Гортаючи сторінки книги «Закоханий в українське слово»: до 170-річчя від дня народження Михайла Комарова: зб. матеріалів / упорядн. Л.М. Бур’ян; ред. І.С. Шелестович; рецензент Г.В. Закіпна. — Одеса, 2016. — 517 с., 18 с. іл. — (Серія «Одеса в іменах і документах»), звернув увагу на розділ, де вперше оприлюднені листи Богдана Комарова (1882 — 1975), сина Михайла Федоровича, — ботаніка, бібліографа, заслуженого діяча науки Таджицької РСР, до багаторічного співробітника Одеської національної наукової бібліотеки, письменника, заслуженого діяча мистецтв України, дійсного члена Наукового товариства імені Тараса Шевченка Григорія Зленка (1934 — 2015).
Слід з пошаною відзначити, що в своєму творчому доробку Григорій Дем’янович присвятив Михайлові Комарову та його родині більше сотні публікацій, проте листи є й надалі залишатимуться цінним самостійним джерелом для вивчення життєвого і творчого шляху видатного українського бібліографа, фольклориста, письменника, культурного і громадського діяча Одеси кінця XIX — початку XX століть та його не менш видатних друзів-сучасників. І серед них насамперед потрібно назвати славетні імена велетнів україн-ської культури — Лесі Українки, Івана Франка та Михайла Коцюбинського.
Не вдаючись до історичного аналізу їх багато-гранного літературного й особистого спілкування з М.Ф. Комаровим, спробую розглянути епістолярну спадщину видатного одесита та членів його родини з точки зору місцевого краєзнавства. Один з таких пізнавальних аспектів — питання щодо місць постійного мешкання письменника Михайла Коцюбинського під час його тимчасових відвідин чи тривалішого перебування в Одесі — й зацікавило мене під час ознайомлення зі змістом цих листів.
Як приклад, у листі від 21 грудня 1969 року Богдан Михайлович, відповідаючи на цілу низку раніше окреслених Григорієм Зленком питань, що й дотепер залишаються важливими для осмислення фактологічної сутності нашої культурно-історичної спадщини, подає таку інформацію:
«…3(2). Пам’ятаю, що Мих. Коцюбинський бував в Одесі і, зокрема, у нас вдома. Де зупинявся, з ким зустрічався — не пам’ятаю. Тоді я був хлопцем-школярем. Це були 90-ті роки. Був М. Коц. один раз і з своєю дружиною. Приходив на свято «з візитом» і залишив візитову картку з на-друкованим написом: «Віра і Михайло Коцюбинські» (с. 428).
Отже, свідчення Богдана Комарова, зафіксоване у цьому листі, лише підтверджує факт відвідин письменником квартири Комарова за адресою вул. Жуковського, 27 (що загальновідомо), однак не дає чіткої відповіді про місце його зупинки й мешкання в Одесі в тому історичному проміжку часу. Саме ці обставини невизначеності й підштовхнули мене до детальнішого ознайомлення з біографією М.М. Коцюбинського та результатами проведених досліджень.
У цьому сенсі досить високої оцінки заслуговує копітка пошукова робота, виконана працівниками Одеської національної наукової бібліотеки. Маю, зокрема, на увазі видання «Михайло Коцюбинський в Одесі. Бібліографічний покажчик літератури» (Одеса, 1994), в якому простежуються зв’язки письменника з нашим містом із 1892 року й зафіксовані навіть його зустрічі з такими видатними в майбутньому науковцями-епідеміологами, як Данило Заболотний та Яків Бардах. Автори цього видання, посилаючись на спогади дочки письменника Ірини Михайлівни (див.: Коцюбинская И.М. Михаил Коцюбинский. Серия «Жизнь замечательных людей». /Пер. с укр. Т. Стах. Москва, «Молодая гвардия», 1969. — 192 с.), стверджують, що під час перебування в Одесі з лютого по грудень 1894 року Михайло Михайлович мешкав за адресою: вул. Манежна, 12 (с. 25). Саме в той період за рекомендацією Михайла Комарова він був працевлаштований на пос-тійну роботу в Одеську філоксерну комісію і часто вирушав в експедиції.
Подальші короткі зупинки письменника в Одесі, пов’язані з транзитними переїздами до Бессарабії, Криму чи Вінниці в 1894, 1895 та 1896 роках, за місцеперебуванням залишаються не встановленими.
Відомо також, що після відкриття пам’ятника І.П. Котляревському в Полтаві у вересні 1903-го Михайло Михайлович їздив до Херсона, відвідував Миколаїв, звідки поїхав до Одеси. З ким з одеситів він познайомився і спілкувався тієї осені —достеменно не відомо.
Важливою ланкою в дослідженні цієї теми стало ознайомлення з чотирма унікальними томами «Листів до Михайла Коцюбинського» (Київ, Ніжин, 2002—2004), підготовленими до друку Чернігівським літературно-меморіальним музеєм М. Коцюбинського разом з Інститутом літератури імені Т. Шевченка НАН України. Їх, до речі, видано коштом Ліги українських меценатів та НТШ у Нью-Йорку. Натхненником й організатором видання був тодішній директор музею, внук письменника Юлій Романович Коцюбинський. Усвідомлюючи вагу історичного матеріалу, він зумів мобілізувати колектив на воістину титанічну працю з підготовки рукописів до публікації. Кількісні параметри цього видання вражають: 1200 листів від 265 адресатів, серед яких і відомі автори з Одеси: Михайло Комаров, Євген Чикаленко, Іван Липа, Микола Вороний та деякі інші.
Здебільшого зміст цих листів стосувався різних аспектів історії української культури, літературного процесу, видавничої справи. Цікавим є й те, що в одному з листів, а саме від 21 лютого 1903 року, зазначена адреса тодішнього помешкання поета Миколи Кіндратовича Вороного в Одесі: вул. Поштова, буд. №6, кв. 36 (т. 1, с. 179).
У листі Є. Чикаленка від 4 квітня 1909 року йшлося не лише про щире запрошення письменника відвідати родинний маєток Євгена Харлампійовича у селі Перешори Херсонського повіту, а й подано хвилюючий опис природи українського степу весняної пори: «…Якщо буде хоч з тиждень гарна, сонячна погода, то й до 3-го апріля цілина зазеленіє добре, але в ній, певне, ще не буде ніяких квіток, окрім «брандуш» (просвірників), а між 15 — 1 мая буде сон, горицвіт, кукурузка, чебрець та інше цілинне зілля, …од степу особливого нічого не ждіть, бо в Перешорах не настоящий херсонський рівний степ, як в східній частині Ананьївського повіту, у нас місцевість горувата, з лісками, бо ся частина повіту однохарактерна з Балтщиною. Тим часом все-таки цікаво подивитись і на наш степ, він має свої особливості. Хоч він вже ввесь ораний, а все-таки єсть такі круті схили, які ніколи не орались і мають характер вічної цілини, хоч і збитої з осені худобою. Ну, поїдемо, то самі побачите, тільки напишіть, коли поїдемо». Як відомо, ця поїзда з різних причин в історичній перспективі так і не відбулася.
Повертаючись до основної теми нашої роз-відки, слід зазначити, що провідну роль у встановленні другої одеської адреси письменника відіграло логічне продовження чотирьохтомника «Листів до Михайла Коцюбинського» (2002 — 2003 рр.), а саме наступне видання під назвою: «Я так поріднився з тобою» / упорядн. О. Єрмоленко, Н. Коцюбинська, Г. Степанець. — Київ. «Ярославів Вал». 2007, у якому були надруковані листи Михайла Коцюбинського до дружини Віри Устимівни. Зворушливу передмову до нього написав наш незабутній земляк — професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко. Він не тільки підкреслив його літературну цінність як цілісного твору, а й влучно назвав «епістолярною прозою», вартою уваги найширшої читацької аудиторії (с.16).
У надрукованих матеріалах особливо цікавим для мене виявився лист письменника з Одеси від 2 червня 1910 року. В ньому, зокрема, повідомлялося: «…Я пишу до тебе (до Віри Усти-мівни, дружини письменника. — Прим. автора) третій лист: один з Києва (з листом Русової), другий з дороги. Почуваю себе краще. Вчора надвечір приїхав до Одеси і спинився у Луценка. Нікого з земляків не бачив і, мабуть, не побачу. Сьогодні взяв білет на пароход, поїду пароходом «Levanzo» о 4 год. дня. О 2 год. їздив я на дачу Луценка, 15 верстов од Одеси, кіньми, над Хаджибеївський лиман, і дуже добре провів день…» (с. 220). Додамо, що в той час Михайло Михайлович їхав на лікування і відпочинок до сонячної Італії, на острів Капрі, де його очікували зустрічі і спілкування з Горьким, Шаляпіним, Буніним та іншими відомими діячами культури.
У листі згадане прізвище знаного одеського лікаря Івана Митрофановича Луценка (1863 — 1919), знайомого М. Коцюбинського з часів роботи в Одеській філоксерній комісії, одного із засновників одеської «Просвіти». Слід зазначити, що цьому видатному громадському, політичному та військовому діячеві, україн-ському націєтворцю вже в наш час встановлена меморіальна дошка за місцем його мешкання в Одесі: на вул. Пастера, 52.
Останні відвідини нашого міста Михайлом Коцюбинським припали на липень 1911 року. У відправленому до дружини листі від 15 липня він повідомляв про виснажливий переїзд морем з Криму до Одеси, про затримку в графіку прибуття судна до порту призначення, а відтак про за-пізнення на зустріч до австрійського консульства. Як результат несприятливих обставин — «…блукаю й скучаю в Одесі, де хмарно, холодно, вітер, пил і дим з асфальту. Почуваю себе добре. Здоров. Ще тільки 6 година, а я не знаю, що робити цілих 4 (години)....» (с. 249). Увечері потягом письменник попрямував до прикордонної залізничної станції Волочиськ.
Отже, підсумовуючи, на даний момент можна цілком ствердно говорити про дві встановлені адреси тимчасового мешкання Михайла Коцюбинського в Одесі: вул. Манежна, 12 та вул. Пастера, 52. З приводу цього хочу звернутися до культурної спільноти нашого міста про достойне вшанування пам’яті видатного українського письменника, хоча б, скажімо, в рамках гуманітарного проєкту «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО», який втілюється з метою поєднання з всесвітньою мережею креативних міст.
А наостанок — наведу рядки Володимира Сосюри з його віршів, присвячених Михайлові Коцюбинському в різні роки:
М. Коцюбинський
За те, що ти любив народ
і словом огненним про нього
будив в серцях людську тривогу
і звав до сонячних висот.
За те, що ти стояв в дозорі,
щоб жити радісно було,
і перед катом у покорі
не никло гордеє чоло.
За те, що ти у дні негоди
незламним був у боротьбі,
від незборимого народу
сіяє пам’ятник тобі.
Пам’яті М. Коцюбинського.
Живе в серцях твоє безсмертне слово
і до народу рідного любов,
немов зорі сіяння пурпурове,
хоч ти від нас давно уже пішов.
Ти з нами будеш вічно жити, жити,
як сяйво сонця, як вечірній спів,
ти так любив землі своєї квіти
і так, як квіти, ти людей любив.
Віддав Вітчизні ти свій дар чудовий,
любив ти все, що кликало вперед,
а ще любив ти непоборне слово,
в тобі жили художник і поет.
Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ: І ГІСТЬ, І ТРІШКИ ОДЕСИТ