Кожен із нас упродовж 2019-го жив своїми турботами і надіями. Не обходилося без втрат і розчарувань, без болю за долю нашої країни, де сьогодні не стихають постріли, трапляються усілякі біди.
Чим особливо запам’ятався рік, що минув, жителям села Багатого Ізмаїльського району, працівникам АРК «Придунайська нива», які очікування-плани мають на 2020-й. Ось що вони мені повідали.
Надія Васильченко, менеджер роботи з пайовиками:
— За святковим столом, у колі найрідніших, найперше бажаємо миру нашій Україні, яка гідна процвітання. Нам, людям, котрі працюють біля землі, боляче від того, що десь на ній не колоситься золота пшениця, а стріляють.
Рік, що минув, приніс у нашу родину щастя — синочка Андрі-йка, нашу третю дитину. Я — молода мама, але це не заважає мені будувати кар’єру, заробляти для сім’ї. Торік почала працювати з пайовиками, а ще мені запропонували цікаву ділянку роботи на новому підприємстві «Трансшип»—«Ізмаїл-Агролідер», яке активно розвивається.
Бажаю миру нашій землі, процвітання кооперативу і підприємству, де працюю, поповнень у родинах моїх земляків!
Валентина Челик, адміністратор:
— У 2019-у я отримала роботу в АРК «Придунайська нива», новим власником якого став Андрій Ігорович Іванов. Роботу свою люблю і ціную. Хочу, щоб наша «Нива» процвітала.
Від нового року я особисто чекаю онуків, бо маю двох дорослих синів, Петра та Андрія, й успіхів від 11-річного Сергійка, який захопився танцями.
Нашій Україні зичу стабільності та порядку, щоб рідну землю і простих людей не грабували чиновники-корупціонери. Бажаю, щоб люди мали роботу, щоб їх не обманювали, щоб ніхто нікого не ображав, щоб усі вміли прощати.
Олександра Терзі, комірниця:
— Наша родина — маємо трьох дітей і чотирьох онуків — жила спокійним, розміреним життям. Хочеться, щоб наш кооператив процвітав, а пайовики були задоволені отриманими дивідендами.
Достаток сам по собі не виникне, з неба не впаде, потрібно багато й добросовісно працювати. Ми не лінувалися, ми дуже старалися!
Ганна Ненкова, жителька Багатого:
— Я — оптимістка, люблю свята, коли збираємося родиною, коли всі з подарунками, накриті столи, щирі довірливі розмови.
У новому році хочу, щоб наші політики, як і обіцяли, принесли мир. Хочу, щоб при владі були розсудливі люди, справжні патрі-оти, здатні перетворити Україну на демократично влаштовану, цивілізовану, правову державу. Щоб ні на хвилину не забували про простий народ.
Я десять років пропрацювала в школі вчителькою, потім була вихователькою у дитячому саду, деякий час трудилася в сільгоспкооперативі. А відтак знаю турботи людей, які задіяні у цих сферах. Дуже хочеться, щоб держава повернулася, нарешті, обличчям до аграріїв і вчителів, більше уваги приділяла вихованню молоді, створювала для неї робочі місця. Щоб молоді спеціалісти знаходили гідну роботу не десь в Іспанії, Італії або Польщі, а вдома, в Україні, адже ніде не буде так добре, як серед своїх!
Дай, Боже, щоб ні погода, ні кризи не перешкодила нашим землеробам виростити щедрий урожай, щоб ми були з грішми і з хлібом, а в нашому озері Катлабух розвелося багато риби.
Зі схожими розпитуванням звернувся я і до жителів села Долинського Ренійського району, зокрема й до працівників ТОВ «Долинське-Нова».
Марин Асаржі, моряк:
— Я дуже великі надії покладав на Володимира Зеленського. Поки що, на жаль, вони не виправдовуються. За цей час не сталися в країні ті позитивні зміни, які чекало 73% виборців України. З такою командою, вважаю, й не вдасться побороти корупцію, провести реальні реформи в економіці, медицині, освіті.
Так у моєму житті склалося, що після 19 років роботи в районному вузлі зв’язку (9 — інженером сільського зв’язку і 10 — начальником ділянки експлуатації стаціонарних споруд) став моряком. Не захотів жити бідно, адже треба було на щось вчити дітей. І ось за десять років роботи інженером-електриком на суднах однієї всесвітньо відомої морської компанії з Німеччини побував на всіх континентах. Це я до того, що можу порівнювати, як живуть люди в Україні, а як — в інших країнах. Скажу коротко: не так ми живемо, погано живемо. Більшість у нашій країні працює за копійки, люди, по суті, не живуть, не радіють, а намагаються виживати. Це неправильно!
На щастя, я непогано заробляю, до того ж моя робота збіглася з моїм хобі. Непросто у моєму віці по 4—5 місяців бути у рейсі, не бачачи своїх близьких і рідних. І працювати хотілося б на наш український флот, а не на когось.
Бажаю, щоб у 2020-у життя наших людей ставало заможнішим, яскравішим. Шукайте роботу, приробітки, вчіться, ризикуйте! Не сидіть на місці! Все вийде так, як самі заплануєте!
Андрій Мога, директор Долинського будинку культури:
— Я — великий оптиміст, і з першого року здобуття Україною незалежності живу з вірою у свої сили і з надією на зміни на краще у долі кожного і в долі всієї країни. Так образливо, що в такій багатій державі живемо так бідно. Замість конкретних справ — лише порожнє базікання, яким частують нас уряд і депутати.
У 2019-у я почав працювати директором будинки культури. Роботу свою люблю. Наш колектив художньої самодіяльності всі планові й позапланові заходи проводив на високому рівні. Ми брали участь в усіх культурно-масових заходах, займали призові місця як у районних, так і в обласних конкурсах. Відомий у всій Бессарабії ансамбль «Басмалуца» заслужено отримав звання «народний». У році, що минув, за фінансової підтримки депутатів сільської ради й особисто голови Віктора Федоровича Готки ми змогли провести ремонт у деяких приміщеннях будинку культури, облаштували парк, закупили сучасну апаратуру.
Радує робота, радує і моя сім’я, яка розростається.
Іван Строя, директор громадської організації «Розвиток села Долинське»:
— Непростим для всієї України був рік. Як і всі люди, маю великі плани на нинішній.
У 2019-у ми відзначили 70-ліття Ренійської дитячої школи мистецтв, де я працюю викладачем з класу баяна та акордеона із 1981 року. Ансамбль «Мугурел» районного будинку культури підтвердив звання «народного».
Торік у березні син із невісткою подарували нам внучку Єлизавету. Це у Валентина третя дитина.
Дивлюся у завтрашній день і з тривогою, і з надією. Чекаю, передусім, миру в країні, закінчення тривалої політичної та економічної кризи. Хочу, щоб держава підвищила пенсії, бо це сором і ганьба, коли людина 40 років працювала в полі, у школі, на заводі, а отримує копійки, на які не прожити. А прокурори, судді, багато чиновників мають щомісяця у сто разів більше, ще ж і крадуть безбожно!
Сподіваюся, що 2020-й стане роком сповненні надій для всіх працівників і пайовиків наших сільгосппідприємств, що земляки стануть соціально активнішими. Бажаю добрим людям, які живуть своєю працею, терпіння в усьому, віри в краще, здоров’я.
Микола Черня, головний агроном ТОВ «Долинське-Нова»:
— Нещодавно вичитав розумну думку: «З усіх свят найважливіше святкувати саме життя і робити це варто щоденно!».
Свято святом, а тривога за становище в країні нікуди не дівається. Сподіваюся і вірю, що прийде мир і спокій на наш український Донбас.
Чим запам’ятався 2019-й? Син із невісткою подарували внука Олександра. Це наш другий онучок! Здоров’я їм і довгого-предовгого життя на нашій чудовій землі, яка всіх прихистить і нагодує. Ми мріємо, щоб діти й онуки не шукали по світах кращої долі, а залишалися вдома, вчилися, мали роботу, родини, достаток.
Пережили ми чимало й гірких днів. Через посуху пропав практично весь вирощений такою тяжкою працею урожай кукурудзи і соняшнику. Господарство втратило, пайовики втратили… Обнадію-ють озимі. Ходимо біля них, як біля малих дітей.
Підготував
Петро ХАДЖІ-ІВАН.
ТРИВОГИ І НАДІЇ БЕССАРАБЦІВ