Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек, який відзначався учора, 30 вересня, у нас з’явилася чудова нагода поспілкуватися з Миколою СЕНЧЕНКОМ, директором державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова», доктором технічних наук, професором, академіком Міжнародної академії інформатизації при ООН, заслуженим діячем науки і техніки України, головним редактором наукового журналу «Вісник Книжкової палати», членом національних спілок письменників і журналістів.
Микола Іванович — цікавий співрозмовник, компетентний і досвідчений фахівець, талановитий учений, мудрий керівник, відома й авторитетна людина у науковому, гуманітарному та політичному просторі. Він багато років поєднує керівництво науковою установою з результативною творчою працею. У його творчому доробку — чимало книжок і досліджень з питань світової політики, національної безпеки, інформаційно-видавничої, книжкової та бібліотечної справи.
У цьому інтерв’ю М.І. Сенченко говорить про роль бібліотек, книги, читання у сучасному житті, розповідає про досвід інших країн у промоції книги й читання, ділиться корисними практичними порадами з молодими фахівцями.
— Миколо Івановичу, на вашу думку, які завдання стоять перед бібліотеками у сучасному науковому-інформаційному просторі? Які нові культурно-освітні форми роботи порадите використовувати?
— Переконаний, що роль бібліотек нині не змінилася. Вони, як і раніше, мають нести освіту, бути духовними закладами, створювати можливості для якнайширшого інформування людей, популяризації книжок, які сприяють вихованню патріотизму, любові до нашої рідної України, вихованню гуманного і толерантного ставлення до представників інших національностей, до інших країн і тому подібне.
Надзвичайно важливо привчати дітей до читання. Наприклад, організувати при книгозбірнях центри читання. Як-от у Бібліотеці Конгресу США (Вашингтон), де ще у 70-х роках ХХ ст. створено Центр читання книги. До цього центру запрошують дітей, починаючи з перших класів і закінчуючи п’ятим-шостим, коли вони вже розуміють, що без книги не бачать свого подальшого життя. Таке свідоме ставлення до дітей, до книги і до читання дає юним можливість розвиватися у певному напрямку, досягати успіху.
Ще наведу приклад. У 1988 році, вперше в історії України, у Візантійському музеї в Афінах експонувалися грецькі рукописи XIV—XVI ст. з фондів Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР (нині — Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського). Протягом двох місяців усі школярі Афін могли побачити їх і почути розповідь про них. Після такої виставки директорка Візантійського музею пані Потом’яну написала мені, що вона отримала задоволення не тільки від того, що діти тепер краще знають історію своєї країни, а й фінансову підтримку установи. «Я два роки можу не працювати», — жартуючи, сказала вона, бо отримала достатньо коштів від шкіл, які приводили дітей до музею і знайомили їх з історією Греції через рукописи.
Це наочний приклад того, що я вважаю завданням бібліотек, — розкривати фонди, розповідати про них, показувати книги, рукописи, адже це — документальна пам’ять кожної країни.
— Читання — це не тільки прекрасний спосіб проведення дозвілля. Як ви оцінюєте значення читання у житті й розвитку людини?
— Читання книги суттєво впливає на людську компетентність, освіченість, розширює знання, підвищує гнучкість мислення. Сьогодні вже нема потреби доводити важливість книги в житті кожного з нас та суспільства в цілому. Бо свідоме життя починається зі зна-йомства з першою книгою.
Багато дослідників, і я особисто, вважають, що читання розвиває мозок людини, панорамне мислення, яке спонукає до творчості. Дуже важливо мати не тільки енциклопедичні знання, а й панорамне мислення — як дієвий інструмент у формуванні новітніх соціокультурних концептів. Читання має величезне значення у вихованні творчої особистості, людини, здатної до творчості, креативності.
Поясню. Розвиток мозку пов’язаний з фізіологічними особливостями кожної людини. Ліва півкуля кори головного мозку відповідає за насиченість інформацією, її обробку, аналітичне мислення, а права — за обробку невербальної інформації, що виражається у символах та образах, а також за творчі навички й панорамне мислення. Важливо, щоб мозок розвивався гармонійно і збалансовано. Щоб людина могла застосувати здобуті знання на практиці й творчо мислити, вона повинна читати книжки.
До речі, у деяких західних школах дітям до певного віку забороняють працювати з комп’ютером, вони тільки читають книжки. Бо книжка розвиває творче мислення, чого не досягають, працюючи з електронною книгою чи в мережі інтернет.
Тому бібліотеки повинні використовувати комп’ютеризацію як допоміжну ланку в роботі. Надавати доступ до великого масиву інформації, даних, знань і водночас прищеплювати любов до читання, до історії своєї країни, свого міста і краю.
— Як виховати культуру читання? Як залучити дітей до читання?
— Я вважаю, що велику роль має колектив, у якому перебуває дитина. Добре, коли до бібліотеки приходять колективно, весь клас або курс, і тут їм розповідають про якусь цікаву книжку. Це дуже заохочує, зацікавлює. Це зовсім інше сприйняття. «Мій сусід читає книжку, а чому я не можу?» — такі думки виникають.
Для такої роботи бібліотекареві треба підібрати книжку, показати її, зацікавити змістом. Розповісти, як книжка народжується, що це поступовий і цікавий процес, у якому беруть участь і письменник, і видавець. Тобто показати шлях цієї книжки — від задуму до реалізації. Можна розказати, навіщо вона потрібна і що вона дає, яку історію відображує.
У Книжковій палаті, наприклад, ми зараз відкриваємо фонди забороненої за тоталітарного режиму літератури. Майже 18 тисяч книжок. Через ці фонди ми відкриваємо нові обличчя, нових письменників, учених, які працювали і якимось чином «завинили» перед тодішньою владою. Розповідаючи про книжку, чому вона попала в спецфонд, ми розповідаємо і про долю її автора. Такі історії зацікавлюють і дітей, і дорослих.
Взагалі, методик дуже багато. Але головне — щоб це була планомірна робота, разом з учителями, педагогами. Іншого шляху не бачу. Це сьогодні надзвичайно важливе завдання для бібліотек і бібліотекарів — прищепити молодому поколінню любов до книжки.
Ну і, звісно, має бути ще й домашня культура читання, родинне читання.
— На вашу думку, чи сприяє клубна робота бібліотек популяризації книжки і читання?
— Безумовно. Книжкові клуби сприяють вихованню й підтримці культури читання. І це завдання не тільки для шкільних чи дитячих бібліотек, а й для публічних і наукових також. Уявіть собі, Центр читання і книги у Бібліотеці Конгресу США, у бібліотеці, яка створена обслуговувати Конгрес, відкритий центр, де привчають дітей до читання. Не обов’язково їх називати центрами читання. Головне — щоб це був спеціальний відділ у книгозбірні, який, найперше, володів би методикою читання. Скажімо, сьогодні є методики, які дозволяють читати дуже швидко, по діагоналі. Є спеці-альні методики, які розвивають технологію читання. Цією методикою можна користуватися, коли потрібно отримати нові знання, факти тощо. А є книжки, які читають для задоволення, які захоплюють і сприяють доброму настрою. Ці книжки треба читати на свіжому повітрі, сидячи в кріслі. І читати, читати, читати…
— Які PR-кампанії, PR-технології ви вважаєте найбільш ефективними для формування позитивного іміджу бібліотек і реклами читання?
— Наведу приклад з досвіду інших держав. Що мене вразило в міській бібліотеці Торонто? Одна з її кімнат була повністю присвячена творчості Конан Дойля. У цій кімнаті серед книжок сидять Шерлок Холмс і доктор Ватсон, вони ведуть розмови між собою та спілкуються з читачами. Чудовий дизайн, антураж, обстановка. Це вражає. Так заохочують читачів у міській бібліотеці Торонто.
Міська бібліотека Едмонтона (столиця провінції Альберта, Канада) розташована у триповерховому приміщенні. На першому поверсі — дитяча книга, на другому — юнацька, на третьому — книжки для дорослих. Так-от, на першому поверсі приваблює величезний зал, де є дитяча кімната, в якій оселилися різні тварини: гуси, кури, півні — чого там тільки нема! Ви приходите до бібліотеки, залишаєте дитину на першому поверсі, платите певні кошти за це, і можете йти у своїх справах. Або можете взяти книжки і читати разом з дитиною. Це така популяризація родинного читання.
— У своїх статтях та розвідках ви використовуєте термін «м’яка сила книги». Що він означає?
— Річ у тім, що книга має дві лінії, дві сторони. Якщо читати книгу, то можна звернути увагу на те, що в ній є дві сюжетні лінії. Одна розповідає про те, що автор хоче сказати читачеві, показати чи якусь пригоду, чи історію. А інша — паралельна — лінія книги, яка зветься «м’якою силою», дає можливість візуалізувати довкілля, побачити місце розгортання історії з різних боків: приміром, яка країна красива, які там виховані люди, які там гарні міста, музеї тощо.
Як приклад «м’якої сили» я завжди наводжу популярний детектив Дена Брауна «Код да Вінчі». У книжці йдеться про те, як головні герої, Роберт Ленгдон і Софі Неве, намагаються розкрити злочин, як їм вдається розгадати низку закодованих таємниць, захованих у творах Леонардо да Вінчі, тощо. Це головна сюжетна лінія. Але поряд з цим розповідається, як гарно у Франції, яка прекрасна Ейфелева вежа, які там чудові музеї. Коли читаєш цей містичний детектив, хочеться побувати в Парижі. Оце і є «м’яка сила» книги. Ми можемо спостерігати цю силу також у кіно. Коли ми бачимо, як поряд з головною сюжетною лінією фільму (комедією чи драмою) показано впорядковані будинки, газони, шикарний побут, машини, нам завжди хочеться теж долучитися до цього світу, культури й комфорту.
Щодо бібліотек, то треба просто розкривати свої фонди і показувати книги, які працюють як «м’яка сила» на користь своєї країни.
— На сайті Книжкової палати України є перелік із 100 видань, які фахівці рекомендують до прочитання. Розкажіть, будь ласка, за якими критеріями вони відбиралися, чому саме ці книжки потрапили до сотні кращих?
— Ідея з’явилася, коли я побачив Британську енциклопедію, або Британіку, де було подано 100 найкращих книжок, які має прочитати кожен британець. І я замислився: а які ж книжки повинен прочитати кожен українець?
Ми з командою Книжкової палати відібрали близько 500 книжок. Потім розпочали громадське обговорення, і це дозволило удосконалити цей перелік та зробити його якіснішим. Так з’явилися 100 кращих книг, які повинен прочитати кожен українець.
Книжки представлені у трьох категоріях, а саме: «для дбайливих батьків та розумних дітей», книги українських авторів, добірка зарубіжної літератури.
Цей перелік був створений, щоб допомогти нашим громадянам, особливо молоді, яка зростає або вже виховує своїх діточок, зорієнтуватися в океані літератури. Я вважаю, що саме ці книжки повинні друкуватися за програмою «Українська книга» і бути у кожній публічній бібліотеці, щоб люди могли прочитати їх.
Сто відібраних нами книжок, мають ту «м’яку силу», про яку ми говорили вище, й позитивно впливають на імідж нашої країни. Вони пропагують людяність, ввічливість, доброту і, на нашу спільну думку, якнайкраще сприяють формуванню та розвитку особистості, впливають на зміцнення тих високих моральних якостей, що притаманні українському народові.
Бесіду вела
Світлана ГЕРАСИМОВА,
провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю і реклами ОННБ.
М’ЯКА, АЛЕ ПОТУЖНА СИЛА КНИЖКИ