27 грудня минає 65 років від дня народження багатьом не тільки у Балті пам’ятного Павла Стефановича Кольцова, колишнього кореспондента й диктора районного радіомовлення.
Я познайомився з ним у другому півріччі 1979-го, коли прибув до Балти на роботу відповідальним секретарем районної газети «Народна трибуна». Павло тоді працював на меблевому комбінаті, де його знали не лише як досвідченого й сумлінного робітника-заточувальника, а і як секретаря комсомольської організації, громадського активіста й дописувача до «районки». Уже тоді він був, як мовиться, цінним позаштатним автором — робкором. Часто подавав не просто замітки, а цікаві розповіді про передовиків виробництва, кращих представників робітничого класу нашого міста. Це, певною мірою, завдяки йому (а також деяким іншим авторам) у «Народній трибуні» десять чи й більше років трималася популярна серед читачів рубрика «Високе ім’я — робітник». Попервах Павло писав російською мовою, а згодом почав успішно опановувати українську.
Й ось, мабуть, долею судилося Павлові Кольцову, молодому, енергійному, вдумливому й оптимістичному, 1983 року влитися у колектив «Народної трибуни», обійнявши непросту посаду кореспондента-радіоорганізатора й за сумісництвом — диктора радіомовлення. Він з ентузіазмом узявся за справу. І незабаром його роботу визнали успішною і колеги-журналісти, і слухачі районного радіо, і читачі газети. Бо ж поряд з підготовкою радіопередач Павло писав до газети замітки, репортажі, статті, зрідка й гуморески, а також робив для неї фотознімки.
Як працівник це була людина дуже відповідальна, котра не уникала доручень, прагнула добре їх виконувати, прислухалася до порад досвідчених журналістів, і водночас — ініціативна та оперативна. Комунікабельний, товариський, Павло мав безліч знайомих у різних організаціях і на підприємствах Балти, швидко навів контакти із представниками багатьох господарств району, що допомагало йому знаходити різну інформацію, готувати матеріали як для радіопередач, так і для газети. А ще він підтримував тісний зв’язок з Одеським обласним радіо, куди регулярно передавав інформації з Балтщини. Тож не випадково вважався там одним з кращих місцевих радіокореспондентів, за що чи не щороку отримував заохочення.
І нині чимало мешканців району пам’ятають його дикторський голос: «Говорить Балта!». До речі, дехто із знайомих при зустрічі так і звертався до нього: «Говорить Балта!». Важливо, що радіокореспондент умів знаходити спільну мову з різними людьми, відтак готував цікаві інтерв’ю та репортажі, зокрема й виступи у прямому ефірі — безпосередньо перед мікрофоном у студії радіовузла.
У «Народній трибуні» Павло зумів сформувати коло позаштатних авторів, які часто зверталися саме до нього з проханням підготувати матеріал до газети. З ним підтримували постійні робочі стосунки праців-ники міліції, державтоінспекції, пожежної і технічної охорони, медицини та культури, різних громадських, профспілкових, спортивних та інших організацій. Але особливо Павло Кольцов любив писати про ветеранів війни, а також спортивні репортажі, які в нього виходили вдалішими, ніж в інших авторів. І невипадково, бо він був не просто шанувальником спорту, а членом відомого балтського волейбольного клубу Володимира Фролова та активістом місцевого шахово-шашкового клубу. Він залужено вважався одним з кращих у районі шашкістів (виконував норму кандидата у майстри спорту) й на рівні першорозрядника грав у шахи.
Попри велику професійну завантаженість, у перші ж роки роботи в редакції Павло Кольцов вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка й успішно закінчив заочне навчання. Це дало йому змогу підвищити фаховий рівень, зокрема й мовний.
Так склалося у непрості 1990-ті, що в «Народній трибуні» відбулося скорочення кадрів, і після понад 11-річної роботи в ній (найдовше від усіх на цій посаді) у грудні 1994-го Павло Кольцов перейшов працювати кореспондентом у щойно засновану незалежну газету «Балтський вісник». Там йому відкрився ще ширший простір для втілення журналістських задумів і здібностей, хоч умови праці були не з кращих і складніша специфіка роботи. Але, як в «Народній трибуні», він повсюдно користувався повагою: і серед різних керівників, і серед рядових працівників, і в журналістських та читацьких колах. Прикро, що «Балтський вісник» проіснував лише кілька років. Він відіграв позитивну роль у подальшому розвитку місцевої преси. Павлові Стефановичу, як і деяким іншим газетярам, довелося зазнати безробіття та інших життєвих труднощів, але він завжди залишався оптиміс-том, підтримував дружні зв’язки з колегами-журналістами.
У ті ж роки, за матеріальних нестатків, на плечі лягло ще й чимале побутове навантаження. Як голова сім’ї зводив будинок (на це пішло більше десяти років), утримував домашнє господарство. Павло Стефанович виховав двох чудових дочок, яких дуже любив. Для них, як і для колег та друзів, був добрим помічником і порадником, вірним товаришем.
На жаль, тяжке онкологічне захворювання передчасно обір-вало життя цієї чудової людини. П’ять років тому, в жовтні 2015-го (не дожив до пенсійного віку лише два місяці), перестало битися серце мого колеги і друга — цього вихідця з робітничого середовища, який став справжнім звитяжцем пера й мікрофона.
Як я уже зазначав, Павло Кольцов починав друкувався в «Народній трибуні» під рубрикою «Високе ім’я — робітник». І своїм життям, і журналістською працею він гідно підтвердив високе звання робітника пера й мікрофона.
Михайло ГЕРШКОВИЧ.
м. Балта.
РОБІТНИК ПЕРА І МІКРОФОНА