АНАНЬЇВСЬКА СТОРІНКА ЖИТТЄПИСУ ПІДДУБНОГО

Наприкінці листопада в Ананьєві урочисто відкрили першу в Україні меморіальну дошку легендарному українському богатиреві, на якій викарбувано: «На цьому місці знаходився будинок спортклубу, в якому у 1920 році працював тренером з вільної боротьби шестиразовий чемпіон світу Іван Максимович Піддубний».

Ініціював цю знакову подію директор Історико-художнього музею імені Євгена Столиці (філія Одеського художнього музею) Олександр Шхалахов. Необхідні кошти на виготовлення пам’ятної дошки люб’язно пожертвувала уродженка Ананьєва, депутатка Київської міської ради Алла Шлапак.

Краєзнавець Олександр Шхалахов розповів, що український професійний борець, атлет та артист цирку, шестиразовий чемпіон світу, кавалер французького ордена Почесного легіону Іван Піддубний був вихідцем з бідної української родини, але завдяки своїй карколомній спортивній кар’єрі звичайний портовий вантажник для цілого світу став символом потуги, сили й незламності українського характеру.

Народився майбутній богатир 8 жовтня 1871 року в родині спадкового козака Максима Піддубного в селі Красенівці, поблизу Золотоноші, на Полтавщині (сучасна Черкаська область). Прапрадід Івана в 1708-у під Полтавою спільно з козаками Іракліївського куреня лицарства Низового під проводом кошового отамана Костя Гордієнка та козацьким військом гетьмана Івана Мазепи воював проти Московії за суверенну Україну.

Чи не єдиним багатством, що дісталося у спадок хлопцеві, було богатирське здоров’я і прищеплені з дитинства чесноти: працелюбство, любов до рідного краю і висока моральність. Перший шестиразовий чемпіон світу з греко-римської боротьби, найсильніша людина планети, «чемпіон чемпіонів» Іван Піддубний провів близько двох тисяч переможних двобоїв. Борця намагалися підкупити й навіть убити. Та справедливо визнавали найсильнішим в історії спорту: свій останній бій він провів у 70-річному віці.

Іванові Піддубному аплодували у 100 містах Російської імперії та 50 країнах. У буремні 20-ті роки ХХ століття богатир виступав в Одесі, але життєві негаразди та матеріальна скрута змусили ненадовго переїхати до Ананьєва і влаштуватися у місцеву спортивну школу тренером з вільної боротьби та важкої атлетики. Стародавня будівля не збереглася. Зараз на її місці по вулиці Пушкіна стоїть глядацька зала міського будинку культури. Також атлет роз’їжджав найближчими містечками і заробляв на хліб цирковими виступами. Про ананьївський період у житті Іванна Піддубного є чимало задокументованих свідчень очевидців.

За легендою, в один з літніх днів 1920 року на ананьївський базар прийшов кремезний, явно не місцевий чолов’яга з великими, пишними вусами. Ходячи по рядах з кінською збруєю, він шукав колесо для воза. Один з місцевих стельмахів (так називали виробників возів, коліс та іншого кінського інвентарю), який вважався кращим у містечку майстром, почав нахвалювати свій товар: «Беріть у мене, пане! Кращого колеса на всьому базарі не знайдете! Найміцніші у мене, вам будь-хто це скаже!». Пишновусий чоловік взяв у руки одне з коліс, що лежали перед ним на землі. Піднявши його, він раптом розставив ноги й, міцно крякнувши, стиснув колесо руками, від чого воно жалібно заскрипіло й... хруснуло навпіл! «Що ж ви робите?!» — заволав щосили стельмах. «Так ви ж самі казали, що міцнішого й кращого колеса мені тут не знайти. Ось я і перевіряю», — відповів покупець з посмішкою.

Така ось красива легенда живе в Ананьєві про українського богатиря.

— Цю історію я почув, коли вже було зібрано достатньо свідчень про перебування в Ананьєві всесвітньо відомого чемпіона з боротьби Івана Максимовича Піддубного, — поділився директор музею Олександр Шхалахов. — Краєзнавча розвідка про легендарного атлета почалася зі спогадів ананьївського старожила Феофана Кателіна, які зберігаються в нашому музеї та підписані ним особисто. Там записано, що в 1920-у Іван Піддубний разом з партнером Солоневичем викладали боротьбу і важку атлетику. А восени того ж року його відізвали до Одеси. Окрім цього, своїми спогадами поділилася Таїсія Гнатівна Зубкова, яка в одній зі своїх статей писала, що її батько свого часу ходив займатися боротьбою до Піддубного.

Мене також зацікавило прізвище Солоневич, яке згадував у своїх спогадах Феофан Кателін. Прискіпливо покопавшись в інтернеті, я був вражений великим масивом матеріалів про цю неординарну особистість. По-перше, Іван Лук’янович Солоневич був одним з основоположників самбо. Він — автор методички «Самооборона і напад без зброї» для видавництва НКВС РРФСР (1928). Однак найбільшу популярність у світі пізніше отримав як теоретик монархізму та автор цілої низки критичних книжок про СРСР («Росія в концтаборі» та інші).

Досліджуючи життя й діяльність Івана Солоневича та його брата Бориса, краєзнавець дізнався, що обидва вони активно займалися спортом, зокрема й боротьбою. У кінці 1919-го — на початку 1920-го Іван Солоневич перебрався з Києва до Одеси, де боровся проти червоних (на боці денікінців), встиг посидіти у в’язниці, а потім почав співпрацювати з більшовиками. І в 1920-у йому вдалося отримати комісарський мандат для роботи в містечку Ананьїв. У своїх мемуарах він з гумором згадував: «Я чомусь був інструктором з кооперації. В кооперації я не розумів нічого, але, з іншого боку, і кооперації ніякої не було. Тож мої функції особливою складністю не відзначалися». В Ананьєві Солоневичі організували «бродячий цирк», гастролювали по селах, влаштовуючи для селян силові виступи, борцівські та боксерські поєдинки. Певний час вони виступали спільно з Іваном Піддубним. Плату отримували харчами.

Ось так остаточно підтвердилася правдивість про «ананьївський період» у житті Івана Піддубного.

Під час подальших розвідок Олександр Шхалахов дізнався, що про заняття боротьбою з Піддубним в ананьївському спортклубі згадував Мефодій Семенович Боркар (рідний дід місцевої журналістки Вікторії Урбан). Анна Прокопівна Лаврик розповідала про свого батька Прокопія Чубарева, який також тренувався у знаменитого борця.

Потрібно відзначити, що 1920 рік в історії Ананьєва був дуже непростим. Якраз тоді вирували повстання селян проти більшовицької влади. Відомо про бунти в селах Липецьке, Точилове, про розстріл з бронепоїзда повсталих у Селиванівці. У самому місті діяло антибільшовицьке підпілля. А квітневе повстання в Ананьєві підтримали частини Армії УНР, що перебували в Першому Зимовому поході…

У багатьох містах України (Дніпрі, Львові, Києві та інших) існує 17 вулиць, названих на честь Івана Піддубного. У його рідному селі Красенівка встановлено пам’ятник і проводиться традиційне свято богатирської сили. Увічнений Іван Максимович і в російському Єйську, де проживав з 1927 року до самої смерті. В Ананьєві є провулок Піддубного, а тепер встановлена і перша в Україні меморіальна дошка цій людині-легенді.

Цю знакову подію не оминули увагою голова Ананьївської міської ОТГ Юрій Тищенко і голова райдержадміністрації Максим Бритков, представники культури та громадськості. На жаль, місцеві самбіс-ти її проігнорували.

На урочистостях Олександр Шхалахов розповів присутнім (на знімку) про маловідомі моменти з біографії Івана Піддубного, навів беззаперечні докази та підтверджені факти про його перебування в Ананьєві. А ще відзначив прагнення спортсмена почуватися українцем навіть на чужині. Краєзнавець з великою вдячністю відгукнувся про людей, які доклали зусиль, аби подія стала можливою. Це, передусім, спонсор виготовлення гранітної дошки Алла Шлапак. Цінними спогадами поділилися Володимир Асетянов, Ганна Цуркіна, Ніна Оцел, Людмила Шорник та інші. На їх підставі і вдалося відтворити достовірну хронологію та відновити історичну справедливість.

Олександр Шхалахов також зазначив, що потрібно увічнити і славетного мецената Євгена Чикаленка та композитора й педагога Миколу Вілінського. Доречно нагадати, що завдяки енергійному і патріотично налаштованому директорові музею на будівлі школи у Коханівці встановлено пам’ятну дошку заслуженому майстрові народної творчості України, уродженцеві цього села Ростиславу Палецькому (1932 — 1978).

Приємно відзначити, що новообраний міський голова Юрій Тищенко виявив бажання допомогти у втіленні в життя майбутніх проєктів, які сприятимуть посиленню інтересу людей до славної історії нашого Ананьєва.

Юрій ФЕДОРЧУК.
м. Ананьїв.