Чи потрібно вивчати українську мову за кордоном?

Доцент кафедри культурології та філософії культури Національного університету «Одеська політехніка» Ганна Місюн поділилася з «Одеським життям» своєю думкою щодо вивчення української мови.

Ви питаєте, наскільки важливо під час війни вивчати державну мову, особливо для тих, хто змушений був виїхати за кордон? Відповідь проста і складна одночасно. Потрібно якщо є внутрішня потреба!

Якщо людина опинилася в українському оточенні, якщо вона сама активно займається просуванням українських наративів у країні перебування, бере участь у численних акціях на підтримку, то так чи інакше вона за необхідності вивчає або покращує свою українську. Хтось використовує численні волонтерські курси української для дітей та дорослих, оскільки це важливо, враховуючи певний престиж та популярність нині України та українців. Тобто саме місцеве оточення – німецьке чи нідерландське – хоче бачити тебе українцем чи українкою, яких тепер з подивом та щирим захопленням приймають у багатьох місцевих громадах. У світі тепер працює близько 200 курсів з вивчення української у 42 країнах. Українськуі, принаймні, зараз модно вивчати, адже прем’єр-міністри та політичні діячі багатьох країн уже вимовляли фразу-іншу українською.

З іншого боку, наше емігрантське середовище – це зріз нашого суспільства. Є люди, які втекли від війни, а не від «русского мира», навіть якщо розбили їхнє житло, зруйнували їхнє звичне життя. Ці люди тепер зайняті важливими питаннями устрою в новому для них світі, вибором країни для майбутнього проживання. Мені особисто відомо кілька сімей з Маріуполя, які, проїхавши через п’ять чи шість європейських держав, готують документи та досліджують умови переїзду до Канади, щоби залишитися там назавжди. Їм не до вивчення мови української, тепер для них більш актуальна англійська. А там колись, може, й поведуть своїх дітей до суботньої української школи в Канаді. Є знайомі з Одеси, які вирішують питання переведення бізнесу до Швейцарії та активно навчають німецьку. Не думаю, що колись вони навчатимуть додатково українську.

Мені взагалі здається, що нас тепер більше має займати питання, як і де вивчати українську в Україні. У численних містах Заходу України відкрито мовні курси для тимчасово переміщених осіб. Деяким із переселенців натякають на бажаність спілкування українською.

Мої родичі з Луцька у розмові зі мною відверто обурювалися, на їхній погляд, актами неприхованої неповаги з боку деяких біженців, які принципово не хочуть говорити українською. А подруга моєї доньки, яка там у Луцьку прожила з дитиною майже місяць, повертаючись з-за кордону, сама просто і легко слідом за дитиною перейшла українську не лише в публічному, а й у приватному спілкуванні! «Це наша Батьківщина, це ж її мова, – пояснює вона свій крок. – До того ж тут усі говорять українською. Якось тупо виділятися!»

Отже, все залежить від кожної конкретної людини. Чим більше ставатиме можливостей для розширення українського мовного простору, чим «нормальніше» і зручніше говоритиме українською, а не іншою, в Україні, тим більше людей його навчатимуть тим чи іншим способом. Головне, щоб і в цьому питанні українці розуміли та підтримували свою головну цінність, змальовану у нашому гербі – ВОЛЮ – СВОБОДУ! І не тільки для себе свободу вибору способу життя та спілкування, але й для того, хто живе поряд з тобою!