Відомий письменник Леонід Пастушенко з гордістю розповідає про видатних українців, які зробили вагомий внесок у поступ всього людства.
Живучи під кривавим ярмом російської імперії, ми були певні, що радіо відкрив Попов, але нічого не чули про Марконі і Теслу, хоча весь світ визнає пріоритет саме за ними. Та коли вони мудрували над тим, як щонайдалі передати свій сигнал, український учений Пильчиков дбав про те, щоб прийняти цей сигнал якомога чистіше. Він, власне, створив цілу науку, яку згодом назвали радіокеруванням чи дистанційним керуванням різними процесами. Для оборони це було геніальне відкриття. Водночас, саме він відкрив і Курську магнітну аномалію…
Як же склалася доля цього харківського самородка? Коли він потрапив до лікарні, чиясь злодійська рука натиснула на курок пістолета. Згодом так само підступно було вбито й видатного українського помолога Симиренка, чиї яблука ми їмо й досі, та композитора Леонтовича, чий «Щедрик» лунає сьогодні всіма мовами світу. Хто стріляв, і досі не знає ніхто. Єдине, що можна сказати: стріляли україноненависники. Жоден патріот не міг підняти руку на таких людей.
Згадаю ще одного видатного вченого, котрий міг прославити нашу Вітчизну. Він зробив відкриття, про яке сьогодні знають усі, хто хоч раз користувався фотоапаратом, — просвітлення оптики. Завдяки йому об’-єктиви та спеціальні окуляри почали пропускати до 80—85 відсотків світла. Це була революція в оптиці для мікроскопів та перископів. Олександр Смакула став згодом найвидатнішим ученим у Массачусетському технологічному університеті. А ще раніше, коли працював у Німеччині, винайшов і монокристали бромйодиту талію, що їх почали використовувати німці у танках для нічного бачення. Але тоді це була чи не найбільша військова таємниця вермахту. А він же хотів жити і працювати в Україні! 1928 року навіть приїхав до Одеси. Та колишній вояк Української Галицької армії відчув, що в Україні починаються московські репресії, і встиг знову виїхати за кордон. Навіть сьогоднішні американські літаки-невидимки з’явилися завдяки відкриттю саме Олександра Смакули.
Любов до оптики привела 1931 року у фізінститут Геттінгенського університету й Остапа Стасіва. Молодий науковий співробітник працював там з такими вченими, як Борн, Франк, Гайтлер, Теллер, Нордгайм. Тут він започаткував новий напрям у фізиці твердого тіла — вивчення кінетичних параметрів дефектів. Та хто сьогодні в наших школах, навіть у вищих, чув хоч щось про професора Стасіва?
А про видатного геометра сучасності з Харкова академіка Олексія Погорелова? Це ж він, український учений, зумів розгадати задачі, сформульовані найбільшими математиками ХІХ — ХХ століть — Коші, Дарбу, Гільбертом, Вейлем, Мінковським, Фессетом, Бернштейном. Напередодні ж свого 80-ліття розв’язав і так звану «проблему О. Александрова», сформульовану видатним російським геометром у середині 1930-х. Певно, за це Б.Єльцин і подарував українському вченому… російське громадянство.
Серед визначних українських постатей, які справили значущий вплив на світовий науково-тех-нічний прогрес, зокрема Миколи Кибальчича, Юрія Кондратюка, Сергія Корольова, Володимира Вернадського, дедалі частіше згадують уродженця села Купка, що в Гайсинському районі Вінниччини, Стефана (Степана) Джевецького. Цей «руський исследователь и изобретатель», котрий помер 1938 року в Парижі, як пишеться у ВРЕ, почав свою трудову діяльність в Одесі конструктором підводних човнів. Ще 1879-го пірнули під воду два човни його конструкції. На одному з них було вперше застосовано перископ. 1880-го він сконструював перший підводний човен з електродвигуном. Разом з Олексієм Криловим розробив проєкт субмарини на 120 тонн, з паровими двигунами та екіпажем з 12 осіб. Цей проєкт здобув першу премію на міжнародному конкурсі в Парижі. Був відомий Степан Карлович і як конструктор надійних повітряних двигунів, тому його обрали заступником голови повітроплавального відділу Російського технічного товариства. А 1892-го його запросили до тодішньої технічної столиці Європи Парижа.
Свого часу англійський суднобудівник Томас Ендрю не зважив на пораду українського колеги Володимира Костенка про небезпечні недоліки в проєктуванні суден «Олімпік» і «Титанік». Саме через ці помилки англієць потонув разом зі своїм «Титаніком».
Уже цей побіжний перелік підтверджує, що Україні, українському народові є ким гордитися. Діти України ніколи не були жебраками й ледарями. А найталановитіші з них увійшли у світову науку та культуру. Згадаймо хоча б українських модерністів початку минулого століття, перед якими ставав на коліна й Париж!
Недавно, зокрема, сповнилося 34 роки від часу створення першого персонального комп’ютера. Винайшов його… українець Стефан(Стів) Возняк. Його батько емігрував із Західної України і працював інженером у компанії «Локхід». Штефан був вундеркіндом, ще змалечку захопився електронікою. Свій власний комп’ютер він запатентував 1976-го під назвою «Еппл-1».
Через сім років президент США присвоїв Штефанові Возняку найвищу національну відзнаку за прогресивні наукові досягнення. Про свій винахід автор сказав так: «Це була революція, мирна революція. І я щасливий, що був її часткою…».
Першу в Європі «електронно-обчислювальну машину» сконструював 1951 року академік Сергій Лебедєв з Київського інституту електротехніки. Без неї до комп’ютерів додумалися б значно пізніше.
Найвищу у світі Останкінську телевежу в Москві спорудили за проєктом вітряка, розробленого Олександром Шагреєм, який підписувався Юрієм Кондратюком і за чиїми розрахунками США висадили на Місяці астронавтів.
Батареями центрального опалення завдячуємо Василеві Кармазіну, а трамваєм — Федорові Піроцькому.
«Катюші», які допомогли перемогти фашистів, винайшов Олександр Засядько.
Міжнародна комісія визнала, з її слів, «здійснення першого в світі телевізійного пересилання за допомогою телевізійних електронних приймачів Борисом Грабовським (сином поета Павла Грабовського) та Іваном Бєлінським 1928 року». Натомість прозваний «батьком телебачення» В.Зворикін виготовив кінескоп 1929-го, а електронно-променеву трубку 1931-го. І не приховував, що придбав на це патенти.
1908 року Нобелівську премію одержав уродженець Харківщини — співзасновник ембріології, імунології, мікробіології та порівняльної патології Ілля Мечников, чиї предки були Сподаренками. Це він відкрив явище фагоцитозу — здатності кров’яних клітин організму знешкоджувати і знищувати смертоносні бацили. Тож без нього не було б ані протиепідемічних вакцин, ані антибіотиків. До слова, цей термін запровадив ще один наш співвітчизник, уродженець Нової Прилуки під Вінницею Зельман Ваксман, нобелівський лауреат 1951-го «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».
Серед емігрантів з України нобеліантами також були: 1971-го — уродженець Харкова та громадянин США Семен Кузнець — за обґрунтування тлумачення економічного зростання, яке привело до глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку, 1978-го — син українця з Волині Петро Капиця, за фундаментальні винаходи й відкриття в галузі фізики низьких температур; 1981-го — Роальд Гофман, уродженець Золочева на Львівщині, громадянин США — за розробку теорії переробки хімічних реакцій…
Директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин академік Юрій Пахомов запевняв, що «за науково-технічними розробками Україна була регіоном №1 у Союзі», бо «ми не мали собі рівних у винахідництві, раціоналізаторстві та дослідництві…».
То невже ми не здатні дати собі раду у власній державі?
Сповнена оптимізму, гордості за талановитих людей України, звертаю погляд на сьогоднішнє: як вам живеться і діється, «атланти»?
І чую, як Президент України В. Зеленський заявляє: «В Україні — кадровий голод…». О Боже! Де ж ти шукаєш кадри? У «95-у кварталі» їх, звичайно, нема.
За часів незалежності Україна здобула два технічні «Оскари», які присуджують за інженерні розробки в галузі кінематографа.
Вже не один раз наші школярі перемагали в світових конкурсах. Зовсім недавно двоє студентів заявили про серйозний винахід у літакобудуванні.
Сьогодні читаю повідомлення в газеті про надзвичайний успіх одеських юних музикантів, які привезли з Парижа (фестиваль-конкурс) 10 золотих медалей!
Чуємо про цікаві винаходи українських учнів у галузі оборонної промисловості, охорони здоров’я, комп’ютерних технологій. Чи бережуть цих дітей, дають їм можливості для розвитку? Цього ми не знаємо, а от США дуже уважні до наших юних талантів, створюючи їм якнайкращі умови для навчання й розвитку.
Плакати хотілося, коли слухала, як солідний учений науково-дослідного інституту бідкався, що нічим годувати піддослідних тваринок. А тим часом державні органи розпорядилися зняти з виділеного на наукові потреби бюджету мільярд для боротьби з коронавірусом! У результаті — ні науки, ні боротьби з корона-вірусом.
Про культуру говорити — то вже точно ридати хочеться… Яка галузь її розвивається? Книговидання? Театр? Живопис? Естрада? Якщо і є успіхи, то завдяки нашим талановитим «атлантам»! Кіно? Як сумно, що, маючи такі традиції, такі імена, ми все втратили… Поваги й захоплення гідні люди, які знімають фільми за свої кошти, економлять — й отримують нагороди на світових кінофестивалях!
Не встигла порадіти, що оживає кінематограф, з’являються українські фільми, аж тут удар «по тім’ячку»: заборона на фільми про Квітку Цісик, Олену Телігу, Лесю Українку — наших дорогих голубиць…
Хто заважає державним службовцям налагодити роботу телевізії? Реклама, новини, старі новини, кримінал, образ українця — такого собі «лоха», крадія, убивці, домашнього деспота… Соромно!
Недавно пішов із життя видатний композитор Мирослав Скорик. Невже він не заслужив хоч 15-хвилинного фільму про його життя і творчість? «Біжучого рядка» тут недостатньо!
Ставлення до культури у суспільстві як було на десятому місці, так і є. Недавні місцеві вибори це ще раз підтвердили. У багатьох кандидатів у депутати навіть слова «культура» не майнуло, крім партії «Європейська солідарність».
Про ставлення найвищих посадовців до мови й мовного закону свідчить хоч би й ситуація з уповноваженою з виконання Закону про мову, яка змушена була подати заяву на звільнення. Ні службового приміщення, ні секретаріату, ні житла їй не надали! Нинішній уповноважений веде себе скромно й тихо. Заопікувався ЗНО в той час, коли його втручання потребують справи з виконання Закону про українську мову.
Зате у ВР уже замахуються на перегляд мовного закону!
Ми всі пам’ятаємо трагічні події 2014 року в Криму. По-різному поводилися і державні чиновники, і військові, і населення. Хтось розгубився, хтось засумнівався, хтось пішов на зраду… Але ж як вирізняються на цьому тлі СПРАВЖНІ ЛЮДИ: і ті офіцери, які вивозили українську техніку з півострова, і ті учні морської академії в Севастополі, які заспівали Гімн України, коли міняли Український прапор на російський, і ті випускники в Сімферополі, які заспівали Гімн України «поверх» гімну РФ.
Які золоті люди у нас є! Чи знадобиться Україні їхній патріо-тизм, професіоналізм?
І врешті-решт: чи знайомий пан Президент хоч із одним випускником Академії управління при президентові? Думаю, вони б втамували «кадровий голод в Україні» і гідно послужили Українській державі й українському народові.
Валентина СИДОРУК,
член НСПУ, просвітянка.
м. Чорноморськ.
ЧИ Є В УКРАЇНІ КАДРОВИЙ ГОЛОД?
