Як на мене, не буває щасливішої людини, ніж та, котра зуміла знайти своє покликання у житті. І не має особливого значення, в якій сфері воно проявилося: у мистецтві, медицині, сільському господарстві чи в інших важливих напрямках людської діяльності. Головне тут — щоб виконувана робота приносила задоволення тобі і користь суспільству.
Саме так склалося у житті героя цієї оповіді — капітана Вадима Івановича Сінкевича. Ми не були знайомі особисто, але саме про цього воїна-достойника мені порекомендував написати військовий комісар Доброславського територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковник Олег Іванович Номеровський. «Військова служба — це його покликання», — запевнив військком.
Новогригорівка — звичайне село на Миколаївщині. Робота більшості його мешканців пов’язана із сільським господарством та суміжними з ним професіями. Тут у 1993 році в родині Івана Івановича та Наталі Іванів-ни Сінкевичів народився син, якого нарекли Вадимом. Біографія хлопчини нічим особливим не відрізнялася від його однолітків. Позаду залишилися безтурботні, щасливі роки дитинства, навчання у Вознесенській гімназії №1. Й ось Вадим — уже доросла людина і має самостійно торувати свою життєву стежину. Звичайно, можна було б піти батьківськими слідами: стати, як тато, землевпорядником або, як мама, — бухгалтером. Дехто з його ровесників так і вчинив, і цілком задоволений власним вибором.
Та випускник гімназії Вадим Сінкевич аж ніяк не шукав простих життєвих доріжок. Він з юних літ зробив серйозний вибір: бачив себе лише військовим. Є така професія — захищати Батьківщину. Тож твердо вирішив вступити до Київського військового інституту телекомунікацій та інформатизації.
Після успішного закінчення цього закладу молодого лейтенанта скерували в одну з військових частин, де призначили командиром взводу зв’язку, а згодом, уже в званні капітана, — батареї.
Понад два з половиною роки із п’яти загального військового стажу офіцер служить у зоні бойових дій на сході України.
— Бували дні, — розповідає капітан Сінкевич, — коли ворог до півсотні разів на добу обстрілював з артилерії наші позиції. Але й за шквального вогню наш підрозділ продовжував виконувати своє бойове завдання — визначав точні координати знаходження ворожих літальних апаратів.
Зізнаюся, мій співрозмовник виявився дуже скупим на розповіді про бойові будні. Мовляв, воїни просто виконують свою звичайну роботу — захищають територіальну цілісність країни. Й аж якось важко було повірити, що цьому досвідченому бойовому офіцерові — капітану Сінкевичу — сповнилося лише 27 років.
Отже попереду — ще ціле життя і я бажаю моєму співрозмовникові, щоб воно було не таким суворим, як перші роки його професійного становлення, щоб і його, і побратимів, з якими він боронить нашу державу, беріг Господь, і щоб над усією Україною якомога швидше переможна замайоріли наші синьо-жовті стяги. Міцного здоров’я, родинного благополуччя, вагомих бойових звершень вам, дорогі захисники нашої Батьківщини!
Іван РАФАЛЬСЬКИЙ
смт Доброслав.
ПОКЛИКАННЯ ВАДИМА СІНКЕВИЧА