З нагоди Дня закоханих та Міжнародного дня дарування книг 14 лютого в Одеській національній науковій бібліотеці влаштували незвичне свято.
П’ятниця, вечір на святого Валентина, трепетне передчуття вихідних. Надворі темрява, причепурена бібліотека світиться для гостей. У ній гамірно й велелюдно, голосно розмовляти можна навіть у читальному залі — уявляєте? Сьогодні тут чекають у гості всіх — давніх, перевірених часом друзів-читачів і тих, хто побуває тут уперше.
У минулі десятиліття на Валентина за гостей між собою змагалися нічні клуби, ресторани та інші заклади індустрії розваг. Нині це вже прісна банальщина: публіка в Одесі по-хорошому «балувана» і хоче чогось не такого. Бо ще питання, де крутіше зустріти свято — у пабі чи… в бібліотеці? А на культурному полі теж не без конкуренції: крім ОНББ, одеситів цього вечора запрошують до Художнього та Літературного музеїв. Тож тримаймо фасончик!
Навмисно не вивчав заздалегідь усієї програми, щоб відчути, як «Ніч у бібліотеці» виглядатиме очима людини, яка завітала на вогник з вулиці.
В аванзалі першою гостей зустрічає сваха, Любов Данилівна. Прошу її, щоб розповіла, як працюється свахою.
— Сьогодні в стінах нашого храму з’єднаються двоє сердець! У мене є чарівна скринька, а в ній — сердечка-валентинки. Блакитні вручаю чоловікам, а рожеві — жінкам. І ті, й інші пронумеровані. Якщо зустрінуться двоє людей з однаковими номерками, познайомляться й підійдуть до мене — отримають приз! Приз — це чарівна казка, це наша книга, адже сьогодні не лише день святого Валентина, а й День дарування книги. Ото уже роздала більше півсотні сердечок, але ж усе тільки починається!.. Запрошую до нас на свято, будете задоволені, матимете чудовий настрій!
Наша сваха — гарна й дотепна, справжня профі, адже у звичайному житті очолює кадрову службу бібліотеки й знає, як ніхто, що кадри вирішують усе.
А у великій залі багато цікавого — очі розбігаються. Спостерігаю за благодійним ярмарком. В обох продавчинь роботи вистачає. Показують крам, він цікавий і різноманітний, виготовлений дбайливими руками співробітниць ОННБ. Ось пряники ручної роботи, ось красень-торт, прикрашений логотипом нашої літньої читальні «Літера», а ще — шоколад ручної роботи з прянощами й цедрою. А ось срібний значок з логотипом книгозбірні, виготовлений до сьогоднішньої події. Поряд — різноманітні сувеніри, всілякі хитрі штучки для кухні, посуд, прикраси на будь-який смак, скарбнички, статуетки. Наша директорка також на ярмарок приготувала подарунок: власноруч сплела теплі вовняні шкарпетки, поклала в коробку сухий запашний букетик з лаванди, що в її саду зросла, а також гарну книжку й каву — чудовий набір для затишного зимового читання-кавування.
Не зазіхаючи на комерційну таємницю, ставлю неодмінне одеське запитання:
— А шо беруть?
— Беруть все — і пряники, і прикраси, і чашки, і книги, й календарики.
— Тут у вас багато різних звірят. Яка тварина користується найбільшим попитом?
— Звісно, котики!
— Ага, котики — таки наше все! Бо наша бібліотека, крім того, що є найдавнішою публічною книгозбірнею України, ще і місце, надзвичайно прихильне й комфортне до котячої братії, справжній котоцентричний заклад. (Маю бажання зробити якось репортаж про наших улюбленців — бібліотечних котів. За свою журналі-стську діяльність писав про різну живність: лебедів, голубів, лелек, буйволів, ведмедів і собак, а перед котами — в боргу).
Ото побалакав, а тепер знайомлюся:
— Як вас звати?
— Юля і подруга також Юля.
Як людина позитивно-забобонна, стаю поміж двома Юлями й загадую бажання, адже загадане сьогодні повинно б збутися.
А в Україні з давніх-давен де ярмарок — там і цигани. Колоритна циганка Люба в квітчастій хустці просить «ручку позолотити».
— А казати на вас правильно як, циганка чи ромка?
— Я — циганка, з тих, що по Бессарабії кочують. А ось там — наша кибитка.
— Люба циганко, розкажіть, будь ласка, про вашу місію.
— О! В нас вона вельми важлива, ми збираємо кошти на будівництво літньої читальної зали для городян і для гостей. Вона буде безкоштовною: людина, яка йде собі вулицею, матиме змогу повернути, почитати пресу чи книжку, випити кави... А для цього треба зробити навіс від сонця та дощу, а ще потрібні зручні меблі. На це ми вже другий рік збираємо кошти. Ось зараз люди приходять, щедрі сьогодні, прозора скринька наповнюється.
— А щось цікаве-веселе зі свого циганського життя-буття?..
— Спочатку ручку позолотіть. Ми всі гроші чесно віддаємо і ви свої віддавайте, а отримаєте побажання у печиві. (Віддаю гроші й отримую гарне печиво із запискою всередині).
— А як додому принесу, мене жінка не вб’є?
— Ні, навпаки зрадіє. А ось вам ще й сердечко, бо Валентинів день сьогодні. Айнене!..
Неподалік ярмарку проходить кілька майстер-класів.
Олена Овчиннікова, лауреат обласної премії народних майстрів у номінації «народна іграшка», зараз навчатиме групу слухачок кроїти й шити традиційну ляльку. Про матеріали та інструменти для кожного вона подбала.
Перед роботою пані Олена розповідає: «Лялька має дуже давню історію, археологи знаходили екземпляри, яким п’ять тисяч років і більше, вони були з каменю, кераміки, дерева, тканини. Ляльки були задумані як оберегові, обрядові та ігрові. Я вчу, як це сприймати із сучасної точки зору, об’єдную обидві ці лінії, й людині стає зрозуміло, що таке оберіг та як він служить. Тут ми бачимо ляльки «на вдале заміжжя», а також «подорожницю» — цю ляльку давали чоловікові в далеку дорогу, щоб він повернувся додому цілий-здоровий. Тут багато різних ляльок, і в кожній з них — своя життєва філософія».
З дітьми працювати цікаво. «Діти люблять бавитися, я підказую їм, як можна бавитись, як можна подарувати і як можна застосувати. Їм цікавіше навчатися в ігровій формі, коли розповідаєш, показуєш і жартуєш одночасно. Діти ж хочуть отримати швидкий результат і щоб цікаво було. З ними ніякі майстер-класи затягувати не можна — десь 15-20 хвилин, півгодини від сили. Це діти, які не схильні до творчості. А ті, хто бажає творити, працюватимуть годинами. Тому доводиться застосовувати свої прийомчики, щоб їм було не скучно», — ділиться секретами майстриня.
Повернувся до них десь через годинку, щоб побачити, як справи просуваються, а вони дуже милих зайчиків нашили полотняних, жіночого роду, бо в платтячках.
За сусіднім столом зібрався чималенький гурт малих і дорослих, щоб спробувати себе у мистецтві витинанки. Маріанна Панасюк очолює відділ декоративно-ужиткового мистецтва у Центрі української культури. Бачу, що її учні дуже стараються і в них гарно виходить. Майстриня підтверджує: в неї всі талановиті — і дорослі, й діти.
Маріанна Панасюк почала займатися витинанкою, тільки-но навчилася тримати в руках ножиці, а професійно — у 3-4 роки. Мала персональні виставки в Одесі та Чорноморську, регулярно бере участь у проєктах Центру української культури.
— А мені дасте щось «втнути»?
— Так, будь ласка, присідайте, ось вам ножиці, будете вирізати янгола. Папір ми не розкладаємо, він повинен бути зігнутий удвоє, обводимо шаблон олівцем і витинаємо.
Ось і в мене вийшло гарно! Обережно беру свого готового янгола, щоб не зім’яти, вже навіть придумав, де почеплю його вдома.
Концертний рояль у ротонді читального залу пилом не припадає. Шанувальники серйозної музики отримували справжню насолоду від романсів у виконанні солістки Одеської філармонії Анни Шпак. Серед іншого примадонна співала романс Едварда Гріга на слова Ганса Хрістіана Андерсена «Люблю тебе» (зізнаюся, до вчора знав, що Андерсен лише автор славетних казок), а закінчила
виступ знаменитою арією Кармен з однойменної опери Жоржа Бізе.
Нотки Франції у концерт внесла чарівна Катерина Бутенко. З нею публіка перемістилася в безтурботні 70-80-ті роки минулого століття — час небувалого розквіту французького кіно та естрадної музики. Слухали улюблені пісні про головне з репертуару Джо Дассена та Даліди. Згодом віддали шану й безсмертним англомовним хітам Елвіса Преслі, бо на Валентина забагато пісень про любов не буває.
Відома художниця Світлана Крижевська писала з натури портрети відвідувачів бібліотеки.
— Пані Світлано, як вам малюється сьогодні?
— Малюється добре, бо це взагалі найкраща справа на світі. Які мають бути малюнки? Щоб людині було приємно згадати цей день святого Валентина.
— Бачив, від вас люди йшли щасливі зі своїми портретами…
— І я рада. Якщо людям приємно, то й мені добре.
— Де можна найближчим часом побачити ваші живописні роботи?
— Зараз моя виставка експонується в музеї Паустовського, вона присвячена зимі. В нас зими нема, а на моїх роботах є. Незабаром відкривається виставка в Южному. Вона називається «Генетичний код», його має кожен, але не всі його відчувають.
— У вас дуже українські краєвиди та інтер’єри, вам, напевно, Тетяна Яблонська подобається?
— А ми з нею друзі.
— Не скажу, що у ваших роботах видно її прямий вплив, і все ж...
— Вона, знаєте, для мене завжди була взірцем і людини, і митця. Унікальна вона була. Геніальна художниця й унікальна особистість. Велике щастя було з нею дружити.
А тепер ще одна цікавинка — селфі-квест! Щоб пройти селфік-вест, потрібно поетапно виконати кілька завдань. «Ми підготували сім локацій, — інструктує охочих спробувати себе у пошуках Наталя Прошина. — У кожній локації підготовлена книга, яку учасник повинен знайти, сфотографуватися з нею і підійти до нашого співробітника, щоб показати йому сім фото й отримати приз».
— Пані Наталю, а вже були переможці, чи зараз ще шукають?
— Знаєте, на даному етапі вже 84 людини пройшли квест. Я реально не сподівалася, що буде аж така кількість!
Мені також вдалося пройти квест. Його маршрут був прокладений найцікавішими місцями вишуканої будівлі Одеської національної наукової бібліотеки, які дуже романтично виходять на світлинах.
А на другому поверсі ворожать наші колеги з бібліотеки Маяковського. Тут швидкі побачення, пояснює Лариса.
— Розкажіть, як служба працює?
— Кожен має сім хвилин на знайомство, по дзвонику змінюють один одного, але тільки чоловіки. Так триває, поки всі учасники й учасниці між собою не перезнайомляться. Отже сім хвилин, дзелень — і змінилися!
— А хто дзеленькає?
— Я!
— І багато народу перезнайомилося?
— Так, багато. 14 молодих хлопців та дівчат між собою перезнайомилися і приємно спілкувалися. Їм дуже сподобалося, і вони хочуть продовження.
— То сьогоднішній вечір для вас і для них пройшов недаремно?
— Треба зустрічатися, спілкуватися і знаходити нових знайомих, знайомитися, особливо в бібліотеці, де дуже багато цікавих людей зустрічається, де так багато гарних і розумних дівчат…
А в цей час у внутрішньому дворику бібліотеки — дискотека під зорями навколо вогнища. Магічне дійство у день святого Валентина.
І велика подяка організаторам: свято видалося насиченим, «до кольору і до вибору». Кожен міг затриматися на події, яка йому припала до душі. За чотири години навіть не вдалося побувати на всіх локаціях, а список — багатющий і якісний: виступ вихованців Одеської спеціалізованої музичної школи ім. П.С. Столярського, пісні у виконанні Карини Кривогуз, бард-фест за участі популярних одеських митців — літератора, поета, прозаїка Ігоря Потоцького, композитора Людмили Самодаєвої та барда Олексія Семеніщева. Нікого не залишив байдужим музичний виступ голови Одеської обласної організації НСПУ Сергія Дмитрієва та Тетяни Крупник, яка майстерно декламувала вірші перед музичним вітанням артистки Одеського театру опери та балету Оксани Баласкул. А ще були покази мод, інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?», кава, печиво, глінтвейн. Для малечі ж влаштували дитячий простір — «KinderLand», де юні відвідувачі, майбутні читачі бібліотеки, весело, цікаво та корисно проводили час.
Володимир ГЕНИК.
НЕЗАБУТНЯ НІЧ У БІБЛІОТЕЦІ