Виставка пам’яті архітектора й колекціонера, людини з полум’яним серцем і життєдайною вдачею Олександра Циркуна відкрилася на свято Маковія у залах Одеського літературного музею.
Олександр Євдокимович виділявся своєю активною життєвою позицією. Він намагався не пропустити жодної вартої уваги художньої виставки, проявляв солідарність з митцями, яким симпатизував. Був пристрасним поборником свободи і незалежності України, закоханим в її історію, чудово знав і шанував звичаї нашого народу. Був хранителем народної мудрості, сипав при нагоді приповідками-примовками, інколи імпровізував, завжди був приязним і хлібосольним. Вишуканим каліграфічним почерком, що нагадував козацький скоропис, складав щирі вірші, у яких основну увагу приділяв не формі, а змісту. Олександр Циркун зберіг у собі кращі ментальні риси українця.
Саме в його майстерні, що на вулиці Єлизаветинській, наголошували учасники відкриття нинішньої виставки «Мамай мандрує», зародилася ідея цього проєкту. А відтак, вирішили вони, на пошанування пам’яті О.Є. Циркуна зорганізувати імпрезу, доповнивши мандрівну експозицію роботами друзів і соратників цієї глибоко духовної людини.
«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять нашого побратима Олександра Євдокимовича Циркуна, і виставка ця присвячена до Дня Незалежності України, — наголосив у вступному слові куратор проєкту «Мамай мандрує», художник і педагог Віктор Гоманюк. — Нинішній формат об’єднав як твори, безпосередньо пов’язані із заявленою тематикою, так і роботи на вільну тему. Серед їх авторів — друзі, побратими Олександра Циркуна, патріотично налаштовані митці, котрі, як і він за життя, вірять у майбутнє України, прагнуть зробити якомога більше добрих справ на її благо. Нашим об’єднавчим центром була майстерня Олександра Євдокимовича, де, власне, і народилася ідея проєкту «Мамай мандрує».
Віктор Гоманюк нагадав також, що, крім просвітницької і виховної, місія «Мамая…», полягає у залученні до проєкту нових учасників — митців, чия творчість пройнята вільнолюбним козацьким духом. І, до слова, не лише професійних, а й аматорів.
Варто, мабуть, нагадати, що, крім різних локацій в Одесі, виставку «Мамай мандрує» вже могли оглянути жителі Усатового, Южного, Доброслава, Балти, Саврані тощо. Мультимедійна презентація цього мистецького проєкту відбулася навіть у Тульчі (Румунія) під час перебування там делегації одеських науковців. Перспективність ідеї мандрівного Мамая засвідчує дедалі ширше коло учасників. До проєкту вже доєдналися митці зі Львова, Вінниці, Умані, Новограда-Волинського, Кілії...
До речі, як анонсував Віктор Гоманюк, на Покрову експозицію «Мамай мандрує» планують презентувати у Вінниці, а дитячих «Мамаїв» — у Новограді-Волинському.
«Ми — з різних куточків України: я — з Донбасу, Олександр — із Вінниччини. Познайомилися 56 років тому в стінах Київського інженерно-будівельного інституту. Відтоді ми були нерозлучними, — поділився спогадами голова Одеської обласної організації Національної спілки архітекторів України Василь Мироненко. — Ми дуже любили спорт. Олександр віддавав перевагу акробатиці, й займався нею серйозно. А ще він співав у хорі. Мене скерували на роботу в Одесу. За кілька років і Сашко переїхав до нашого міста. З того часу наше спілкування ніколи не переривалося, підкріплене спільною професійною діяльністю архітекторів. У нас навіть дачі поряд. Буквально незадовго до його смерті ми зустрілися, говорили про проблеми і виклики, що постали перед митцями, з якими зіткнулися Україна. Бо ж він дуже переймався збереженням її самостійності, і не випадково ця виставка приурочена до Дня Незалежності нашої держави».
Про зв’язок Олександра Циркуна з дисидентським рухом ішлося у виступі поета-борця Олекси Різникова: «То був безпосередній зв’язок. Циркун брав участь у наших колядуваннях у 1969 та 1970 роках. Він поширював самвидав, який привозив з Києва і роздавав нам. Олександр розповідав, як його викликали в КДБ на допити... Він уникнув ув’язнення, і я дуже тому радий. Бо не з чужих слів знаю, що то таке… Він — справжній козак. Пам’ятаймо: Одеса — козацьке місто: козаки його відвоювали, будували і відбудовували. Дякую організаторам за цю чудову виставку. З прийдешнім святом — Днем Незалежності!».
«Щодо арешту. Варто нагадати, що Олександр Циркун під час свого навчання у Києві був серед тих студентів, які прийшли на презентацію фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у вересні 1965-го в кінотеатрі «Україна», — доповнив Василь Мироненко. — Тоді просто у залі було заарештовано близько п’ятдесяти осіб, і серед них — Олександр».
Віддати данину пам’яті непересічної особистості прийшли однодумці й родичі, друзі, ті, хто знав і шанував Олександра Євдокимовича за його професіоналізм, його непохитну громадянську позицію, його людські чесноти. Серед присутніх — заслужений художник України, член творчого
об’єднання «Мамай», багатолітній заступник голови обласної організації НСХУ Сергій Савченко, заслужений працівник культури, колекціонер і краєзнавець Тарас Максим’юк, заслужений журналіст України, редактор газети «Чорноморські новини» Іван Мельник...
Згадуючи Олександра Циркуна, варто сказати і про його відданість україномовній пресі, найперше — газеті «Чорноморські новини», яку він обстоював доступними йому засобами і гостем якої часто бував. Про це нагадав Іван Мельник: «Явдокимович був одним із нас. Часто забігав після роботи. Й досі не віриться, що більше не «дринькне» його телефон і він — завжди бадьорий, енергетичний, незалежно від проблем-клопотів, яких йому не бракувало, — більше не відчинить редакційних дверей. Дядько Сашко, як ми з любов’ю його називали, завжди вселяв віру своїм духом. В історії, в літопису нашої газети ім’я Олександра Явдокимовича Циркуна посідає гідне місце. Він допомагав нам рятувати «Чорноморку», за що наш колектив йому дуже вдячний. Вічна йому пам’ять!».
Оглядаючи експозицію виставки, я звернув увагу на кілька робіт, найперше — на іконографію Олександра Євдокимовича. Один із портретів при вході у зал — на мольберті, написаний кілька десятиліть тому невідомим художником із Худфонду. А ось профільне зображення Циркуна останніх років пензля Валерія Цоніна — «Патріот-архітектор». На ньому він натхненний, піднесений. Відблиск холодного, блакитного світла небес робить виразним контур обличчя. Зображення одухотвореної людини, образне і символічне. Портрет написаний емоці-йно. «Цей портрет подобався Олександру, — каже автор. — Я подавав його на виставки, зокрема й виставку портрету, і ця робота була відзначена грамотою».
Зацікавив і невеличкий твір Віктора Гоменюка «Хто ми?», у якому вдало вирішена міра узагальнення, а також емоційно-символічний підтекст — відчуття тривоги, відстань часу, архаїчність. Цікаві за мотивами роботи Григорія Вовка. На одній («Козак Яків Заяра») зображений старий козак на фоні місцини під назвою «Стіна». «Коли у 2017 році ми були на пленері на Полтавщині, у Лохницькому районі, — розповідає художник, — побували у тому місці, де малював Тарас Григорович Шевченко. Воно називається «Стіна». На високості був маєток поміщика, з яким дружив Шевченко. Поряд проходив Чумацький шлях. Заяра є членом місцевого козацького товариства. Друга композиція навіяна появою наприкінці травня в небі над Одесою двохсот журавлів».
Повернуся до відкриття виставки. У своєму виступі Тарас Максим’юк нагадав щемливі рядки з відомої «Яворини» (слова Степана Галябарди, музика Степана Гіги), присвяченої пам’яті Назарія Яремчука, які хочеться присвятити і пам’яті Олександра Циркуна:
На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.
Володимир КУДЛАЧ.
«Я ЛЮБИВ ВАС УСІХ...»