Недавньої листопадової пори в багатьох на устах були події Майдану, багато говорилося про Революцію Гідности. Ми згадували героїв Небесної Сотні, а разом з ними — героїв сучасної російсько-української війни. Не сміємо забувати про ті події, про наших співвітчизників, завдячуючи яким живемо у вільній країні, і в нашім домі досі не розпаношились захланні зайди. Певна річ, у плин життя вплетено різні нотки — і сумні, трагедійні, коли країна переживала серйозні випробування, й веселі та радісні. А вже які ми є, кожен зі своєю пам’яттю і своїми думками, така й держава наша.
Цієї, недавньої ще, осені до спогадів про ті не надто віддалені від нас у часі тривожні дні та роздумів про нинішні вибоїсті шляхи миру долучився сучасний український плакат. Цілу виставку своїх робіт під назвою «(Не) замість зброї» привіз зі столиці художник Микола Гончаров (на знімку). А розмістилася вона у виставковій залі Історико-краєзнавчого музею, що по вул. Ланжеронівській.
Ми можемо перемкнути нецікавий нам канал, сайт, пропустити газетний матеріал. А плакат — завше перед нашими очима. Бачимо їх немало, але чи той це плакат, який доконче потрібен сьогодні?
«Революційне мистецтво розповідало (в час Майдану. — Авт.) в дохідливій та невербальній формі про не надто зрозумілі для більшости світової спільноти події в Україні, набуваючи при цьому різних форм і змісту». Це слова Ігоря Пошивайла, генерального директора Національного музею Революції Гідности, мовлені ним два роки тому в Одесі на відкритті мистецької виставки «Майдан. Прос-тір творчости» в Літмузеї. Неймові-рна виставка студентів-дипломників мистецької академії. На ній було все, пов’язане з Майданом: різні зображення — на брезенті наметів та на склі вітрин, старій жерсті, дерев’яних щитах та захисних касках будівельників… А також вирізані, склепані, зварені, зшиті, з’єднані докупи арт-об’єкти Майдану. «Тоді, в розпал подій, за-пропонував студентам облишити попередні теми і випробувати в дипломних роботах не вживану досі методичну концепцію: ідея єдина — Революція Гідности. Хоча зазвичай теми дипломних робіт затверджуються кафедрою наприкінці травня. Листопад радикально змінив цей порядок», — згадував тоді професор Віталій Шостя, керівник навчально-творчої майстерні графічного дизайну Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.
Та унікальна виставка ще й понині в пам’ятку. Особливо запам’яталась серія плакатів «Апостоли Гідности. Відважний щит України», кожен з яких вражав безжальною, точною метафорою. Лише кілька прикладів.
Два ряди — один під одним — патронів, під нижнім — дві цифри: 46 (товарний код РФ) і напис: кожна копійка за російський товар повернеться кулею.
Ще один плакат: автоматний ріжок у вигляді телевізійного пульта, поряд — напис: вбивча зброя сучасності — ЗМІ.
І ще: унітаз у вигляді голови, куди напхано назви російських друкованих та інших ЗМІ, а на виході — чорний бруд з ворожими цитатами. Назва всієї серії: «Це медіа війни»…
Про той вернісаж згадували й на відкритті виставки актуального плаката «(Не) замість зброї» авторства Миколи Гончарова — учасника Майдану, випускника факультету книжкової графіки вже згаданої академії, а нині — провідного художника Національного музею Революції Гідности. Згадували й іншу, давнішу виставку, на зламі 1980—1990-х. Тоді зі всіх великих вітрин Дерибасівської перепиняли одеситів актуальні під ту пору плакати. Не випадковими були ці спогади про минулі виставки, вони ніби нагадали, що мистецтво плаката завжди потрібне, завжди привертає до себе увагу, тому що воно завж-ди актуальне — коли воно є дійсно мистецтвом. Шкода лишень, що з-поміж великого загалу художників тільки одиниці беруться за плакат. Може, тому, що цей жанр вимагає не лише особливого мистецького таланту, а й особливого мислення.
Микола Гончаров — один з таких креативних мистців. Не знайшовши в той непростий час зацікавлення видавництв книжковою графікою, подався в рекламу, а вже по тому захопився плакатом. Свої твори він називає «короткими віртуальними меседжами».
— Несу свою емоцію, рефлексую на оточуючий світ, на події, що відбуваються в країні. Всі ці плакати створені з початку російсько-української війни. Керівництво музею запропонувало цю пересувну виставку, а я вибрав концепцію. Хотів би серед цих плакатів, на яких нема зброї, знайти такий постер, де найменше було б війни. Найулюбленіші мої твори — ті, на яких нема зброї, — каже художник.
Проте сьогодні, якщо мистець обрав для себе такий жанр, працює на замовлення власного серця, важко абстрагуватися від того, що відбувається. Саме тому артисти, майстри живого слова, музиканти їздять на передову, виступають перед захисниками України. Бував там зі своїми творами і Микола Гончаров. Його плакати — це його особистий внесок у майбутню перемогу.
Ось, наприклад, серія «Борітеся — поборете!», яку відкриває Тарас Шевченко, стоячи на постаменті з рушницею на плечі; далі — Григорій Сковорода з автоматом. Ще плакати: балалайка у формі автомата; заґратований національний символ кримських татар, під ним написано REPRESSiON; танк з п’ятикутною зіркою, поряд напис: «Вход на пляж». Художник пояснює: так могло бути й в Одесі… Далі — плакати: пістолет з пташкою замість прицільної мушки; бандура з цівкою автомата замість грифа… Або ось: козак у позі Мамая з балалайкою в руках, поряд слово: «суржик».
У всіх плакатах пульсує жива думка, вони промовисті й дохідливі, одразу впадають в око. А найважливіше — емоція автора, яка випліскується через зображення, вдалий образ, точну метафору, що покликані знайти відгук у людини, котрій, властиво, й адресується плакат. До звичайної, як мовиться, людини, отого розчарованого українця. І, хтозна, цілком можливо, що в тих плакатах отримають якийсь наратив декотрі «втомлені» війною, які війни цієї так і не відчули, не прийняли в свою душу всіх її наслідків, усього безміру людського горя.
Мистецтво Миколи Гончарова яскраве, промовисте, лаконічне. Свою думку він формулює точним образом, яскравою барвою. Чи зброя воно? Само по собі мистецтво не може слугувати зброєю. Воно несе гуманістичний посил, покликане уславляти життя, його красу. Твори Миколи Гончарова здатні давати певність і моральну силу тим, хто збройно захищає нашу Вітчизну. Він каже, що був би щасливий малювати квітку, жінок, зрештою, творити книжкову графіку. Та поки що мистець іде у своїй творчості за велінням серця.
У час війни легко уявити ці плакати — ефектні, разючі, з крилатими написами — на вулиці, у місцях найбільш залюднених. Рівно ж у парку чи сквері, де людина відпочиває або прогулюється. Вони, без сумніву, необхідні зараз не так у виставкових залах, як там, де легко можуть потрапити в поле зору, передовсім, людям розчарованим, озлобленим труднощами, тим, кому «всьо равно». Неважко уявити їх, ці плакати, на білбордах замість учепливої реклами, а ще краще — на невисоких, у людський зріст, сіті-лайтах на широкому хіднику. Бо ж не для виставкових залів, справді, творяться плакати.
Роман КРАКАЛІЯ.
СУВОРОЮ МОВОЮ ПЛАКАТА