Свого часу відбулися презентації медалі, присвяченої 600-річчю першої писемної згадки порту Кочубіїв на місці нинішньої Одеси: спершу — воскової моделі (2015), а нещодавно — бронзової, виготовлення якої з таким великим терпінням чекала громадськість довгих п’ять років («ЧН», 21—23.05.2020). Символічно, що перший дарунок настільної медалі від ГО «Одесі — 600+» відбувся у період Зелених свят для Одеського історико-краєзнавчого музею.
Під час церемонії передачі пам’ятного знака у фонд музею були присутні його директорка Віра Солодова, заступник директора з наукової роботи Юрій Слюсар, головний хранитель музею Ірина Озерянська, члени ГО «Одесі — 600+» керівник Українського інституту національної пам’яті в Одесі Сергій Гуцалюк, професор ОНУ імені І.І. Мечникова Тарас Гончарук, автор медалі, член НСХУ, скульптор Олександр Коваль, куратори проєкту Валерій Ліверінов та автор цих рядків.
«Минулоріч ми відгукнулися на пропозицію ГО «Одесі — 600+» прийняти у дарунок пам’ятну медаль, присвячену першій відомій писемній згадці про порт Коцюбі їв, що стояв на місці Одеси, й письмово підтвердили свою готовність», — зазначив Юрій Слюсар. А ще нагадав, що прив’язка до великого релігійного свята не випадкова, адже саме у ці дні, в 1415 році, у місті Снятині (нині Івано-Франківська область) відбулася зустріч делегації Константинопольського патріарха з польським королем Владиславом ІІ Ягайлом, на якій одним із ключових питань була поставка подільської пшениці через порт Коцюбіїв (Kaczubyeiov) потерпілому від тривалої османської облоги Царгороду. Згадана подія і зафіксована у польських хроніках Яна Длугоша.
Настільна медаль має діаметр 132 мм і вагу близько 460 г. Перший випуск — шість примірників — здійснений завдяки благодійній підтримці.
Історія виготовлення медалі така. На хвилі піднесення, пов’язаного з підготовкою відзначення 600-річчя Одеси, для увічнення події, я запропонував скульптору Олександру Ковалю виготовити відповідну пам’ятну медаль. Він поставився до пропозиції з ентузіазмом. Надихала його у роботі праця Олександра Болдирева «Одесі — 600». Ідею також схвально прийняли члени правління ГО «Одесі — 600». Консультації митцеві надавали відомі науковці, зокрема доктор історичних наук Тарас Гончарук і краєзнавець Олександр Степанченко. Пошук потенційних меценатів для відливання медалі взяв на себе координатор організації Валерій Ліверінов.
Моє співробітництво з Олександром Ковалем розпочалося раніше, під час виготовлення меморіальної дошки художникові Герасиму Головкову (1863—1909). Пан Олександр (нині він очолює скульптурну секцію Одеської обласної організації НСХУ) — відповідальний і високопрофесійний митець. Створена ним медаль, робота над якою тривала шість місяців, — це вже раритет. На ній зображені артефакти — історичні персонажі, фортеця, корабель, надписи, родовий герб — абданк.
Не можу обійти увагою певні полемічні моменти щодо автентичності цього твору. Можна чути закиди, що, мовляв, не переконливий тип корабля чи фортеця «не так повернута» і т.п. Це дуже спірні моменти, які свого часу обговорювалися в групі «Одесі — 600+» у соцмережах. Думаю, якби була виготовлена медаль, що містила б лише текст, у якому зафіксована перша писемна згадка порту на місці нинішньої Одеси, то й це вже було б значною подію. А тут на аверсі маємо високохудожнє зображення польського короля Владислава ІІ Ягайла (1362—1434), на реверсі — Хаджибейської фортеці (її модернізували турки на місці литовського укріплення).
«Зображений замок типово литовський, — наголосив Тарас Гончарук. — Турки-османи, на відміну від росіян, не руйнували захоплених твердинь. В Аккермані перебудували первісно молдавську фортецю, у нашому випадку, як і в Кам’янці-Подільському, — литовську. Принаймні, можна послатися на авторитет глибокого знавця середньовічних фортифікацій Андрія Красножона, який на цій темі захистив докторську дисертацію. Для нас дивною видається позиція тих одеситів, які не бажають сприймати історичний беззаперечний факт більш раннього походження міста, адже ми нічого не забираємо, а лише даємо — розширюємо обрій історії і додаємо достатньо цікаві моменти історії».
На цьому акцентував увагу присутніх і Сергій Гуцалюк, який у просуванні ідеї більш ранньої історії міста бачить не лише спростування достатньо заідеологізованих історичних міфів, а й підвищення туристичної та інвестиційної привабливості Одеси.
Як зв’язок з часом і подією у композицію включено також зображення торгівельного корабля тих часів — «каракки», з трикутним парусом-латиною, хоча тоді були поширені й інші типи кораблів, наприклад, каравели, на яких здійснювалися перші великі географічні відкриття. Зрештою, маємо високохудожній витвір мініатюрного мистецтва — збірний образ середньовічного Причорномор’я, квінтесенцію згаданої події. У супровідній записці сказано: «Медаль не є буквально документом, який претендує на наукову вичерпність, а лише художньою інтерпретацією, збірним образом, що відтворює подію». Гіпотетично, якщо нашим нащадкам потрапить до рук ця річ, то вони переживуть евристичний момент і багато емоцій.
У цьому контексті хочу нагадати про відомі нам лики князя Володимира Великого, як на старовинних монетах, так і на інших, пізніших зображеннях. Чи можемо ми з певністю сказати, що це саме його правдиві риси? (Взагалі-то, він бороди не носив, хіба що під час князювання у Новгороді). А еллінізовані чи трактовані в східній традиції зображення Олександра Македонського? Там, швидше, «ідеальна людина». У нашому випадку, на основі портретних зображень Владислава ІІ, маємо достатньо переконливий і виразний образ монарха з урахуванням іконографії еффігії — надгробного скульптурного зображення короля, а також образ з готичного вівтаря у Вавелі кінця XV ст. чи пізніші зображення художників історичного жанру Олександра Лессера та Яна Матейка (ХІХ ст.). В історії центрально-східної Європи Владислав є об’єднуючою історичною постаттю для литовців, поляків й українців, і цю єдність наші народи проявили під час знаменитої Ґрюндвальської битви (1410), учасниками якої були Владислав ІІ і його двоюрідний брат, русько-литовський князь Вітовт.
Із рук автора медаль із вдячністю прийняла директорка Одеського історико-краєзнавчого музею Віра Солодова, яка зазначила, що після належного опису цей артефакт займе почесне місце в постійно діючій експозиції цієї науково-просвітницької установи.
Як зазначив Валерій Ліверінов, пропозицію подарувати медаль музеям висунув ексдепутат Одеської міської ради Павло Гайдай, він же — меценат проєкту. «Це той випадок, — наголосив пан Валерій, — коли спільна історія єднає наші країни». У планах громадської організації — дарування медалей Національному історичному музею України та Музею культури і книги Покуття у Снятині. За посередництва закордонних дипломатичних представництв в Одесі медалі будуть передані у Національний музей Литви, Музей Палацу Топкапи (Стамбул), Історичному музею Кракова.
Володимир КУДЛАЧ.
РОЗШИРЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ОБРІЇВ ОДЕСИ