остався віршів сонячний вінок — Букетик нецілованих квіток З галактики, що нині не існує! Василь САГАЙДАК.
Творче зростання українського поета так званої одеської школи поезії, автора багатьох збірок віршів, позначене пошуками свого громадянського «Я».
Представлені твори Василя Сагайдака (22.10.1945–3.01.2006) не були опубліковані за життя митця з різних причин. Можемо тільки домислювати, що автор збирався ще їх удосконалювати чи ввести до майбутніх видань…
Добру справу зробила родина Василя Поліоновича Сагайдака, що зібрала автографи різних років написання поезій і підготувала книжку до 75-літнього ювілею нашого талановитого письменника.
Більшість побратимів, хто знав Василя з юності, пам’ятає його як поета і журналіста, людину з чіткою громадянською позицією. Він привносив у колективи, де працював, свою зважену мудрість і завзяту енергію великого працелюба. З Одеським обласним радіо, з часописами, у яких працював, Василь Сагайдак повінчав життя. Роботу свою любив надзвичайно за те, що вона рухома, виповнена емоціями. Це була можливість здійснити подорож у просторі й часі. Емоційні яскраві репортажі, увінчані у фонотеці радіо, статті на освітянські та культурологічні теми, у яких порушувалися питання збереження національної спадщини, відродження національної свідомості та духовності, відповідальності митця, є актуальними та дуже цінними і для сучасного читача.
Усі, кому пощастило спілкуватися з Василем Поліоновичем, відзначають його щиру відкритість, невдавану зацікавленість проблемами людей, його гуманізм.
В.П. Сагайдак був чуйним наставником молоді — поети-початківці з іллічівського літературного семінару «До першої книжки» вдячні йому за уроки майстерності. Декотрі з його учнів поповнили Національну спілку письменників України.
Василь Сагайдак любив свою рідну Галичину, де він народився і сповнився духом свободи й національної гордості, свій рідний Іллічівськ, де прожив понад тридцять літ, та Одесу, яка дарувала йому натхнення до творчості.
Усе життя, творчість поета і журналіста Василя Сагайдака — то взірець служіння Україні.
«Слава Богові, Одеса — Іллічівськ гідно вшанували свого філософа, для якого мудрість Г.С. Сковороди була визначальною. Перебуваючи в Одесі, — написала мені у листі Надія Андрух-Макулович (землячка В. Сагайдака, яка студенткою-філологом писала листи та надсилала книжки, газети, журнали Василеві та юнакам, які зі студентських лав філологічного факультету Львівського університету пішли до війська. Продовжувала листування-спілкування до останніх днів поета на нашій землі. — Л.І.), — я пізнавала зблизька Василеве місто, яке він так любив! Тільки тоді зрозуміла, як йому було морально важко жити у цьому багатоликому соціумі. Та яким щасливим був би поет, якби дожив донині, коли Одеса продемонструвала світові свою українськість! Адже в цьому і його, Сагайдакова, заслуга: «Хто вірить в Україну, вкраїнський наш народ, той йде до перемоги без жодних перешкод…» («Поема зі схрону»)».
Такі, як він, були і є оберегом нації.
Його твори — це щемна пісня любові, романтичне возвеличення людини, злети ліричного персонажа й автора, зачарованість історією рідного краю, а відтак — Україною. Усе це позначене щирою сповідальністю, емоційною експресивністю вірша.
Поезії, які дарував нам митець, — це своєрід-ний словесний монтаж, десь, можливо, навмисне спрощені рядки, відсутня рима, розділові знаки, перенесення заголовків поезій у закінчення вірша, а його започаткування ведеться з крапки.
Специфіка мислення одеського поета характеризується афористичністю, що, як відомо, наповнює художній світ медитативністю. Глибока думка вірша виражається в лаконічній формі, містить більше значення, ніж сказано словом. Поетичні візії-роздуми митця, впливаючи на свідомість, запам’ятовуються як крилатий вираз: «в туман не стріляй!/ Можеш поцілити в ангела», «щоб убити народ, спочатку/ Треба вбити душу його», «із пісні починається народ».
Поету одеської школи властиві формальні пошуки, освоєння динамічних і суперечливих тем новітнього часу, філософське переосмислення історичного досвіду.
Своєрідність поетичного доробку В. Сагайдака визначається тематичною різноманітністю, поєднанням трагізму з іронічно-медитаційним поглядом на світ і себе у ньому, хоча це не заважає йому бути тонким ліриком. Він володіє широкою гамою поетичних форм, серед них — римовані речі, в тому числі пісні, різні типи сонетів, верлібр, ритмічна проза, тривірші.
Зблиски інтуїтивного світовідчування та передбачення поєднуються у творах із сповідальною відвертістю і малюванням словом.
Творчість Василя Сагайдака самовизначена як така, що, мабуть, не належить до жодного напряму, течії, стилю, до жодних «ізмів». Поетичний стиль письменника досить своєрідний, інколи незвичний, але дуже цікавий. Кожен, хто буде читати-слухати його поезію, винесе власне, індивідуальне бачення світу автора.
Я пас отару на пологих схилах І в курені із сіна ночував, Коли мене царівна запросила. Дала корону і сказала: «Прав…».
В моєму розпорядженні, мовляв, — І замок біля моря і вітрила. І я повірив, бо її кохав, Й вона мене, здавалося любила.
В такі хвилини не печуть вагання. Не розрізняв я смерку від світання. В дорозі від утіхи до гріха
Не знали чуби спину і спочинку. Коли ж заснув у втомі на хвилинку — Прокинувся у ролі пастуха.
* * * Ти крадькома плакала, Коли я спалив Свої давні вірші.
«Нічого, — казав я тобі, — Невдовзі Я напишу кращі».
Я написав тисячу поезій, Видав кілька книжок, А ти заперечливо похитуєш головою І згадуєш забуті рядки.
Не знаю, хто із нас Має сьогодні рацію. Проте припускаю, Що попіл відгаслих вогнищ Нас інколи більше гріє, ніж полум’я ватр, Які розпалюєм нині.
ЕПІГРАФ СИНОВІ
Заповідаю з осторогою, Бо не чекаю з неба див, — Аби лиш хтось ішов дорогою, Яку я мучив і любив.
А більшого мені не хочеться. Доспіли ягоди шипшин І роздають ознаки почесті Вітрам, що віють з верховин.
Не всі тугі вогнисті ягоди Впадуть доніч дощам й вітрам. Перегуде осінній ярмарок Й усіх примирить тихий крам.
Немов мені, нехай і синові Осяють ночі темних зим Червоні ягоди шипшинові Своїм паланням золотим.
МАМИН ПОРТРЕТ ШЕВЧЕНКА
Блищання досвіту сиваве Стирає темінь із вікна. Шевченка мама вишиває На білім крайці полотна. Сусідка скаже: «Краще свитку Пошила б дітям. Жаль гроша…» Вона кладе до нитки нитку, Як водить пальцями душа.
Її нікому не позичиш. Сама ж не відає, чого Такі лягли йому зіниці, Таке мережиться чоло.
Коли й знайдуть несхожість люди, Хай не шукають тут олжі, Бо їй таким Шевченко буде, Яким побачився в душі.
* * * Ого, куди закинуло вас, лорде: Де Ізмаїл, а де туманний Лондон. Туди й найкращий кінь не доірже. Богиня долі вас не стереже.
Та й що за сенс накласти головою За край чужий, його народу волю? Сьогодні знає навіть потурнак — Своя сорочка ближча, як-не-як…
Стою. Мовчу. Між мурами фортеці, Хапцем шикує військо тіней вечір І на точилах соняхів заблуканих Гострить наскісних променів шаблюки.
Заходить сонце. Темінь історична Різьбить на мурі Байрона обличчя. Метких очей безжальна прямота. Довгастий ніс. Затиснуті вуста…
Та раптом губи ніби ворохнулись, Якісь слова у сутінках війнули. Дочув кінець: «Як йдеться про свободу, Нема чужого на землі народу».
* * * Поет, що жар розносив голіруч, Аби усім світились гнізда вогнищ, Замкнувся із середини на ключ — Не докричиш і дзвоном не дозвониш.
Невже душа, наслухавшись образ, Затерпла і зневірилась у добрім, Тож зачинилась на непевний час, Неначе магазин на переоблік…
Чи будуть завтра по старій ціні Добро і милосердя, віра й правда, Чи станеш знову говорити «ні», Коли всі «так» фальшивим хором правлять?
У чорнокрилім натовпі ворон Й ворона біла пір’ячком чорніє. Щасливий, хто сповідує шаблон І вічми, ніби пам’ятник, скляніє…
Чи в ньому теж невборканий Ікар Поволі перекинувся в ізгоя?.. Він був учора. Мовив, що чекав, Покіль на пальцях опіки загояться.
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
СЕЙСМОЛОГІЧНИЙ СВІТ ВАСИЛЯ САГАЙДАКА