Що відбувається після "бусифікації", якщо ви з грошима чи без них

Головні герої цієї історії – рота резерву 241-ї окремої бригади територіальної оборони та Нестор Несторович Шуфрич, син відомого політика. Але спробуйте прочитати все нижчезазначене без привязки до них. Адже йдеться про своєрідний "ДСТУ" – понятійний стандарт правил у війську для мобілізованих "з можливостями" і мобілізованих "без можливостей".

 Нестор Несторович Шуфрич в казармі резервної роти 241-ї бригади

Для читачів, які не дуже розуміють що таке рота резерву чи резервна рота – це підрозділ, який не виконує постійно завдання на передовій. У таких ротах тимчасово можуть перебувати військові без постійної посади (в очікуванні призначення, після госпіталю, перед переведенням тощо). Напевно дехто колись чув про покалічених військових, яких не списують зі служби, проте виводять за штат де вони отримують якісь 700 грн на місяць, не маючи можливостей покинути підрозділ? Це якраз про резервні роти.

У різних військових частинах ці підрозділи мають різні особливості. У вищезгаданої окремої 241 бригади рота резерву в основному займається перетравлюванням мобілізованих, в тому числі бусифікованих. Тобто після ТЦК людину доставляють в подібне місце, там вона добровільно погоджується проходити службу в ЗСУ і через якийсь час її відправляють на БЗВП, а вже після цієї підготовки безпосередньо на війну.

Власне в резервну роту 241-ї бригади більше місяця тому і потрапив Нестор Несторович Шуфрич. Перше, що потрапило на очі, це те, що новоприбулому мобілізованому одразу були запропоновані якісь особливі умови.

Варто зазначити що подібні заклади – це звісно ж не санаторії, а більше схожі на режимні обʼєкти. Входи та виходи завжди закриті на магнітні замки, біля дверей постійно чергують військові, тобто покинути подібний заклад не можеш. З пластикових вікон викручені ручки, щоб вікно не було можливості відкрити.

Шикування з перекличкою два рази на день, а на прийом їжі мобілізованих водять під конвоєм. І в принципі ці всі заходи можна зрозуміти, враховуючи що останній час переважну більшість людей доставляють туди проти їх волі, і час від часу хтось звісно тікає. Чи намагається втекти.

Селять мобілізованих там у казарми. Великі кімнати з двоярусними ліжками, що в принципі теж не викликає ніяких питань, бо це армія, і казарма – абсолютно нормальна складова армійської системи. Але, окрім казарм для мобілізованих, звісно ж є і кімнати де живуть та ночують діючі військові, які перебувають на службі в цій бригаді/роті.

Що в принципі теж очевидно. Бо весь цей процес адмініструється, військовослужбовці перебувають на цілодобових чергуваннях, і їм треба десь зберігати свої речі і елементарно спати. Умови там звісно краще ніж в казармах для мобілізованих, хоча б тому, що людей які там проживають кратно менше.

Власне, з відмінностей умов проживання і почалась історія Шуфрича-молодшого. Він чомусь опинився не в загальній казармі для мобілізованих, а оселився в кімнаті для відпочинку адміністрації. Там в нього було власне одинарне ліжко і коли всім новоприбулим не видавали навіть подушки, не кажучи вже про якусь елементарну білизну, в Нестора Несторовича було все для комфортного сну.

Під час шикувань і переклички зʼявилось прізвище Шуфрич, проте ніхто на це взагалі не звертав ніякої уваги. Напевно комусь було все одно, хтось не привʼязував це прізвище до відомого політика, але більшість людей, напевно перебуває в таких місцях в стані фрустрації і не сильно звертає увагу на такі збіги.

Проте Нестор Несторович сам залюбки розказував хто він, як  сюди потрапив і як він і його родина незадоволені переслідуванням його батька. Отже, з його слів, у нього було бронювання, яке він мав би от-от продовжити, але був зупинений Печерським РТЦК, доставлений на експрес ВЛК, і згодом привезений в резервну роту 241-ї бригади.

В один із перших днів свого прибування на роті Нестор стояв у загальній черзі столової з підносом, і сам командир роти на свій телефон зробив кілька знімків елітного мобілізованого, попросивши його посміхнутись у камеру. Кому призначались ці світлини досконально не відомо.

Одного разу під час шикування коли взводний наголошував на тому, що днювальні мають частіше мити туалети (варто розуміти, що 60-80 чоловіків на пару кабінок туалетів це трохи забагато), взяв слово пан Нестор: "Мы же тут все мужчины, неужели нельзя подойти к писуару справить свою нижду поближе, давайте уважать друг друга и не сцать мимо унитаза".

Телефони на роті у всіх примусово мобілізованих відбирали одразу по заїзду. Мотивуючи це тим, що ворог може побачити скупчення увімкнених телефонів і нанести повітряний удар. Логічно. Але у пана Нестора телефон чомусь був при собі і він не дуже намагався це приховати. Сидів у загальному коридорі під камерами спостереження і спілкувався телефоном скільки хотів.

Для звичайної людини без статусу, чи чиєїсь опіки дзвонити звісно ж теж можна було в робочому кабінеті управління, під наглядом присутніх офіцерів чи сержантів, але не більше двох людей одночасно, просидівши до цього у черзі на телефон. Враховуючи кількість людей і постійні черги, довго ти там спілкуватись звісно не можеш.

Згодом пану Нестору, як і решті новобранців, видали форму. Коли таке відбувається в казармах ніби починається нове життя. Всі жваво приміряють нові обладунки, підтягують бронежилети, розгрузки, міряють шоломи. Нестор Несторович не був гіршим за інших. Залюбки носив піксель замість спортивного костюма, заходив в бараки, де хлопці з досвідом допомагали йому розібратись як засунути плиту у бронік тощо. Плити і шолом Нестору Несторовичу передали свої. З забезпеченням у цій бригаді дійсно все непогано, проте сталеві плити у броніку – це 8-15 кг. У Шуфрича-молодшого вони керамічні.

Сказати, що син народного депутата поводився призирливо до оточуючих не можна. Він часто приходив в казарми спілкуватись з хлопцями, дивитись разом телевізор. Для всіх мобілізованих є обовязковий курс з психологом преадаптації до служби в армії.

На одному з таких занять давали слово "бусифікованим". Шуфрич теж говорив. Про те, як він їхав до дівчини і під парадним його спіймали печерські ТЦКшники. Як якийсь його приятель за день до того заплатив "двадцятку" щоб вийти з нього, і він би теж так міг, але він людина принципова. Розповідав про Закарпаття звідки родом, про свого брата який воює і займається дронами.

Здавалось би – нормальний хлопець. Але повторю з чого почав: ключове – це не конкретне прізвище, а конкретні нерівні правила гри системи.

Вищезгадані обовязкові курси з психологом Нестор відвідував за настроєм: міг чи взагалі не зʼявитись, чи просто по середині лекції піти. На шикування міг дозволити собі запізнитись. Підстригтись "коротко і охайно", як того вимагає статут від інших? Це не для сина депутата.

Що відчувають, бачучи цю різницю, прості смертні мобілізовані? Зрозуміло. Більше того. Їхні думки майже напевне поділяє багато хто з адміністрації конкретної військової частини. Наприклад, заступниці командира роти, якій Шуфрич-молодший сказав, що йому "насрати на її повагу". Мабуть, і їй на вас, Несторе Несторовичу. Але як мінімум не на країну, яка або з самого верху дасть вказівку бригадам зробить правила рівними для всіх, тим самим утримавши боєздатність армії, або пропаде як профнепридатна.

P.S. Згодом Нестору Шуфричу підписали відпустку "за сімейними обставинами", з якої він в роту на момент написання цього тексту так і не повернувся.

Дмитро Рясний, журналіст "Економічна правда"