Із 1888-го по 1913-й Леся Українка майже щороку приїжджала на Одещину лікуватися цілющими грязями Куяльницького лиману. В Одесі поетесу радо зустрічала і приймала у себе родина відомого бібліографа, етнографа та історика, засновника одеської «Просвіти» Михайла Федоровича Комарова. Подорожуючи краєм, Леся Українка милувалася аккерманськими мурами, бувала в містечку Шабо, де мешкала в родині швейцарських переселенців-колоністів Таранів. Спогади відобразила у циклі поезій «Подорож до моря».
Є красива легенда, що Леся Українка двічі побувала й у мальовничому місті Ананьєві. На жаль, не підтверджена жодними документальними свідченнями, окрім спогадів ананьївців Віри Євгенівни Баранової-Смеречинської і Бориса Пантелеймоновича Робула. Вони розповідали, що поетеса навідувалася до їхнього вчителя Михайла Орестовича Меделовича (1880—1944). Колишня гімназистка Ганна Петрів-на Пуйшель також згадувала, що Михайло Орестович спілкувався з Лесею Українкою, що вона була його гостею і що про це знали всі подружки гімназистки.
М.О. Меделович народився 10 січня 1880-го у селі Сербів Новоград-Волинського повіту в родині священника. У 1901-у закінчив Волинську духовну семінарію. Потім юнак навчався у Європі, де закінчив Тартуський і Празький університети. Володів багатьма європейськими мовами та збирав власноручні записи Бернарда Шоу, Ромена Роллана, Герберта Веллса, Томаса Манна, Стефана Цвейга, Івана Франка, Ольги Кобилянської, листування з Лесею Українкою...
Майже все своє життя Михайло Орестович працював у чоловічій гімназії Ананьєва вчителем словесності. У 30-40 роках ХХ століття очолював цей освітній заклад. Згасло життя вчителя у березні 1944 року, за кілька днів до визволення міста від фашистських загарбників. В останню путь його провели учні та кілька колег.
— У 1937 році я, вчорашній школяр, покинув рідний Ананьїв і лише у 1944-у на чолі полку повернувся, щоб звільнити його від ненависного ворога, — згадує почесний громадянин міста Борис Робул. — На другий день я був у квартирі Меделовича. Мене люб’язно прийняла Віра Михайлівна Глинська, яка оберігала його оселю. Там я несподівано розкрив таємницю стосунків Михайла Орестовича і Лесі Україн-ки. В одній кімнаті Глинська посадила мене в крісло, запалила свічки, зашторила вікно і запропонувала смикнути шнурок. Занавіска піднялася, і я, людина вільна від забобонів, відчув щось містичне. На мене дивилася жива Леся Українка! Її прекрасний портрет з рукою, простягнутою до книги на столі, створював ілюзію реальності…
Віра Михайлівна, задоволена ефектом, запропонувала заглянути у папки, що лежали біля торшера. Я був приголомшений ще раз. Більша з них була заповнена листами Лесі Українки, друга — листами її матері Олени Пчілки.
У мене було обмаль часу, тому швиденько переглянув деякі з них. Листи були прекрасного змісту. В них були ніжність, увага, турбота, повідомлення про життя спільних знайомих і літературні події. В одному з листів поетеси я прочитав: «Ми не винні, що нашому щастю завадили дві непреодолимі перешкоди…».
Віра Глинська розповіла, що Михайло Меделович познайомився з Лесею Українкою у студентські роки, перебуваючи в Єгипті. Там, біля підніжжя піраміди Джосера, він покохав її на все життя. Пізніше у них було багато зустрічей, в основному під час спільних лікувань від сухот (обоє хворіли на цю недугу) у Ялті, Баден-Бадені.
Так підтвердилася велика любов, про яку між собою пошепки іноді говорили колеги Меделовича та його учні. Ананьївський педагог проніс її через усе життя і тому не був одружений.
На жаль, архіви Михайла Орестовича не збереглися, і його палке кохання до української поетеси так і залишиться таїною за сімома печатями.
Юрій ФЕДОРЧУК.
м. Ананьїв.
ЛЮБОВ, ПРОНЕСЕНА КРІЗЬ ЖИТТЯ