БАБАК, ЇЖАК І К°. СТОЇТЬ НА КОРДОНІ БАЙБАК

У Національному природному парку «Тузлівські лимани» встановили пам’ятник бабаку. Скульптуру створив молодий митець Тарас Шевченко. Й тепер вгодована тваринка, яку тут називають «хранителем кордону», стоїть на варті у рекреаційному пункті «Тузлівська Амазонія» і прикрашає берег озера Шагани.

Нагадаємо, у березні цього року бабак степовий внесений до «Червоної книги України», відтак мета створення та встановлення його майже 80-кілограмової скульптури — привернути увагу до збереження видів тварин, що зникають, та важливості гармонійних стосунків людини з природою, зокрема, дотримання принципів сталого природокористування.

Бабак став видом, що зникає, через розорані степи та полювання на нього, оскільки у Євразії був важливим об’єктом хутрового промислу, вважався цінним мисливсько-промисловим звіром (використовують хутро, м’ясо, жир).

Тваринка не може існувати на розораних землях. Нині вона витіснена на клаптики цілини, якої залишилося катастрофічно мало. Тож збереглися лише невеликі колонії бабаків на територіях природних заповідників і кінних заводів. Зараз популяція звірят мешкає на півночі Одеської області, де є досвід успішної їх інтродукції. Розселення степового бабака віднедавна розпочалося і в Тарутинському степу.

На Луганщині бабак зажив слави тварини-символу краю. Він зо-бражений на гербах цієї області. А Нацбанк України вшанував його у золотій монеті.

Бабак степовий, або байбак (Marmota bobak) — вид гризунів роду бабаків родини вивіркових. Великий гризун з групи мисливських видів — довжина тіла досягає 61 см, вага — 9,3 кг.

Від інших родичів бабака степового, популяція якого дуже важко й повільно, але таки більшає на Одещині, легко відрізнити за довжиною хвоста (не більше 15 см) та однотонним піщано-жовтим забарвленням. Завдяки темним кінчикам остевого волосся його спина вкрита темно-бурими або чорними брижами, що згущуються на потилиці і на верхній частині голови. Щоки ясно-рудуваті; під очима бурі або чорні плями. Черево помітно темніше і руде з боків; кінець хвоста — темно-бурий.

До речі, при слові «степ» більшість людей уявить безкрайній простір, порожнечу. Це далеко не так. Степ є найбагатшою на різноманіття флори екосистемою: на квадратному метрі тут можна зустріти до 120 видів рослин. Такого не знайти ні в лісі, ні на болоті, ні в іншому природному комплексі України.

Степ — це територія бабаків, які п’ять-шість місяців холодного періоду року проводять у сплячці, очікуючи появи біля їхніх нір свіжої зеленої трави. Пасуться вони поблизу свого підземного дому й лише інколи перебігають спеціальними стежками між виходами. Щоб просунутися далі до привабливішого пасовища — виривають новий вихід з оселі. В основному їдять зелень і багато видів трав, ягід, лишайники, мох, коріння, квіти.

Кожна родина бабаків має розгалужену систему нір і віднорків з багатьма виходами (аж до 15!) та складними лабіринтами. Відомі випадки, коли мисливські собаки забігали до нори, переслідуючи звірка, а потім не знаходили виходу з неї. Нори можуть бути завглибшки до семи метрів, а вся бабача оселя займає десятки метрів у діаметрі. Лабіринти розбудовуються рік за роком силами багатьох поколінь тваринок. Там є окремі кімнати для народження малюків, окремо — спальня, туалет. Комірчин із запасами провіанту бабаки не роблять. Воліють жити на відкритих місцях, уникаючи високої трави й чагарників, які закривають огляд і заважають їм вчасно помітити небезпеку.

Це громадські тварини, у житті яких значне місце посідає сім’я. Дитинчата народжуються в червні, їх може бути від одного до 15, та найчастіше 4 — 6. З’являються на світ голими і сліпими, вагою лишень 30 — 40 г. Очі у них відкриваються тільки на 23-й день. Через 40 днів молоді бабаки починають вибиратися з нори і вперше пробують траву. Мати продовжує годувати їх молоком 50 днів. Але й після цього дитинчата не розлучаються з нею. До першої зимівлі самка оберігає малюків і вчить їх уникати небезпеки. Однорічні бабаки вже цілком самостійні, однак ще залишаються в батьківській норі, освоюючи різні життєві премудрості.

До 85% часу бабаки проводять у норах, які регулярно чистять, викидаючи з них послід і стару підстилку. До речі, ці звірята вигадали оригінальний спосіб боротьби з блохами: гніздову камеру, де надто багато бліх, вони ізолюють, щільно забиваючи її землею, а самі вселяються в нову квартиру, чисту й безпечну.

У природних умовах тварина живе до 6 років. Бабак не підпустить людини до себе ближче як на 15 — 20 метрів. Про чужу присутність негайно ж сповістить родичів свистом. Обережна звіринка зовсім беззахисна перед капканами і мисливськими рушницями.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.