— Віро Петрівно, ми наразі кожен день проживаємо як рік через велику перенасиченість тривожними та обнадійливими подіями. Але 24 лютого назавжди залишиться в пам’яті кожного з нас. Яким цей день запам’ятався вам?
— Незважаючи на те, що агресія росії проти України фактично розпочалася у 2014 році з окупації нашого Криму й частини Донеччини та Луганщини, 24 лютого справді стало для нас страшною несподіванкою. Подільський район зазнав ракетного удару у перші ж години віроломного нападу на нашу країну. Це те, що відбулося зовсім поруч. Загинули люди, яких ми знали і завжди пам’ятатимемо. Стало зрозумілим, що це повномасштабне вторгнення. Наш колектив одразу ж долучився до підтримки армії, а четверо наших працівників мобілізувалися до Збройних сил України. Із 25 лютого, після оголошення воєнного стану, студенти перейшли на дистанційну форму навчання. До неї ми вже були готові, оскільки цьому передували карантинні обмеження через коронавірусну пандемію.
— Проблем не було? Чи всі виходили на зв’язок?
— Так, виходили. Наші студенти — переважно з Одещини, хоча є й з Миколаївської, Кіровоградської та Вінницької областей. Навчальний процес проходив у штатному режимі. Щоправда, з’ясувалося, що кілька студентів четвертого курсу (вже повнолітніх) пішли до територіальної оборони свого села чи міста. Наразі вони є нашими випускниками, отримали дипломи.
Тоді ж для нас був ще один привід для хвилювань за своїх вихованців, які після завершення переддипломної практики проходили додаткову спеціалізацію: шестеро — в державному дитячому центрі «Артек» поблизу Києва на базі санаторно-курортного комплексу «Пуща-Озерна» і восьмеро — в центрі «Молода гвардія» в Одесі. Якщо в Одесі ситуація була хоч і небезпечною, але контрольованою, то на підступах до Києва вже стояв ворог, територія навколо обстрілювалася. Ми весь час були на зв’язку з керівництвом табору, і нас запевняли, що вони під надійним захистом Збройних сил України. Допомогти студентам ми нічим не могли: навіть поїхати і забрати — нас просто не пропустили б. Тому я просила їх: шановні, поки є можливість, виїжджайте звідти. Але наші студенти, виявивши патріотизм і велику відповідальність, відмовилися покинути дітей. Разом з іншими працівниками табору вивезли їх автобусами на Закарпаття. Нині вони отримали дипломи, вступають до нас на бакалаврат і все літо працюють з дітьми, вивезеними з «Артеку». Відмовлялися виїхати з табору й наші студенти, які цілий сезон працювали в «Молодій гвардії».
— Знаю, що ваш заклад першим відреагував на прибуття внутрішньо переміщених осіб, коли постала проблема надання їм тимчасового прихистку…
— Так, наша адміністрація прийняла переселенців. Їх розміщували у навчальному корпусі та в гуртожитку. Надавалася їм і матеріальна допомога. Люди харчувалися в нашій їдальні, яка працювала заради того, щоб вони могли пообідати (готувалися комплексні обіди) та взяти із собою заготовки для вечері. У нас знайшли прихисток люди похилого віку, сім’ї з дітьми із Харкова, Херсонської, Запорізької, Сумської, Миколаївської, Донецької, Луганської областей.
Ми їх і морально підтримували. Викладачі психології, педагогічних дисциплін, образотворчого мистецтва, трудового навчання, української філології, фізичної культури — всіх предметних комісій — влаштовували для них розважальні заходи, майстер-класи тощо. Аби допомогти трохи відволіктися, не впасти духом. Аби вони відчули, що, попри все, життя триває, а ми — під надійним захистом наших ЗСУ. Відтак усі наші виховні заходи проходили під гаслами: «Слава Збройним силам України!», «Віримо у Збройні сили України», «Разом до Перемоги!», «Все буде Україна!». Вони ідуть від серця, тому й стали загальнонаціональними, об’єднуючими.
— З вашими працівниками, які взяли до рук зброю та захищають країну, тримаєте зв’язок?
— Звичайно. Ми постійно знаємо про всі їхні потреби. Від самого початку придбали для них амуніцію, реагуємо на всі прохання. Наш навчальний заклад із перших днів війни разом з усією громадою допомагає підрозділам ЗСУ та територіальної оборони, а також населенню, що проживає на території, де ведуться бойо-ві дії. Це, зокрема, збір продуктів харчування, питної води для жителів Миколаєва. У таких акціях, оголошених міською радою, бере участь увесь наш трудовий колектив, студенти, учні 3-го класу НУШ та їхні батьки. Війна ще більше нас об’єднала у прагненні пришвидшити перемогу. Треба було бачити, як наші третьокласники самі несли воду до пункту збору! Відгукнулися ми і на прохання надати матраци, подушки, постільну білизну… З початку війни у фонд «Оборона Одещини» ми переказали свій одноденний заробіток на суму майже 78 тисяч гривень.
Важливою є й моральна підтримка. Тому педагогічний коледж присвятив пам’яті вбитих агресором дітей концерт-реквієм, який відбувся прямо на сходах головного корпусу закладу. Кожен такий день — історичний, ми робимо світлини, знімаємо відео. Після перемоги вони зберігатимуться у нашому музеї. Члени колективу також роблять особисті внески у перемогу, в тому числі своєю працею, кожен на своєму місці.
Наразі триває вступна кампанія. Ми докладаємо максимум зусиль, аби всі охочі змогли вступити до нашого закладу й отримати обрану професію. Вже виконано державне замовлення на базі дев’яти класів: зараховано 121 абітурієнта при замовленні 97. Серед вступників — діти загиблих у Подільську першого дня війни військовослужбовців, а також діти, чиї батьки є учасниками бойових дій.
— Деякі заклади вищої освіти починають навчальний рік із 15 серпня. Яким він буде для студентів Балтського педколеджу?
— Поки що готуємося до освітнього процесу 2022—2023 років. Яким він буде — залежить від ситуації.
Ми мали змогу і були готовими розпочати навчальний рік із 15 серпня, але не порушуємо традиції. Тим більше, що заготували достатньо вугілля для забезпечення тепла взимку. Облаштовуються найпростіші укриття у підвальних приміщеннях студентського гуртожитку та навчального корпусу загалом на 650 місць. Там є водопровід, санвузли, кнопки виклику тощо. Стараємося усе зробити відповідно до рекомендацій та вимог до такого типу укриттів. Створили також резервний фонд із запасів продуктів довготривалого зберігання. Є нові протигази на кожного студента, у достатній кількості забезпечені й масками. Все є для того, аби можна було вижити за будь-яких умов. Та, звісно, сподіваємося на краще. Сьогодні наш коледж — один із кращих у переліку закладів, готових до нового навчального року з точки зору збереження здоров’я та життя всіх учасників навчального процесу. Але дозвіл на організацію очного освітнього процесу ми отримаємо лише після висновку спеціальної комісії.
— Віро Петрівно, чи є умови для очного навчання ваших третьокласників?
— Так. Для них є спеціально відведене укриття під тим приміщенням, де вони навчаються. Під час виховних заходів, які проводили, діти вже мали змогу буквально за хвилину з моменту оголошення повітряної тривоги спуститися туди. У підвальному приміщенні для них все обладнано, є стільчики для кожного. Тож учителька й асистент класу продовжили спілкування з учнями так, що вони й не відчули, що надворі виє сирена та є небезпека. Коли прозвучав відбій, діти весело перебігли до класу. Було видно, що малеча сумує за школою, хоче бути в колективі, прагне живого спілкування з учителем. Але перш ніж приймати рішення щодо очного навчання, ми проводимо моніторинг серед батьків. Це стосується й студентів, адже більшість з них — неповнолітні. Йдеться про безпеку дітей, тому думку батьків щодо дистанційного, очного чи змішаного навчання обов’язково врахуємо.
— Побажання батьків можуть розділитися. Чи є можливість паралельної організації дистанційного навчання, коли загалом освітній процес буде очним?
— Ми вже почали вивчати думку здобувачів освіти, їхніх батьків. Для того, щоб у партнерстві дирекції коледжу, кураторів груп з батьківським комітетом та студентською радою, які активно з нами співпрацюють і з якими ми завжди радимося, вирішити це питання за «круглим столом». Проголосуємо і зафіксуємо у протоколі, як робимо завжди при прийнятті важливих рішень. У будь-якому випадку у нас є технічні можливості забезпечення дистанційної присутності студентів під час проведення занять чи лекцій. Маємо вже такий досвід. Студенти бачать мультимедійну дошку, чують викладача, є активними співучасниками уроку.
— Чи є бажаючі навчатися в коледжі з тимчасово окупованих територій?
— Тільки одна абітурієнтка, яка має посвідчення переселенки з Харкова, вступає до нашого закладу на базі 11 класів. Кожен навчальний заклад України надає право на прийом абітурієнтів-переселенців з особливо небезпечних територій. Ми теж чекаємо на таких вступників, які потенційно стануть нашими студентами. І ми зможемо їх підтримати морально та матеріально. Прийом документів у нас триває до 23 серпня. Оголошено також додатковий набір (за контрактом) за спеціальністю 013 «Початкова ос-віта» з освітньо-професійним ступенем фахової передвищої освіти «молодший бакалавр» (кваліфікація вчителів початкових класів із додатковою спеціалізацією) на базі дев’яти та одинадцяти класів до 31 серпня.
— Кожен студент мріє про урочисте отримання диплома. Яким був цьогорічний випуск, обпалений війною?
— Ми врахували думки студентів, батьків, які телефонували, зверталися з проханням організувати урочистості. Казали: ми хочемо навіть на фоні цієї війни показати, що життя триває, що Збройні сили України роблять усе для того, аби наша молодь була у безпеці. А перед очима були світлини харківських студентів-випускників у розкішних сукнях на фоні зруйнованого закладу… І ми пішли назустріч нашим випускникам — організували урочистості.
Директор коледжу Сергій Іванович Іванніков особисто кожному вручив диплом. Але все відбувалася по групах, як цього вимагають правила безпеки, аби уникнути скупчення людей. Це сподобалося нашим випускникам. Вони мали змогу поспілкуватися між собою, з викладачами. І, дякувати Богові, в ті хвилини, в ті години не було повітряної тривоги, до якої ми теж готувалися. Випускники зробили пам’ятні світлини з усіма своїми учителями. З радістю і сльозами на очах ми відпускали дипломованих учнів, тепер уже наших колег, у доросле життя. Висловлювали побажання знову зустрітися з випускниками традиційно 25 березня, як це щорічно робиться, у 2023-у в актовій залі після перемоги, під мирним небом. Віримо, що так і буде, адже всі разом, кожен на своєму фронті, наближаємо день очищення нашої землі від агресора. Україна неодмінно переможе! Все буде Україна!
Спілкувалася
Людмила ШЕЛИХ.
На «нульовій» освітнього фронту
