18 січня сповнилося 130 років від дня народження відомого вченого, доцента фізико-математичного факультету нашого університету Володимира Всеволодовича Кондогурі, який, перебуваючи в роки Другої світової війни на підпільній роботі в Одесі, загинув у катівні сигуранци за 10 днів до звільнення рідного міста.
Народився майбутній фізик 18 cічня 1890-го в Одесі в родині поручика Всеволода Кондогурі, який невдовзі після появи на світ сина подав у відставку і змінив військову службу на друкаря. Мати працювала в жіночому народному училищі.
У 10 років Володимир почав навчатися в Одеському реальному училищі св. Павла, яке розташовувалося на місці правого крила будівлі сучасної Національної академії зв’язку та її гуртожитку на розі вулиці Новосельського і Лютеранського провулку (там були гімнастична зала, адміністрація і квартири педагогів та служителів кірхи). Навчальний корпус розміщувався в Інвалідному (нині — Топольського) провулку, а майстерні (профшуле) й інтернат — на вулиці Ковальській (Кузнечній).
На той час це був найкращий середній навчальний заклад міста. До училища приймали як хлопчиків, так і дівчаток, незалежно від національності та віросповідання. У 1890 році в ньому навчалися 377 учнів, серед яких — 139 росіян (разом з українцями. — Прим. В.В.), 111 німців, 83 євреї, 44 поляки. Училище мало гімнастичний зал, кращий в Одеському навчальному окрузі фізичний кабінет із 1,9 тисячі приладів, бібліотеку із 3 тисяч томів. Хлопців готували до комерційної та ремісничої діяльності, а дівчаток — до «пізнання домашнього господарства».
У різні роки в реальному училищі св. Павла здобули освіту інженер-електрик Михайло Доліво-Добровольський, революціонер Лев Троцький, пілот Сергій Уточкін, архітектор Владислав Городецький, художник Євген Буковецький та багато інших відомих і менш відомих людей. Разом з Володимиром навчалися поет Едуард Багрицький (Дзюба) один з кращих слідчих Одеси Борис Білоусов, один з кращих асів Першої світової війни (14 збитих літаків), головний льотчик-випробувач фірми студентського товариша по Київському політехнічному інституті І.І. Сікорського в США Борис Сергієвський. Пізніше Володимир Всеволодович сам викладав фізику в рідному училищі для майбутнього конструктора Валентина Глушка та музиканта Святослава Ріхтера.
Володимир Кондогурі вчився добре, але в 1907-у був виключений з останнього, сьомого, класу за революційну діяльність. Того ж року вступив вільним слухачем на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, в травні 1908-го склав іспит з латини у 4-й гімназії і став студентом цього університету. Водночас працював письмоводителем у нотаріальній конторі К.А. Веселовського, що була неподалік від університету, на розі вулиць Ніжинської та Гулевої (Льва Толстого).
У 1911—1914 роках Володимир Кондогурі брав участь у підпільній студентській організації, до якої приєдналися гуртки курсисток і вчителів, виконував обов’язки секретаря та скарбника, вів роботу в робітничих гуртках на Пересипу. Щоб отримати право на роботу вчителя фізики, в 1914—1915-у навчався на фізико-математичному відділенні однорічних курсів Одеського навчального округу. Тоді ж почав педагогічну діяльність: викладав у жіночих гімназіях міста (1914—1920), рідному реальному училищі св. Павла (1916—1917), на вечірніх загальноосвітніх курсах (1916—1917), у середніх школах (1920—1922), на вечірніх курсах Наркомшляху (1923—1930), в художній школі (1925—1927).
У 1923-у активно взявся за наукову роботу. Започаткував цикл праць з молекулярної фізики, став одним з організаторів й активних учасників фізичного колоквіуму. В 1926—1929 роках навчався в аспірантурі Одеського фізико-хіміко-математичного інституту, виступав з лекціями на природничу тематику для робітників. У 1929—1931-у — асистент, завідувач спочатку фізичної лабораторії, потім — фізично-газового відділу Українського науково-дослідного хіміко-радіологічного інституту (тепер — Фізико-хімічний інститут НАН України ім. О.В. Богатського). У 1932-у на базі цього закладу був створений Інститут рідкісних металів, який, у свою чергу, в 1935-у реорганізований у Науково-дослідний хімічний інститут. Володимир Всеволодович очолював фізичні відділення цих інститутів. У той же час працював також асистентом в Одеському інституті інженерів водного транспорту (Одеський національний морський університет), доцентом у Фізико-хіміко-математичному інституті, з 1933-го — в Одеському державному університеті (доцент кафедри рентгенофізики та електрофізики), читав лекції з експериментальної фізики. Із 1934-го — ще й старший науковий співробітник НДІ фізики ОДУ. В 1935-у йому був присвоєний ступінь кандидата фізичних наук без захисту дисертації. З того ж року викладав фізику в Інституті господарників та підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників народного комісаріату важпрому, в 1938—1939-у — завідувач фізико-хімічної кафедри цього інституту.
Член Одеської філії Української асоціації фізиків (член ревізійної комісії, пізніше — секретар). Брав участь у п’ятому (Москва, грудень 1926-го) та шостому (серпень 1928-го) з’їздах російських фізиків. Виступав з доповідями на першому (Харків, липень 1928-го) і другому (Київ, червень 1930-го; «Вплив випромінювання радію на переохолоджені рідини») з’їздах Україн-ської асоціації фізиків. У січні 1930-го прочитав доповідь «Фізичні методи визначення радію» на Всеукраїнській радіологічній конференції. Як член оргкомітету (голова А.Ф. Йоффе, заступник голови Є.А. Кирилов) долучився до проведення першого Всесоюзного з’їзду фізиків, який відбувся в Одесі 19—24 серпня 1930 року. Виступив з двома доповідями: «Вплив товщини шару переохолодженої рідини на кристалізацію при дії променів радію та електричного поля» і «Визначення вмісту торію в живій матерії». У квітні 1931-го брав участь у з’їзді українських природознавців, лікарів та інженерів у Львові.
В.В. Кондогурі належать цікаві результати в галузі молекулярної фізики. У 1923 році, ще до офіційного відкриття Фізичного інституту, Володимир Всеволодович розпочав у його лабораторіях цикл досліджень кристалізації переохолоджених рідин. Вивчив вплив радіоактивного випромінювання, електричного та магнітного полів на кристалізацію переохолоджених рідких діелектриків. На першому етапі спостерігав поведінку в цих умовах пиперіну та салолу — рідин з низькою швидкістю кристалізації, що легко зберігаються в переохолодженому стані. Для них було встановлено характер залежності між напругою електричного й магнітного полів та температурою, з одного боку, і швидкістю утворення центрів кристалізації та їх кількістю, з іншого.
Проблеми, які вивчав В.В. Кондогурі, стали основою для всіх передвоєн-них досліджень з кристалізації переохолоджених рідин (ці дослідження очолював Г.Л. Міхневич), і ще тоді ці результати знайшли своє практичне застосування. Володимир Всеволодович вивчав вплив контактної різниці потенціалів на сульфацію кислотного акумулятора та утворення центрів кристалізації в кислотних акумуляторах при низьких температурах. Брав участь у дослідженнях радіоактивності солікамських калієвих відкладень, вугілля Кузбаського та Донецького басейнів. Розробив надійний експериментальний засіб визначення вмісту актинію в породах та мінералах. Створив установку для точного визначення магнітних констант.
Під час німецької-радянської війни залишився в Одесі, викладав в Університеті Трансністрії, зокрема рентгенофізику на хімічному факультеті. У 1942 році разом з доцентом фізико-математичного факультету Олександром Купріяновичем Чернюком, уродженцем Овідіополя, організував у Фізичному інституті підпільну групу в складі 14 осіб. Їм вдалося встановити зв’язки з партизанськими загонами В.О. Молодцова-Бадаєва та Ф.П. Щербакова. Учасники групи забезпечували партизанів спеціальними запалювальними колбами, вибухівкою, акумуляторами для радіопередавачів, ручною динамомашиною для зарядження акумуляторів у катакомбах, виготовили вогнемет. Група постачала партизанам паспорти, довідки, посвідчення, повідомлення Інформбюро, листівки, відозви до словацьких військ. Підпільники не дали змоги окупантам вивезти до Румунії цінну апаратуру Фізичного інституту (НДІ фізики). Вони замінили обладнання, яке вже було спаковане у ящики для відправки, і сховали його під фундаментом згорілої частини будинку в спеціально підготовленому тайнику. Вартість цього устаткування становила 145765 карбованців (у цінах на 1936 рік). Так само вберегли й бібліотеку інституту.
Але керівники групи підпільників так і не побачили знову вільних вулиць рідного міста, не зустріли свято Перемоги, яке мужньо й наполегливо наближали. За доносом зрадників В.В. Кондогурі та О.К. Чернюка заарештували. Під тортурами вони нікого не видали. Їхні прізвища залишилися у списку засуджених до розстрілу, написаному на стіні підвалу в будинку гестапо на Бебеля, 2 (тепер — Єврейська). 30 березня 1944 року, за 10 днів до визволення Одеси, О.К. Чернюку вдалося передати товаришам на волю записку, в якій він повідомив, що, незважаючи на тяжкі знущання, всі трималися мужньо, ніхто не похитнувся, не зламався. Того ж дня обох підпільників-героїв окупанти розстріляли.
У 1967 році Володимира Кондогурі й Олександра Чернюка посмертно нагородили медалями «За відвагу». Про подвиги фізиків у роки румуно-німецької окупації розповідалося на шпальтах університетської газети «За наукові кадри», в ювілейному виданні «Історія Одеського університету за 100 років» та інформаційному — «Не забудемо, пам’ятаємо: співробітники ОНУ ім. І.І. Мечникова в роки Другої світової війни», що побачило світ під редакцією І.М. Коваля 2015 року.
Василь ВЕЛЬМОЖКО,
вчитель фізики
Одеської ЗОШ № 105,
член Національної спілки краєзнавців України.
ТАЛАНОВИТИЙ ФІЗИК І МУЖНІЙ ПІДПІЛЬНИК
