У перший спекотний день нинішнього літа, 6 червня, у день свого професійного свята група журналістів відвідала південно-західну частину Одещини — найпосушливіший регіон області. Маршрут проліг дорогами Овідіопольського, Білгород-Дністровського, Саратського, Арцизького, Татарбунарського, Кілійського, Ізмаїльського та Ренійського районів і територією Республіки Молдова поблизу села Паланка.
Українська Бессарабія — регіон, який природно має низький рівень забезпечення питною водою та водою для господарських і побутових потреб населення, тому є найвразливішим під час посухи. Об’єктами нашої уваги були річки, озера та водосховища краю.
Ініціювала поїздку Лілія Гричулевич, начальник Басейнового управління річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю. Вона розповідала про роботу водогосподарської галузі, показувала об’єкти, знайомила з працівниками. На Одещині у цій сфері задіяні майже 1800 фахівців. Ця велика армія господарників забезпечує подачу води в домівки людей та на поля.
Лілія Гричулевич:
— Цього року ситуація зі зрошенням ускладнилася. Маловодний період почався ще минулого літа і триває досі. В таких умовах украй важко працювати аграріям — дощі не випадають, ґрунт сухий. Державне агентство водних ресурсів у цій критичній ситуації як ніколи підтримує наших хліборобів. На початок року планом фінансування на перекачування води до джерел зрошення було передбачено на 40% коштів більше, ніж за аналогічний період торік. На 2020-й заплановано витратити 42 млн грн лише на оплату електроенергії. Це виключно електроенергія, тут не йдеться про експлуатацію, про зарплати, це те, що витрачається лише на перекачування води. Ранній запуск зрошувальних систем змусив збільшити цю суму до 63 млн. Станом на 1 червня на поля подано 47 млн кубометрів води, що значно перевищує показники минулих років.
Чому така дорога вода? В Одеській області дуже складний тракт її подачі. Якщо наші південні сусіди можуть взяти воду з джерела зрошення, тобто Херсонщина — з Дніпра, а Миколаївщина — з Південного Бугу чи Інгулу й подати її одразу на поля, то у нас на деяких системах потрібно п’ять разів перекачати цю воду насосними станціями: вона закачується в канали, водосховища і потім передається далі каналами до наступних водосховищ, розташованих вище. Це надзвичайно складний процес, і ми сьогодні побачимо частину цього процесу. Фахівці, які щоденно працюють на водогосподарських мережах, розкажуть про свою роботу.
Слід відзначити, що, попри складну ситуацію з пандемією, наші фахівці працювали і працюють цілодобово, без ізоляції, без вихідних, адже ми розуміємо всю повноту відповідальності — забезпечувати подачу води, яка потрібна всім. Ми ні на хвилину не спинялися і не закрили жодного свого об’єкта, бо наше завдання — вчасно подати воду. Кілійський груповий водопровід подає людям питну воду в маловодному регіоні. Це важливо і для населення, і для наших сільгоспвиробників. Ми бачимо, яких втрат зазнали ті фермери, котрі не мають змоги скористатися зрошувальними мережами, бо мережі, на жаль, є не скрізь.
З огляду на масштаб посухи на Одещині ми бачимо потребу розширення площ зрошення й останнім часом підключили більше десяти насосних станцій, які в минулі роки не працювали. Вони вже функціонують і подають воду. Порівняно з минулим роком площа зрошення нині зросла вдвічі. Відсутність опадів, суха, без снігових запасів зима зумовили той критичний стан, у якому опинилися наші аграрії.
У нашого басейнового управління широке поле діяльності й відповідальності. Крім подачі води на поля і на питне водопостачання, займаємося і захистом від шкідливої дії вод. Зміни клімату, як застерігають учені, проявлятимуться дедалі активніше. Одного разу ми отримуємо катастрофічну посуху, а іншого — неймовірну не прогнозовану зливу, яка може завдати значних збитків населенню та народному господарству. Як приклад в Одеській області — злива у серпні минулого року на території Білгород-Дністровського району: п’ятимісячна норма опадів за одну добу! Ми побачили, наскільки не готові наші водні об’єкти, річки, водосховища прийняти таку кількість опадів і забезпечити безпечний пропуск цієї води. Тобто спрацювання гідротехнічних споруд, правильне використання водоохоронних зон і прибережних смуг. На жаль, маємо сумну картину, яка стала звичною: самі люди розорюють поля й городи аж до урізу води, внаслідок чого підтоплюються не лише сільгоспугіддя, але й подвір’я та житлові будинки.
І позитивне. На Одещині, як і в Україні загалом, запроваджується новий Європейський моніторинг поверхневих вод. Ми й раніше відстежували якість водних ресурсів, але критерії, за якими вона визначалася, були іншими. Зараз Україна за-проваджує європейські норми, і ми маємо список забруднювачів, які відстежуватимемо в наших річках. Це дасть змогу поставити правильний діагноз, чим хворіють наші водні артерії, щоб правильно організувати заходи для їх лікування-оздоровлення. На основі моніторингу розробимо план відновлення та поетапно впроваджуватимемо його задля порятунку наших річок.
Інфраструктура, більшість якої створена ще у 60—80 роках минулого століття, завдяки сумлінній праці фахівців водного господарства підтримується у робочому стані. Тоді на Одещині було споруджено близько 60 зрошувальних систем, що обслуговували до 250 тис. га сільгоспугідь. Сьогодні Дунайсько-Дністровська зрошувальна система — складний технологічний комплекс, який включає 16 водосховищ, 274 насосні станції та кілька тисяч інших гідротехнічних споруд. Деякі законсервовані об’єкти відновили роботу. Довжина трубопроводів — 3773 км, мережа наземних каналів — 1361 км.
Під час поїздки журналісти ознайомилися з трудовими буднями працівників Басейнового управління річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю, поспілкувалися з ветеранами підприємства, які досі працюють, побачили в роботі зрошувальну техніку, побували на насосних станціях, каналах, великих водосховищах і найбільшому в Україні прісноводному озері Ялпуг.
Сумно було дивитися на засмічену, зарослу очеретом річку Барабой на Овідіопольщині, вода якої буйно зацвітає водоростями. Місцеві селяни розорали свої городи до самого урізу води; тут і сміття, серед якого — пластик, і купи гною на самому березі. І так по-варварськи чинять не вороги, не диверсанти, а свої, місцеві. Що залишимо для своїх же дітей та онуків?
А це вже Арцизький район. Моторошний краєвид поблизу села Острівне: великий залізничний міст, а ріки під ним… нема, не росте навіть очерет. Потріскана суха земля — і все. Залишився лише натяк на русло, яке й не одразу розгледіли. На цьому місці була річка Киргиж-Китай, вона є на мапі, довжина 64 км, починається у сусідній Молдові, проходить територією трьох районів — Тарутинського, Арцизького і Кілійського, впадає в озеро Китай.
Що сталося?
Сільський голова Острівного Петро Добрев розповідає, що в дитинстві купався у цій річці, взимку грав у хокей, з неї поливали поля, напували худобу, ловили тут рибу. Природне русло було звивистим, мало форму меандра. Киргиж-Китай живився за рахунок поверхневих і частково підземних вод, пересихаючи на деякий час лише наприкінці літа. Радянські меліоратори у 1970-х вирішили виправити «помилку природи» і вирівняли русло. Річка поступово вмирала, але такого, як тепер, старожили не пам’ятають. Петро Добрев вважає, що потрібно відновити природне русло. Такі роботи обійдуться в 3,5 млн грн. Сільський голова повідав також, куди зникає вода з річки. В її басейні викопали 45 ставків, з яких 33 — діючі. От вода й утікає у ці ставки. Проблему слід вирішувати терміново. З ним погоджується і керівництво Басейнового управління річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю.
А ось свіжий позитивний приклад — примусове відновлення озера (водосховища) Катлабух, яке розпочали наприкінці березня. З минулого літа воно опинилося на межі екологічної катастрофи через порушений водообмін (замулення каналів та велике випаровування). Завдяки своєчасному виділенню коштів на монтаж і наладку устаткування та розчищення каналів від намулу було відновлено насосну станцію, виведену з експлуатації 20 років тому, і 40 мільйонів кубометрів дунайської води вже перекачано в Катлабух та зрошувальну систему. Врятоване озеро (водосховище), розташоване в Ізмаїльському та Болградському районах, а на його берегах проживає 20 тисяч людей.
Тривають роботи і з порятунку інших придунайських озер, які потерпають через низькі рівні води в Дунаї та відсутність опадів. З ініціативи громадської організації «Рівайлдинг Україна» Ізмаїльське управління водного господарства збудувало трубчатий переїзд через протоку Кишкова, який відкрив сполучення між озерами Кугурлуй та Картал. Екологи вважають цей проєкт унікальним, бо завдяки йому обидва озера самовідновляться буквально за кілька років.
Володимир ГЕНИК.
МІСТ Є, А РІЧКИ — НЕМА