ВИЗНАТИ, ПОКАЯТИСЯ І РУХАТИСЯ ДАЛІ

У День пам’яті жертв Бабиного Яру спілкуємося з головою недавно створеної регіональної комісії з реабілітації, що працює при Одеській обласній державній адміністрації, Лідією КОВАЛЬЧУК. (Нагадаємо, відповідні Національна та регіональні комісії були сформовані на виконання Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років»).

Розмовляємо про минуле, про новий закон, що стосується реабі-літації, і про те, чому так важливо очищувати історичну па-м’ять від «білих плям». У руках Лідії Всеволодівни — четвертий том із серії «Одеський мартиролог». Книги пам’яті про репресованих. У цьому томі — списки з фонду спецпоселенців, які зберігаються в архіві МВС Одеської області.

— Ці люди не були заарештовані й ув’язнені в табори, не були поміщені у психіатричні лікарні, не були розстріляні, а цілими родинами, селами, хуторами були виселені з рідних місць і відправлені у віддалені регіони Радянського Союзу: Сибір, Казахстан, Узбекистан, Карелію... Там, викинуті в чисте поле чи в дрімучі ліси, вони змушені були будувати собі землянки, влаштовувати спецпоселення, там вони перебували під постійним наглядом, без права виїзду…

У Книзі пам’яті — лише списки, десятки тисяч людей. Невідомо, хто з них живий, нема інформації про їхні долі, про те, чи повернулися вони, врешті, на Одещину, бо після звільнення їм було заборонено повертатися в рідні місця, вони повинні були обрати інші регіони проживання…

— Тож покоління радянських людей постраждало не від одного, а від двох тоталітарних режимів…

— Обидва тоталітарних режими — і німецький, і радянський — залишили після себе чимало горя і жертв, які ще не названі.

Попередній закон «Про реабілітацію жертв полі-тичних репресій на Україні», ухвалений ще в Радянській Україні, у 1991 році, не враховував прав людей, які постраждали через несправедливе засудження за політичними, класовими, соціальними та релігійними мотивами. Закон поділив людей на тих, хто мав право на реабілітацію, і тих, кого продовжували вважати репресованим законно. І лише у травні 2018-го вступив у дію закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років», за яким усі політичні статті, всі підзаконні акти, що стосувалися репресій, визнані незаконними.

— Щоб не загубитися у вирі інформації, що важливо знати про цей новий закон?

— Це абсолютно нова ситуація, про це поки що знають далеко не всі. Право на реабілітацію отримало набагато більше людей, ніж раніше. Крім того, введена нова категорія: потерпілі від репресій. Це, в основному, діти репресованих, які також постраждали через репресії батьків.

У кожному регіоні створені відповідні комісії з реабілітації, у Києві є Національна комісія, куди ми передаємо документи та справи з рекомендаціями про реабілітацію.

Дуже важливий момент. Закон передбачає не лише відновлення доброго імені, відновлення доброї пам’яті, справедливості тою мірою, якою вони можуть бути відновленими. Так-от, це не лише офіційне каяття держави перед людьми, які постраждали від режиму, а й право таких людей на певні пільги: на комунальні оплати, на ліки, на санаторно-курортне лікування. Цей момент — розширення переліку категорій тих, хто має право на пільги, — дуже важливий.

— Де розташовується комісія, яку ви очолюєте, і як до вас можна звернутися?

— Комісія з реабілітації працює при Одеській обласній державній адміністрації. Звертатися можна до департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОДА за адресою: вул. Канатна, 83, 6-й поверх. Звернутися до комісії, подати заяву на реабілітацію можуть не лише репресовані, але й члени їхніх родин: дружини, чоловіки, діти, а також представники громадських, наукових організацій тощо. Комісія вже почала розглядати такі заяви. Певна, що завдяки поширенню інформації щодо змін у законодавстві їх кількість збільшуватиметься. Після розгляду на регіональному рівні пакет документів з висновками передається до Києва, у Національну комісію з реабілітації, для остаточного вирішення питання.

Ми розмовляємо з Лідією Всеволодівною у колі ветеранів, людей старшого віку. Це їх разом з батьками розкуркулювали й виселяли, це вони пережили кілька голодоморів, страшну війну, працювали дітьми на оборонних підприємствах, потерпали від політичних репресій… Вони один за одним скаржаться на те, що з них познімали пільги і платити за комунальні послуги їм нічим.

— Нам багато чого обіцяють, але обіцянки не виконуються. Я не вірю в те, що щось зміниться. Нам не вдасться домогтися ні пільг, ні ліків, ні путівок, — із сумом зазначає 83-літня Рогнеда Єфимова.

— Так, на жаль є причини для песимістичного настрою… І все ж, у кожному районі працюють соціальні служби за принципом «відкритого вікна», де можна отримати консультацію та іншу допомогу з ваших питань. У нас ще не все вирішується просто й легко, але процес запущений, — відповідає стареньким Лідія Ковальчук.

— Лідіє Всеволодівно, а може, краще не ятрити старі рани, все забути і почати з білого аркуша?

— Пам’ять про минуле, у тому числі трагічне, — запорука того, щоб страшні події нашої історії не повторювалися. Хочеться, щоб радість була домінуючою емоцією нашого життя, незалежно від віку, і щоб цю радість нам не затьмарювали різні негаразди, але «білі плями» в історії залишати не можна…

Життя змінюється. Йти у майбутнє з його технологіями, космічними швидкостями, непередбачуваністю, маючи біль у серці та «білі плями» в історії, — складно, важко. Тому важливо пам’ятати, покаятися і рухатися далі.

Для тих, хто хоче звернутися до регіональної комісії з реабілітації, яка діє при ОДА, Лідія Всеволодівна Ковальчук дала контактні телефони: 098-413 -83-26 та 700-69-50.

Ольга ФІЛІППОВА.