Вулиця Ковальська, 29

Моє подвір'я

На початку року, вже військового, Євген Голубовський запропонував публікувати на сторінках газети оповідання-спогади під умовною спочатку назвою «Де ця вулиця, де цей будинок?».

"Сподіваюся, кожен розділ буде в газеті, заголовок - адреса, а потім усі глави вийдуть книгою", - написав він до редакції.Так з'явилася у «Вечірній Одесі» рубрика «Мій двір», і одразу в редакційному портфелі «вишикувалася» черга з оповідань читачів.Рубрика — одна із найпопулярніших досі.І ця ідея Голубовського, як і всі колишні (романи-буриме в газеті пам'ятаєте?), виявилася живучою, затребуваною.Скільки б він ще придумав і запропонував газеті цікавого…

Не стало креативної, талановитої, життєлюбної людини, нашого генератора ідей.Сьогодні автор проекту — у проекті з розповіддю про свій двір, який неодноразово згадується у книгах Євгена Голубовського.Так ми згадуємо колегу, друга, Почесного громадянина улюбленого ним міста.

Протягом багатьох років відчував себе не просто одеситом, а мешканцем і центру, і Великого Фонтану… Трохи перебільшував.І наша Ковальська була не «центровою», і 10-та станція — це Середній Фонтан, а не Великий.

Так вийшло, що мама, як лікар, отримала ділянку в кооперативі, що виник, влітку 1936 року, і тато будував будиночок, вже знаючи, що в грудні на сім'ю чекає поповнення.Тож у кооперативі «Новий побут» я був старожилом, з літа 1937-го, з першого літа свого життя.

Чи треба пояснювати, що у наступні роки я виходив і Малий, і Великий Фонтан.

Буквально поряд із нашою ділянкою жили рибалки.Справжні фонтанські рибалки, які мешкали у своєму будиночку сотню років.А поряд були Морські ванни.Пам'ятайте, Ільф зауважив, що «коли все в Одесі зруйнується, морські ванни, як і раніше, сяятимуть і переливатимуться світлом».Помилився сатирик.На жаль, немає вже Морських ванн, збудованих у 1911 році на дачі М. Білчі.Та й ми вже два десятки років не живемо на 10 станції.Зникає краса колишніх хуторів, потім дач.

Щойно Одесу звільнили, ми почали збиратися додому.Ми з мамою повернулися до Одеси восени 1944 року.Вона працювала у військовому шпиталі, який базувався 1943-го в Сочі, але був він з «одеською пропискою».Будинок, де я народився, на Тираспольському кутку Новосільського, був зруйнований прямим попаданням авіабомби.Ми почали шукати, деб нам знайти притулок.Тоді ще було багато вільних квартир, до однієї з них на Ковальській, 29 нам дали напрямок.Це був старий будинок, якому зараз уже за 150 років.У ньому я прожив усі шкільні та інститутські роки, до нього привів свою молоду дружину.

Вулиця Ковальська мені дуже симпатична.Начебто й у самому центрі міста і тим не менш тиха.Машина проходила раз на годину-півтори.Вулиця закінчувалася легендарною лазнею Ісаковича, а починалася маленькими будиночками, на місці яких збудували у 1950-ті Інститут зв'язку.Пригадую, як відкривали пам'ятник нашому винахіднику радіо Попову.На цій вулиці жило багато моїх друзів того часу.

Я мешкав у 29-му номері.Двір був маленьким — на 20—25 мешканців, які жили дуже дружно.Посеред двору росло одне абрикосове дерево.При збиранні врожаю завжди була «уповноважена», вона вважала кількість зібраних абрикосів і розносила по квартирах по 20—30 штук, що було дуже приємно.Вперше катакомби я побачив у нас на подвір'ї, бо був тут вхід, який зараз зачинено повністю.А тоді перша штольня була відчинена.Це були наші сараї для вугілля та іншого мотлоху.З першої половини ХІХ століття у розі двору стояла цистерна, куди набирали воду, а відро крутили на витягі.Справжнє старе одеське подвір'я.Поруч були такі самі.

У 27-му будинку на Ковальській жив історик і дуже відомий великий колекціонер Олександр Семенович Коцієвський.У нього в будинку я вперше побачив античні судини, вази та монети поза музеєм, їх можна було взяти до рук.Навпроти, в будинку №36 жив Геннадій Груп — людина, яка однією з перших, коли з'явилася хоч якась можливість підприємницької діяльності, створила своє маленьке видавництво.Він самостійно видав кілька книг одеських поетів, яких ніхто не хотів і не думав видавати.На початку 1960-х у Група вийшли книги Ігоря Павлова, Юхима Ярошевського та Валерія Зубарєва, підготовлені до друку у комунальній квартирі Г. Група.Неподалік жила Белла Єзерська, вона тоді працювала у бібліотеці імені Леніна (зараз імені Грушевського).У них удома був маленький читацький клуб.Книжки, котрі не дуже давали читати всім, можна було взяти у них.Вони давали їх читати певному колу осіб, що дуже важливо.Туди тяглися читачі.Закінчилося це, щоправда, сумно.Одна із співробітниць, Роза Палатник, показувала єврейські книжки та її посадили за це.То справді був гучний процес того часу.

На зовсім невеликій вулиці насичене життя вирувало досить активно.Тут можна було легко зустріти багато цікавих людей і відчути, що це та сама тиха Одеса, яка хоч і за 10 кроків від Дерибасівської, проте, несе на собі дух старого міста.

Євген ГОЛУБОВСЬКИЙ