«ТОЙ, У КОГО ІМ’Я ВИКРАДЕНО»

Сьогодні (7 квітня. — Прим. «ЧН») — день народження Василя Голобородька. Одного з найвидатніших митців, якого подарувала світові луганська земля. Одного з найталановитіших поетів нашого «задушеного Відродження» 1960—70-х («У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім — Вінграновського. І, звичайно, Леоніда Кисельова», — писав Василь Стус про це покоління).

2014-го Василеві Голобородьку довелося стати біженцем — на той час його знову, як і в радянські роки, «забули» й не згадували, і знову з причин «ідеологічних»: ЗМІ готували Україну до розколу, а дев’ять областей — до входження в РФ, тож найвидатніший із живих українських поетів не міг бути «з Луганська» — міста, що його навіть дехто з т.зв. інтелектуалів закликав «віддати Росії» (докладніше про це див. у моєму Відкритому листі до Українського ПЕН-центру за липень 2014-го). А в 2016-у, щоб про Голобородька таки зовсім забули, у нього вкрали ім’я.

Гебуха любить у такий спосіб закривати атакованим народам «гештальти»: підміняючи справ-жнє фейком. І коли ви — як вам здається, зневажливо — називаєте клоуна з корпоративів «Голобородьком», за іменем персонажа серіалу (до речі, чи в правовій державі таке використання імені живого поета не мало б стати підсудною справою?), — це значить, що вас уже встрілили. Ще не вбили, але вже злегка поранили на цій війні, де найприцільніше бомбардування ведеться, поки що, з телевізора. Бо щоразу, коли ви вживаєте це ім’я не за призначенням, ви — самі того не знаючи — глумитеся з Поета (а глум над Батьківщиною зашито в цю саму закладку на кілька ходів далі).

Як усі справжні поети, Василь Голобородько наділений даром передчуття. Цей його вірш був написаний давно, ще за СРСР (де його 17 років не друкували й навіть не допускали були, після виключення з університету, до отримання диплома):

БЕЗ ІМЕНІ

Викрали моє ім’я
(не штани ж — можна 
і без нього жити!).
І тепер мене звуть:
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються,
що сіяв той,
у кого ім’я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу:
стіну вибудував той, 
у кого ім’я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися 
(бо ж і сам давно)
із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки-от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові?
Простіть, пане Василю, що доводиться Вас вітати на Ваше 74-річчя перепостом саме цього вірша.
І дай Боже Вам (і нам усім...) дожити до перемоги — до Повернення Вкраденого.

Оксана ЗАБУЖКО, письменниця.