«Орфей та Еврідіка» в Одеській кірсі: опера К.-В. Глюка у камерному звучанні

Вічна історія кохання ожила під склепінням кірхи

У неділю, у вечорі 6 липня в унікальній атмосфері Одеської кірхи прозвучала камерна версія опери Крістофа-Віллібальда Глюка «Орфей та Еврідіка» — однієї з найзнаковіших музичних драм про силу любові, втрату та надію.

Цей вечір став справжнім подарунком для поціновувачів класичної музики: добре знана історія з міфології набула нового звучання завдяки вишуканому складу виконавців, камерному аранжуванню та глибокому емоційному переживанню, яке передавали артисти.

Прелюдія — Бах як духовна вісь

Концерт розпочався з проникливого вступу: Сонати №4 До мажор для флейти та клавесина Йоганна-Себастьяна Баха у виконанні Павла Дороніна (флейта) та Вероніки Струк (клавесин). Ці дві частини сонати задали тон усій події, як вишуканий пролог до глюківської драми. Слухачі ніби занурились у позачасовий простір, де кожна нота — молитовне зітхання.

Глюк: між трагічним і піднесеним

Фрагменти з опери «Орфей та Еврідіка» прозвучали не як звичний театральний спектакль, а як тонке камерне переживання. Баритон Богдан Панченко в ролі Орфея передав глибокий драматизм персонажа — від розпачу до зухвалої надії. Його арія «Che farò senza Euridice?» прозвучала як кульмінаційна точка емоційної напруги — глибоко, щиро, болісно.

Сопрано Юлії Терещук (заслуженої артистки України), яка виконувала партію Еврідіки, принесло на сцену ніжність, душевну крихкість і силу жіночого кохання. У дуетах із Орфеєм її голос створював напрочуд чуттєву палітру — особливо в сценах елізійського саду та сцені прощання.

Окрему атмосферу створювало інструментальне тло, в якому клавесин Вероніки Струк і флейта Павла Дороніна стали не просто акомпанементом, а повноцінними учасниками драми. Їхні партії — особливо в Елізіумі — звучали як голоси потойбіччя, як спогади і надії водночас.

Слово як міст між музикою і міфом

Особливої глибини події надало художнє слово у виконанні Ельвіри Паламарчук. Її поетичні й філософські вставки створили ліричну рамку, нагадуючи слухачеві про вічну актуальність міфу Орфея — митця, який прагне перемогти смерть силою любові та мистецтва.

Камерна опера — як внутрішня сповідь

Цей музичний вечір в Одеській кірсі засвідчив: камерний формат не зменшує сили великої опери, а навпаки — робить її інтимнішою, ближчою, чеснішою. У тиші кірхи, де кожен звук резонує у просторі та в душі, ожила одна з найсильніших оперних історій про втрату й спасіння.

Орфей спустився в пекло, аби повернути кохання. А ми — слухачі — пройшли за ним шлях від скорботи до очищення. Саме для таких вечорів варто берегти мистецтво, музику і саму душу людства.