Перевернута піраміда сенсів

25 квітня Верховна Рада 278 голосами ухвалила законопроект № 5670-д про забезпечення функціонування української мови як державної.

Напередодні перший президент незалежної України Леонід Кравчук говорив про несвоєчасність прийняття цього закону, бо він ще більше розколе суспільство і поставить людей у нерівні умови. До мудрості людини, яка вміла мирно вирішувати дуже гострі питання, не дослухались. Політика примусу і верховенства лише одного підходу, який вважається за істину, знову взяла гору. На підтвердження правомірності саме такого рішення наводили багато прикладів із досвіду інших країн, зокрема, США, країн Балтії. І теж лише з точки зору забезпечення лідерства державної мови без урахування потреб у розвитку інших мов.

Але сучасний світ дуже різний. Він швидко змінюється. І життя спонукає до внесення певних коректив у діючі практики вирішення різних питань.

Так, нещодавно у США дійшли висновку, що для більш швидкої та ефективної соціалізації представників національних меншин вони повинні розпочинати навчання у початковій школі рідною мовою. Це не виключає вивчення англійської як державної. Її вони теж вивчатимуть. Але ставлення до цієї мови стане зовсім іншим – більш поважним, бо цьому передували демонстрація поважного ставлення до рідної мови школяра з боку держави, та створення належних умов, щоб розпочинати навчання на ньому. 

Дуже прикро, бо задовго до американців, аналогічний висновок, спираючись на свій досвід, зробили вчителі однієї зі шкіл у болгарському селі Одеської області. Вони навіть спрямували відповідний проект до Міністерства освіти, переконуючи, що у них діти повинні починати навчання болгарською мовою. Але хто ж серйозно поставиться до висновків сільських вчителів? Ми дуже часто вміємо прогнозувати подальші тенденції розвитку у різних галузях, випереджати час, але так і не наважуємося стати першопрохідцями і подати приклад більш правильного ставлення до ситуації.

Щодо Балтії, то є в мене колега. Вона народилася та виросла у Ризі. Навчалася у Москві, працювала в Одесі. Досконало володіє латвійською, російською та українською мовами. Із посмішкою розповідала, що її кличуть повернутись до Риги. Там різко зростає попит на вчителів російської мови. У прикордонних із Росією районах особливо. Слухаючи її, я дуже здивувалася, але певне підтвердження її слів побачила під час перебування у Москві. Виявилося, що у колективах московських театрів сьогодні працює багато вихідців із країн Балтії. Актори, хореографи, режисери та помічники режисерів, сценографи, гримери, музичні редактори, декоратори. Тож однозначно стверджувати, що мешканці країн Балтії у питаннях навчання та працевлаштування орієнтовані виключно на США та країни Європейського Союзу, я б не наважилась.

Третій приклад наведу зі світу спорту. Один з етапів Кубку Світу з біатлону відбувається у Італійських Альпах, у Антхольц-Антерсельві. Більшість місцевих мешканців розмовляють там не італійською, а німецькою мовою. Саме тому населений пункт і має подвійну назву. І коментатори на стадіоні працюють німецькою. Це викликає постійний подив в українських коментаторів – як так, чому не італійською? Їм ніяк не вдається зрозуміти, що у тому і полягають європейська толерантність та поважне ставлення до людей, що компактно оселилися у певному районі і спілкуються переважно недержавною мовою.

Наші політики полюбляють говорити, що приймають рішення, спираючись на найкращий світовий досвід. На практиці ж виявляється, що живемо ми у перевернутій піраміді сенсів, дуже далекій від реального життя. Самі для себе створюємо проблеми, котрі потім не завжди знаємо як вирішувати. Та й не відомо, чи вдасться вирішити взагалі…

Світлана Комісаренко