СЕРЕДНЄ ПОЛІТИЧНЕ

Середня температура хворих по палаті, звісно ж — безглуздість. Але «середню полі-тичну» температуру у Верховній Раді вимірювати можна і потрібно. До останнього часу з цим були проблеми. Десяток виступів з трибуни, пара десятків голосувань тільки приблизно показували, на що хворі пацієнти і якими ліками їх слід лікувати.

ЗАБІГ З БАР’ЄРАМИ

Крім обережних методів — законодавчих поступок лобістам великого бізнесу і розподілу бюджетних коштів на користь представників «улюблених» округів — доводилося, певна річ, вдаватися і до нетрадиційної медицини. На зразок роботи з хворими парламентаріями в Адміністрації Президента, запрошеннями їх на співбесіди в СБУ та повідомленнями про підозри на вимогу ГПУ, НАБУ, САП, ДБР та інших відомств.

До хірургічного втручання, втім, справа доходила не завжди. Позбавити «хворого» депутата недоторканності вдавалося рідко. А якщо вдавалося, у нещасних був час піти у відпустку, прикинутися невиліковно хворим, втекти, зрештою, за кордон для заняття кінним спортом. Чи спостерігав за цим глава держави? Так, звісно, але формально не втручався. Прикидався на людях, що в Україні існує розподіл влади — фундаментальний принцип сучасної демократії.

Після того як «слуги народу» двічі, на президентських і на парламентських виборах, перемогли український народ, необхідність прикидатися відпала. У перспективі влада бачиться монолітною і нероздільною. Але тільки в перспективі. Конституція України заважала і заважає втіленню цієї мрії в життя. Оскі-льки там написано багато про розподіл повноважень.

Але який може бути розподіл, якщо «слугам» треба швидко рятувати країну від господарів? Представник Президента України у Верховній Раді дев’ятого скликання (і вже перший заступник голови ВР) Руслан Стефанчук нарахував 465 перешкод для успішного управління країною, які містяться у чинних Основному та інших законах. Аналізувати ці перешкоди нема можливості хоча б через те, що Стефанчук сам їх конкретно не називає.

НЕДОТОРКАННІ

Щоправда, один із бар’єрів, який необхідно подолати, видно неозброєним оком. Це недоторканність народних депутатів, сформульована так, що навіть за перехід дороги в невстановленому місці притягнути обранця народу без згоди Верховної Ради практично нереально. Зрозуміло, що правовим імунітетом обранці народу впродовж років користувалися сповна. Не тільки для відстоювання політичних позицій, але й для особистого збагачення і для створення корупційних схем.

На першому робочому засіданні ВР дев’ятого скликання глава держави хотів ініціювати внесення змін у Конституцію (що повністю підтримує і схвалює населення) про зняття депутатської недоторканності. За абсолютної більшості фракції «Слуга народу» в парламенті цю ініціативу, здавалося б, повинні підтримати «на ура!». Але... Усередині монолітної фракції опір виявився таким серйозним, що Зеленському 28 серпня знадобилося зібрати фракцію «СН» у виставковому залі на «вертоліт-ному майданчику Януковича» і промивати мізки непокірним депутатам у стилі своїх «папєрєдніков».

Огляд, на жаль, написаний без урахування того, як прой-шло і чим закінчилося перше засідання Верховної Ради дев’ятого скликання. Але якщо спиратися на проєкт «Порядку денного», що став доступним для засобів масової інформації, серед 27-и його пунктів на 11-у місці — ухвалення законопроєкту про зміну ст. 80 Конституції (позбавлення недоторканності народних депутатів). І тільки далі йдеться про призначення прем’єр-міністра, міністра закордонних справ, міністра оборони, голови СБУ тощо.

До речі, щодо питання про формування Кабінету міністрів у «слуг народу» теж накопичилися якісь розбіжності. Були розбіжності і з інших питань, включаючи намір Офісу скоротити кількість народних депутатів до трьохсот. У тому, що стосується складу керівництва комітетів Верховної Ради, у «слуг народу» до своїх керівників теж маса претензій. Не всім дісталися хлібні посади. Претензії не встигли висловити в залі «на вертолітному майданчику», але вони поступово позначаться на роботі парламенту.

САМООБМАН

Життя, однак, не обмежене подіями в залі під куполом і питаннями організації державного управління. Час, коли майбутній прем’єр обіцяв показати, як треба керувати країною, минув. Прийшов час думати, як країну зберегти.

Пауза, яка виникла при зміні влади і в міжнародних відносинах, і в сфері безпеки країни, незворотно позначилася на становищі України. І головні загрози ще попереду. Миролюбну риторику нового глави держави багато хто за кордоном зрозумів як прояв слабкості або, ще гірше, як готовність до капітуляції в неоголошеній війні з Росією.

У Росії, до речі, з цього приводу не виявляють ніякої радості. Кремлю потрібна не перемога в гібридній війні, а нескінченна невизначеність. Щоб «ОРДЛО» перебували у підвішеному стані, поки гангрена сепаратизму не поширитися спочатку на Лівобережну, а потім і на Правобережну Україну.

Заклики до дотримання Мінських угод в цьому контексті виглядають як неприкрите лицемірство. А готовність до відновлення контактів у «нормандському форматі» — як прямий обман Заходу та України. А втім, наші союзники, раді такому «обману». І будь-який натяк на пом’якшення напруженості на сході нашої країни розцінюють як свою перемогу.

Так було під час візитів Зеленського в Берлін і Париж, так було в Осаці під час саміту G20, так було в Біарріце, де Трамп переконував одноклубників по «сімці», що в Україні все йде, як треба, і для закріплення миру залишається лише запросити до «вісімки» Путіна. У Варшаві, де 1 або 2 вересня представник США зустрінеться із Зеленським, а він, швидше за все, підтвердить бажання Трампа «порозумітися» з президентом Росії і запитає заодно, навіщо Україні потрібні 250 мільйонів доларів, виділені в бюджеті американськими платниками податків.

Хотілося б думати, що новий міністр оборони і новий міністр закордонних справ підкажуть нашому Президентові, як правильно відповісти на це запитання.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.