигазу Миколи Дмитровича Зелінського. Статтю «Дослідження історії розвитку стереохімічних поглядів» студента Безредка відзначили золотою медаллю. У 22 роки отримав диплом і прагнув продовжити навчання на лікувальному факультеті Московського або Київ-ського університетів, та йому відмовили.
Продовження наукової кар’єри в Росії було можливим лише після зречення від своєї релігії й переходу в християнство. У зв’язку з цим Олександр разом з матір’ю поїхав до Франції, де без складання іспитів, зважаючи на результати наукових досліджень, його зарахували одразу на другий курс медичного факультету Сорбонни. Допомогу в переїзді родині надала міжнародна єврейська організація Альянс «Ісраеліт». Одночасно на добровільних засадах працював препаратором в одній з лабораторій Пастерівського інституту. Закінчивши в 1897 році університет, продовжив роботу в Інституті Пастера штатним асистентом лабораторії морфологічної мікробіології, якою завідував І.І. Мечников. Ця видатна людина і визначила долю подальших наукових пошуків Олександра Безредки.
Як відомо, Ілля Ілліч Мечников отримав Нобелівську премію за свою фагоцитарну теорію імунітету. Він показав, що клітинний захист — один з найважливіших механізмів, які допомагають людині боротися з інфекціями. Встановив це на дослідах з морськими зірками і дафніями, вводячи в них чужорідні речовини. Учений довів, що лейкоцити захоплюють і перетравлюють мікроби, які потрапили в організм, а гній — не що інше, як загиблі лейкоцити. Клітини, що захоплюють чужорідні частинки, Мечников назвав фагоцитами.
У 1921 році вийшла книжка Олександр Безредки «Історія однієї ідеї», присвячена життю й дослідженням його вчителя. У 1926-у її видали і в Харкові, тодішній столиці України. У ній учений зазначає: «Понад 35 років Мечникову невпинно доводилося боротися за фагоцитоз. Його вчення остаточно перемогло гуморальну гіпотезу — клітинна доктрина імунітету тепер незаперечна. Від неї ми чекаємо ще розкриття болісних питань, що стосуються раку і туберкульозу. Концепція Іллі Ілліча дала вже численні відгалуження, одне з яких — місцева імунізація».
Безредка ввів у науку поняття «місцевий імунітет». Вивчаючи поширення інфекцій в організмі, він дійшов висновку, що певні клітини сприйнятливі до певних мікробів, наприклад, до сибірки тільки клітини шкіри, до дизентерії — слизової оболонки кишківника. Вчений наполягав на введенні вакцин безпосередньо в органи, які є «воротами» в організм для збудників різних захворювань. Імунізація за Безредкою досі застосовується проти правця, черевного тифу, дизентерії, холери, сибірки, віспи, стрептококової та стафілококової інфекцій.
Олександр Михайлович — перший, хто застосував термін «анафілактичний шок». Це небезпечна форма алергічної реакції, яка може призвести до летального наслідку. Відтак запропонував спосіб попередження розвитку анафілактичного шоку. Суть його проста: спочатку в організм вводиться дуже маленька доза алергену (в 50 разів менша від смертельної), а через кілька годин — інша її кількість. Таким чином, антитіла кидають усі сили на малу дозу алергену, а на наступну дозу сил у них уже не залишається.
Крім імунології, Олександр Безредка багато уваги приділяв мікробіології. Більше трьох років він шукав найвдаліше поживне середовище для вирощування туберкульозних бактерій, що необхідно при діагностиці сухот. Йому вдалося значно скоротити час очікування результату. Свої висновки учений продемонстрував на практиці — під час Першої світової війни, на яку був призваний як громадянин Франції. Спочатку працював фельдшером у санітарному потязі, а потім — мікробіологом в Верденській фортеці.
З-поміж іншого навчав військових лікарів своєму методу запобігання шоку від ін’єкції протиправцевої сироватки, чим врятував тисячі життів.
Після закінчення війни Олександр Безредка повернувся в Інститут Пастера й очолив лабораторію свого вчителя Іллі Мечникова, який помер у 1916 році. В цей час до Парижа після жовтневого перевороту почало приїжджати багато російських емігрантів. Допомагаючи співвітчизникам з працевлаштуванням, Олександр Михайлович вступив до Товариства охорони здоров’я євреїв, яке було засноване в 1912-у в Петербурзі й займалося в основному вакцинацією дітей з єврейських сімей. Штаб-квартира організації (її головою був Альберт Ейнштейн) спочатку розташовувалася у Берліні, а після приходу до влади в Німеччині нацистів перебралася у Париж. Головою товариства став Безредка.
У 1937 році Олександр Михайлович у складі французької наукової делегації відвідав СРСР. У 1939-у очолив товариство для порятунку єврейських дітей від геноциду. Наприкінці життя вчений шукав методи боротьби з раком, сподівався розробити протипухлинну вакцину. Через буремні події, що розгорталися у Європі, його смерть 28 лютого 1940-го від серцевого нападу пройшла для багатьох непоміченою.
Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.
ЗА МЕТОДОМ ІМУНОЛОГА ОЛЕКСАНДРА БЕЗРЕДКИ