Кілька вихідних днів поспіль призвели до того, що святкові, тобто пусті, новини відтіснили важливі політичні новини на задній план. А проте, перед вихідними відбулися події, що вимагають пильної уваги й осмислення.
ВАШИНГТОНСЬКИЙ ОБКОМ ДІЄ
5 березня почався реальний наступ на корупцію в Україні і на політичну систему, яка цю корупцію породжує і підтримує. Наступ почався не в Києві, а у Вашингтоні із заяви глави Держ-департаменту Ентоні Блінкена про те, що Ігор Валерійович і члени його сім’ї внесені до санк-ційного списку. Їм заборонений в’їзд до Сполучених Штатів. Операції з активами осіб під санкціями неможливі за звичайними процедурами. Але історія на цьому не закінчується. У зв’язку з діями осіб, підозрюваних у корупції, в США будуть порушені кримінальні справи.
Закони США дозволяють переслідувати корупціонерів по всьому світу. Зазвичай це стосується відмивання грошей через банки в доларах або хабарів при укладанні договорів з американськими компаніями, а також придбання майна на «брудні» гроші. Але, як довело до українського уряду посольство США, нинішній випадок особливий. Мається на увазі передбачувана причетність Ігоря Коломойського до корупції під час перебування на посаді голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації в 2014—2015 роках. Крім цього, посольство згадує нинішні нескінченні спроби Коломойського розхитати демократичні процеси та інститути в Україні.
За Ігорем Валерійовичем, попри всю скандальну репутацію, пов’язану з «ПриватБанком», у певних колах закріпилася думка, що саме він разом з друзями поставив заслін для російського наступу зі сходу на південь України на початку війни і «вбив Новоросію» у зародку. Частина правди в цьому є. Але тільки частина. Тому, що захищали вони не Україну, а свій бізнес. А під шумок намагалися прибрати державну власність, залишену після революції без нагляду.
Після Революції Гідності так, власне, діяли всі українські олігархи, а п’ятий президент України боявся, не міг або не поспішав навести під час війни у цій сфері порядок. Роздратування в суспільстві в 2019 році досягло критичного рівня. І на тлі загального невдоволення президентом обрали Володимира Зеленського. Сподівалися, що «зелена влада» нарешті впорається із засиллям олігархів і почне з корупцією боротися реально. Цього не сталося.
Два роки нова влада нічого вдіяти з олігархами не могла. Коломойський, який привів Зеленського до влади, захищаючи свій бізнес (з тих же міркувань, що в 2014-у захищав Україну), навіть зміцнив позиції. Він сформував у Верховній Раді групу підтримки і в якійсь мірі диктує країні економічний порядок денний. Ще трохи і, виглядає, ця людина, користуючись продажністю українських судів, поверне у свою власність «ПриватБанк». Яка тут боротьба з корупцією, які реформи?
Те, що атаку на Ігоря Валері-йовича почали не в Києві, а у Вашингтоні, не було несподіванкою. Президент США Джозеф Байден, на відміну від колишньо-го президента Трампа, дуже добре розбирається в українських політичних розкладах. Він знає, за яку ниточку смикнути і яку вибрати мішень, щоб домогтися мети. А метою Байдена є економічно і політично сильна Україна. Країна, здатна на передових рубежах протистояти путінській імперії.
ТАЄМНЕ СТАЄ ЯВНИМ
Там, де цілі президента України збігаються з логікою президента США, дії Зеленського зрозумілі і їх можна легко проаналізувати. Але так буває не завжди і не у всіх сферах. Особливо щодо відносин з російським агресором і щодо тактики повернення окупованих територій. Після історії з «вимиканням» телеканалів, пов’язаних з Віктором Медведчуком, з накладанням санкцій на його сім’ю, майно і пов’язані з ним компанії, склалося враження, що період «просто перестати стріляти» в українській політиці завершився і почався новий. Щось на зразок такого: якщо сепаратисти почнуть наступати, то «дамо агресору адекватну відповідь» і т.п.
Два роки моральної демобі-лізації справили важкий ефект. Поворот керма і войовничі заяви президента Зеленського та його команди викликають довіру не у всіх. Торговельні відносини з російськими компаніями і дипломатичні відносини з Росією не припинені, а чиновники, інструменти російського впливу, займають відповідальні посади в українській державі. А ще ж залишаються «скелети у шафі». Наприклад, історія «вагнерівців», яка більше семи місяців не розслідувана. Попри те, що вона має ознаки злочину за статтею «державна зрада». Попри те, що в цій історії замішані високопоставлені військові та керівники Офісу президента. А роль Президента України покрита мороком.
Нагадаю, 24 липня 2020 року в офісі відбулася нарада за участю глави держави, де вирішили на останньому етапі відкласти операцію, підготовлену укра-їнськими та американськими спецслужбами. У разі успіху вдалося б виманити з Росії і за-тримати в Україні більше тридцяти терористів, учасників війни на Донбасі. Є підозра, що зрив операції був навмисним. І до нього причетні учасники наради, які «злили» інформацію в Росію.
Спроби заперечувати факт наради, спроби замовчати, що на ній відбувалося, вже самі по собі ганебні. Звільнення з посади єдиного об’єктивного свідка, виселення його з державної дачі в Конча-Заспі і зняття особистої охорони (мова про голову ГУР МО Василь Бурбу — носія важливих держтаємниць) — взагалі шкідництво. Але сюжет, на жаль, не закінчений. Важкі часи попереду. На підході — фільм-розслідування журналістів сайту Bellingcat і знаменитого Христо Грозева, чиї дані, зокрема, дозволили виявити агентів ФСБ, які організували замах на Олексія Навального.
Якщо у фільмі Грозева хоча б промайнуть прізвища Зеленського або Єрмака разом зі словами «державна зрада», наслідки передбачити важко. З надією запобігти цьому Єрмак нібито особисто дзвонив Грозеву, а хтось із київських пагорбів навіть намагався діяти через главу британської розвідки МІ-6, котрий нещодавно відвідав Київ. Але марно. Свобода слова у Великобританії має не той зміст, що у нас.
До речі, як і відрізняються поняття їхніх і наших політиків про чесність та відповідальність перед народом.
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
В ЕПІЦЕНТРІ УВАГИ